Жюль Верн - 20 000 льє під водою

знизу воно мало вигляд отвору гігантського колодязя. Крізь нього я бачив краєчок неба. Хмари, гнані західним вітром, часом застилали жерло кратера. Це означало, що хмари мчать не дуже високо, бо вершина вулкана піднімалася усього на вісімсот футів над рівнем океану.

Через півгодини після останнього мисливського подвигу канадця, ми знову вийшли на підземний берег. Флору тут представляли широкі галявинки, встелені дрібною зонтичною рослиною, яку називають каменеломкою, або морським кропом… Зеленим килимом морського кропу — чудової приправи до їжі — був укритий весь берег. Консель зібрав декілька пучків рослини. Що стосується фауни, то її представляли тисячі ракоподібних усіх можливих видів: омари, краби-самітники, рожеві креветки, мізіди, сінокосці, галатеї, лангусти і велика кількість мушель: вужівки, багрянці і блюдечка.

Ми натрапили на чудесний грот і з насолодою розтягнулися на мілкому піску. Вогонь відполірував гранітні стіни і осипав їх блискучим слюдяним пилом. Нед Ленд намагався дослідити, наскільки товсті ці стіни, він стукав по них, обмацував їх. Дивлячись на нього, я ледве стримував усмішку. Звичайно ж, розмова зайшла про втечу. Цього разу я обнадіяв Неда Ленда. Я сказав, що капітан Немо повернув на південь лише для того, аби поповнити запаси вугілля, і що, найімовірніше, ми повернемося до берегів Європи й Америки, і тоді ґав не ловитимемо!

Так за бесідою минула година. Нам не хотілося покидати затишний грот. Оскільки ми нікуди не поспішали, я віддався дрімоті, яка заволоділа нами всіма. Мені снилося — чого тільки не насниться! — що я веду майже рослинний спосіб життя молюска, і що це не грот, а мій дім — двостулкова мушля…

Мене розбудив крик Конселя.

— Мерщій! Мерщій! — кричав він.

— Що трапилося? — запитав я, піднімаючись.

— Вода! Прибуває вода!..

Я скочив на ноги. Море вривалося у грот, як потік, що прорвав дамбу. І оскільки молюском я був лише у сні, то треба було негайно рятуватися.

Через декілька хвилин ми вже вилізли на вершину гроту. Небезпека потонути відступила.

— Що тут відбувається? — запитав Консель. — Якесь нове природне явище?

— Ні, друзі! — відповів я. — Це приплив, звичайний приплив, який ледь не заскочив нас зненацька, як героїв Вальтера Скотта! Рівень води в океані підвищився під час припливу, а за законом рівноваги рідин в сполучених посудинах, піднявся рівень води і в озері. Ми лише ноги замочили, але час було повертатися до «Наутилуса»!

Через сорок п'ять хвилин, прогулявшись довкола озера, ми повернулися на борт. Команда вже завершувала вантажити вугілля, «Наутилус» будь-якої миті міг відчалити.

Але капітан Немо не давав команди відпливати. Мабуть, він очікував настання ночі, щоб вийти з цього підводного каналу непоміченим.

Уранці «Наутилус» уже плив у відкритому морі, удалині від будь-яких берегів, на глибині декількох метрів під рівнем Атлантичного океану.

Розділ одинадцятий

Сарґасове море

Капітан Немо тримав курс на південь. Надія на повернення до європейських берегів танула на очах.

Куди ми прямуємо? Мені набридло постійно про щось здогадуватися, тому я просто чекав.

Того самого дня «Наутилус» пересікав своєрідний район Атлантичного океану. Про теплу течію Гольфстрім знають усі. Від берегів Флориди вона тече до Шпіцбергена. Десь під 44° північної широти. Гольфстрім розгалужується на дві гілки, головна течія прямує на північний схід уздовж берегів Ірландії і Норвегії, а друга — на південь до Азорських островів. Діставшись африканських берегів, південна течія описує витягнуту дугу і повертається до Антильських островів.

Ця гілка, чи радше, кільце, омиває своїми теплими водами ті спокійні, позбавлені постійної внутрішньої течії, води Атлантичного океану, що мають назву Сарґасове море. Зазначу, що Сарґасове море — це озеро у відкритому океані! Воно таке величезне, що потрібно три місяці, аби тепла течія Гольфстрім здійснила свій кругообіг навколо нього.

Це, власне, під Сарґасовим морем покоїться затонула Атлантида. Учасники наукових експедицій, які зустрічали тут цілі плаваючі острови водоростей, планктони, довго вважали, що це прибережні зарості затонулого материка, які виплили на поверхню моря. Але найімовірніше, що водорості цих вод приносить у Сарґасове море течія Гольфстрім з побереж Європи й Америки. Саме плаваючі водорості, окрім інших ознак, наштовхнули Колумба на думку про те, що має існувати Новий Світ. Коли кораблі відважного дослідника увійшли у Сарґасове море, його команда була вкрай розчарована: бурі плаваючі водорості настільки загальмували рух суден, що плавання у цих водах затягнулося аж на три тижні!

Таким було море, яким плив «Наутилус». Луки, а не вода! Покрив з водоростей-саргасумів приховував голубу воду Сарґасового моря. Цей покрив був настільки щільний, що форштевень ледве розсікав його. Капітан Немо, піклуючись, щоб не пошкодити гвинт, тримався на глибині декількох метрів під поверхнею води.

Сарґасове море завдячує своєю назвою іспанському слову «sargazo», що у перекладі означає «фукус» — бура водорість. Велике скупчення цих водоростей утворює справжній рослинний риф.

Чим пояснюється таке скупчення морських рослин у тихих водах Атлантичного океану? Відповідь на запитання можна знайти у «Фізичній географії земної кулі». Автор цієї праці Морі.

«Пояснення подібного явища, — пише він, — можна отримати шляхом проведення дуже простого досліду. Якщо у посудину з водою опустити шматочки пробки або якісь інші плаваючі тіла і забезпечити у посудині круговий рух, то окремі частини пробки зберуться у центрі посудини, інакше кажучи, у найспокійнішому місці. Після цього достатньо лише підставити поняття: Атлантичний океан — посудина, кругова течія — Гольфстрім, а центр, де збираються плаваючі тіла, — Сарґасове море».

Для мене цього пояснення досить. Я мав нагоду спостерігати за подібними явищами в умовах середовища, недоступного для пересічних суден. Над нами серед бурих скупчень водоростей пливли стовбури дерев, повалені бурею в Андах або на Скелястих горах і принесені у ці води течією Амазонки або Міссісіпі, уламки кораблів, що стали жертвами катастроф, пошкоджені килі, частини оснащення і обшивки, настільки обліплені мушлями, що були не в змозі випливти на поверхню океану. Час підтвердить і інше ствердження Морі, а саме те, що усі ці предмети і речовини, скупчуючись упродовж віків, мінералізуються під дією морської води і утворюють невичерпні поклади кам'яного вугілля. Дорогоцінний запас пального, який завбачлива природа готує на той час, коли люди вичерпають кам'яновугільні копальні материків.

Серед цього хаосу водоростей виднілися зірчасті ніжно-рожеві альціонії, актинії, що порозкидали довгі кучері своїх щупалець, медузи, зелені, червоні й голубі, і між ними корнерот Кюв'є, блакитно-прозора парасолька якого обрамлена фіолетовими фестонами.

Увесь двадцять другий день лютого ми провели під водами Сарґасового моря, де риби, мисливці на морські рослини і ракоподібних, мають з чого вибирати. Наступного дня океан