Ренделі Фрейкс - Термінатор

Небесна Мережа надала їй необхідні докази. Небесна Мережа вважає, що подорожуючи в часі, можна змінити історію. Небесна Мережа, ймовірно, становить собою найскладніший у світі мозковий центр і користується подорожами в часі як стратегічною зброєю, намагаючись змінити перебіг світових подій. Так, Небесна Мережа настільки впевнена, що переміщення в часі може принести їй перемогу, що вже послала двох термінаторів: одного в 1984 рік, а іншого в сьогодення. Спершу вона розраховувала вбити матір, але коли це не вдалося, почалося полювання на дитину. Мережа хотіла вилучити їх, немов два елементи з головоломки, сподіваючись, що розташування сил у новій історичній матриці, що виникне після знищення двох ворожих істот, виявиться для неї більш сприятливим. Мережа маніпулювала минулим, щоб змінити майбутнє. «Добре, але тоді чому б мені не зробити те ж саме? — подумала Сара. — Чому не спробувати вплинути на сьогодення і тим самим змінити майбутнє?»

Саме це вона намагалася зробити кілька років тому, коли напала на компанію «Кібердайн». Тепер стало зрозуміло, що потрібно зайнятися людиною, яка відіграє в цій історії провідну роль. Тепер історію можна докорінним чином змінити і відвести від людства небезпеку ядерної війни.

Джон хотів поговорити з матір’ю не про план подальших дій, не про зброю. І навіть не про майбутнє. Просто поговорити. Ні про що. Важливими були не слова, а. тон. Йому кортіло відчути приємне почуття кревної спорідненості. Але в Сариних очах застигла тривога. І так було завжди. Іншої Сари він не знав. Тієї, якою вона була до його народження. До Термінатора. Джон і гадки не мав, що ця жінка була колись приємною емоційною дівчиною, яка за своє життя прийняла лише одне важливе рішення — вступила до коледжу.

Він знав вічно заклопотану матір, яка вважала своє життя якоюсь місією, а його, Джона, метою цієї місії.

Не в змозі більше терпіти Сарину мовчанку, Джон виліз з машини і підійшов до Термінатора.

Двоє хлопчаків гралися з водяними пістолетами. Вони реготали й обливали один одного водою.

— Тебе вбито!

— А ось і ні!

— А ось і так!

Давня-прадавня гра у війну та смерть. Репетиція останнього, фінального падіння у бездонну прірву. Десятирічна дитина інтуїтивно її відчуває, але уявити не може. Якщо вона, звичайно, не Джон Коннор.

Сара обійшла мікроавтобус спереду й побачила, як Джон зітхнув. Він її не помітив. Звернувшись до кіборга, запитав:

— Але ж ми не розв’яжемо цю проблему, правда?

Термінатор подивився, як борюкаються дітлахи.

— У вас у крові пристрасть до саморуйнування, — сказав він.

Джон кивнув. Він уже встиг побачити за своє коротке життя людей, що гралися в смертельну гру зі справжньою зброєю. Насильство супроводжує людину на кожнім кроці. На телеекрані й у кіно. На сторінках газет. В анекдотах. У відносинах між коханими й друзями. Довкола вороги. Кров ллється рікою. Діти бачили все це і сміялися, тому що це було таким нереальним, таким далеким… І їхні матері не помічали того, що відбувається.

Майбутнє…

Усе, про що розповідала мати, виявилося правдою.

Вибухне війна.

І мільйони людей загинуть.

А він очолить уцілілих та їхню боротьбу проти машин. Але відвоювати можна буде лише покалічені трупи та руїни. Ось що промайнуло зараз у Джоновій голові.

Нарешті він сказав:

— Так.

Сара вгадала його приховані думки. У неї самої давно з’явився на обличчі цей зацькований вираз. Вона чудово знала, що чекає на її сина. Так, звичайно, він здобуде перемогу. Але лише після довгих років боротьби, яку йому доведеться вести в жахливих умовах. Навколо Джона Коннора обертатиметься доля світу. Чомусь він виявився в самому центрі подій. Якимось незбагненним способом петля часу зашморгнулася на її синові. Жодна людина не могла б упоратися з подібним тягарем — він був занадто важкий. Усі роки переховувань Сара, дивлячись на сина, думала про людство, і все її єство повставало проти жорстокої долі. Джонові судилося стати рятівником світу, але скільки страждань випаде на його долю! Це й так уже скалічило їхнє життя…

Сара давно наважилася на такий крок, щоб урятувати мільйони чужих дітей. Так, вона готова принести в жертву себе і свого сина. Тепер же, доїдаючи хрустку картоплю з пакетика, жінка раптом зрозуміла, що настав час діяти.

Сара підійшла до Термінатора й запитала:

— Я хочу зрозуміти, як з’явилася Небесна Мережа. На кому тримається відповідальність за її створення?

Термінатор покопирсався в пам’яті. У неї було введено дані про основні історичні події його часу. Дані, які він міг використовувати, оцінюючи сьогодення. Термінатор отримав до них доступ, як до тактичної інформації.

— Головна відповідальність лежить на Майлзові Беннеті Дайсоні, — відповів Термінатор. — Він завідує Відділом особливих проектів у «Кібердайн Системз Корпорейшн».

— А чому саме на ньому?

— За шість місяців він створить принципово новий вид мікропроцесора.

— І що тоді?

Термінатор закрив капот і заліз до мікроавтобуса, пояснюючи на ходу:

— Протягом трьох найближчих років «Кібердайн» стане найбільшим постачальником військових комп’ютерних систем.

Усі бомбардувальники «Стелз» будуть обладнані комп’ютерами «Кібердайн» і зможуть літати без екіпажів. Тим більше, що їхні маршрути розробляють заздалегідь.

Сара сіла до машини слідом за Джоном, і Термінатор виїхав зі стоянки.

— Умгу, зрозуміло. А потім ці товсті пики у Вашингтоні вирішать: нехай комп’ютер керує всім, так?

— Загалом, так, — відповів кіборг.

Він додав газу і, виїжджаючи на автостраду, сказав:

— Уряд прийме рішення про створення Небесної Мережі. Ця система почне діяти в серпні 1997 року. Стратегічну оборону розроблятимуть комп’ютери. Мережа почне навчатися, набуваючи знання в геометричній прогресії. Вона стане самостійною 29 серпня о другій годині чотирнадцять хвилин. Військові запанікують і спробують її вимкнути.

— А Мережа буде захищатися? — запитав Джон.

— Так, — відповів Термінатор. — Вона запустить свої стратегічні ракети і завдасть удару по Росії.

— Але навіщо нападати на росіян? Вони тепер наші друзі, хіба ні?

— Тому що Мережа знає: росіяни завдадуть контрудару і знищать її ворогів тут, в Америці.

Сарі раптом здалося, що в темному небі промайнув ледь. помітний проблиск надії.

— Тобі багато відомо про Дайсона? — запитала жінка.

— Я маю на нього докладне досьє.

— Я хочу знати про нього все. Як він виглядає. Де живе. Усе!

Джон побачив, що материне обличчя раптом знову набуло забутого виразу. Це був похмурий виклик.

Було видно, що Сара Коннор щось надумала.

Південна Лагуна, Каліфорнія, 10.51 ранку

Будинок Майлза Дайсона був розкішним. З високою стелею. Саме тобі димчасте скло та сталь. Дайсон сидів у кабінеті за масивним обсидіановим