Жюль Верн - 20 000 льє під водою

З того часу впродовж дванадцяти днів, з 23 лютого по 12 березня, «Наутилус», тримаючись середини Атлантичного океану, відносив нас на південь, долаючи по сто льє за добу. Вочевидь, капітан Немо здійснював навколосвітню підводну подорож за наміченим маршрутом; я не сумнівався, що обігнувши мис Горн, повернемося у південні води Тихого океану.

Нед Ленд недаремно дратувався. У цих відкритих морях, де острови зустрічалися вкрай рідко, годі було й думати про втечу. Воля капітана Немо була законом на борту «Наутилуса». Доля не залишала нам вибору, треба було їй скоритися. Але я хотів використати усі шанси. Я чудово розумів, що йти проти капітана Немо безглуздо, сперечатися з ним — невдячна справа. Але ж можна було спробувати вступити з ним у переговори. Я вельми сподівався, що коли наша подорож буде завершена, він погодиться відпустити нас на волю і вдовольниться нашою клятвою не розголошувати таємниці його буття. Ми неодмінно дотримали б даного йому слова, це було б справою честі. Але як і з чого розпочати розмову на цю хвилюючу тему з капітаном Немо? Я не міг навіть передбачити, як він поставиться до того, що ми досі не припинили думати про волю і що насмілилися заговорити про це. Адже він багато разів однозначно наголошував на тому, що ми назавжди пов'язані з «Наутилусом» заради збереження таємниці факту його існування. Можливо, він гадає, що моє мовчання означає німу згоду з його ультиматумом? І чи не пробудить у ньому підозру те, що я підніму цю тему через чотири місяці від того дня, як ми опинилися в полоні? Чи не нашкоджу я цими балачками здійсненню нашого задуму? Я довго обдумував усі можливі варіанти реакції капітана Немо, а потім поділився своїми роздумами з Конселем. Він теж думав про те, як вибратися із зачарованого кола безкінечних морів. І хоча я не схильний впадати у паніку, все ж розумів, що наші шанси коли-небудь повернутися на землю, до звиклого способу життя, до людей, стрімко падали, особливо тепер, коли капітан Немо стрімголов мчить у тропічні зони Атлантичного океану.

Упродовж дев'ятнадцяти днів нашого плавання нічого особливого не відбувалося. Капітан Немо показувався рідко. Він багато працював. У бібліотеці мені часто потрапляли на очі книги з природничих тем, які він залишав відкритими. Поля моєї книги «Таємниці морських глибин» були помережені помітками, які часто-густо заперечували викладені у ній теорії та гіпотези. Це були короткі критичні зауваження, а не письмова полеміка. Іноді я чув меланхолійні мелодії, виконувані ним дуже натхненно. Капітан Немо грав на фісгармонії, і чомусь завжди ночами, коли темінь огортала води і «Наутилус» дрімав у пустельному океані.

Усі ці дні ми не опускалися під воду — плисти поверхнею океану значно приємніше. Довкола було пустинно. Лише зрідка можна було побачити вітрильник з призначеним для Індії вантажем, що прямував до мису Доброї Надії. Одного разу за нами погналося китобійне судно — «Наутилус», вочевидь, прийняли за цінного гігантського кита. Але капітан Немо не хотів, щоб моряки даремно витрачали час і силу і занурився під воду. Цей випадок зацікавив Неда Ленда. Мені здалося, канадець шкодував, що китобої своїм гарпуном не продірявили наше китоподібне судно!

Риби у тутешніх водах мало чим відрізнялися від тих, яких ми зустрічали під іншими широтами. Ми побачили представників одного з трьох підродів страшного роду хрящових риб — акул, який налічує щонайменше тридцять два види: смугасті п'ятиметрові акули (мають сім чорних повздовжніх смуг на спині) з пласкою головою, яка набагато ширша за тіло, з закругленим хвостовим плавцем; сірі акули попелястих відтінків, які мають сім зябрових щілин і один спинний плавець майже у самому центрі тіла.

Поблизу нашого судна також плавали акули — морські собаки, найбільш ненажерливі риби. Риболови розповідають, буцімто у череві однієї такої впійманої акули знайшли голову буйвола і майже ціле телятко на десерт; у іншої — два тунці і матроса у повній амуніції; у третьої — солдата з шаблею; а ще одна примудрилася проковтнути вершника разом з конем! Та це усе байки. Мені ж самому, на жаль, не доводилося препарувати акул, жодна з цих хижих риб не потрапила до сітей «Наутилуса».

Цілі стада граційних і пустотливих дельфінів невідступно супроводжували наше судно, розважаючи нас своїми забавами. Морські акробати, такі милі й спритні! Ці артисти можуть невтомно плисти десятки кілометрів і годинами виконувати всілякі акробатичні трюки. Вони трималися групами, по п'ять-шість особин, як вовки у лісі. Між іншим, дельфіни теж люблять попоїсти, не менше за акул, якщо вірити одному копенгагенському професору, який запевняє, що витяг зі шлунка дельфіна тринадцятеро морських свиней і п'ятнадцять тюленів! Але я собі думаю, що йдеться про косатку, сміливу, хижу і ненаситну тварину, яка може сягати двадцяти чотирьох футів завдовжки. Дельфіни із родини зубатих китів налічують десять родів, і тварини, яких помітив я, належали до довгоносих дельфінів, у яких порівняно невелика голова видовжена у вигляді дзьобовидного різко відділеного від лоба рила. Їхнє тіло сягає трьох метрів завдовжки, а забарвлене так: зверху чорне, а знизу біло-рожеве з плямками.

Варто також назвати умбрицю — рибу з родини горбилів ряду колючоперих. Деякі автори, скоріше поети, ніж натуралісти, стверджують, що ці риби наділені музичним органом і дають концерти не гірші, ніж ансамбль. Я не сперечатимусь, скажу лише, що нас, на жаль, умбриці концертом не потішили.

Насамкінець зауважу, що Консель класифікував летючих риб цих вод. Взагалі їх існує близько ста п'ятдесяти видів; у разі небезпеки вони здатні вистрибувати з води на висоту у півтора метри, а при сильному вітрі пролетіти близько чотирьохсот метрів завдяки добре розвиненим плавцям, які становлять дві третини від довжини їхнього тіла. Мені було надзвичайно цікаво спостерігати, з якою спритністю за ними полювали дельфіни. Як би високо не злітали рибки, якою б далекою не була траєкторія їхнього польоту, а хоч би й над «Наутилусом», вони все одно опинялися у розкритій пащі дельфіна! Це були летючки. Найцікавіше спостерігати за їхніми «польотами» уночі: вони злітали, малюючи у повітрі своїм тілом блискучу криву лінію, а потім занурювалися під воду, нагадуючи зорепад.

До 13 березня наше плавання не ознаменувалося жодними подіями. А того дня ми практично безперестанку вимірювали глибину. Мені це заняття дуже подобалося.

Від дня нашого виходу у відкриті моря Тихого океану до зазначеного часу ми вже пройшли близько тринадцяти тисяч льє. У той час ми перебували під 45°37′ південної широти і 37°53′ західної довготи. Саме у