Ренделі Фрейкс - Термінатор

— Так ми вчитимемося чи ні?

Термінатор змовчав, але робив щось таке, чого не робив раніше. Зазвичай нові дані він піддавав перехресній перевірці, знаходив відповідне контекстуальне значення і заносив його до файла. Зараз же Термінатор намагався зрозуміти, чим керувалася людина, ховаючи за козирком від сонця додатковий набір ключів. Таких даних Термінатор ще ніколи не фіксував. Він повторно проаналізував їх частиною свого мозку, а сам тим часом підігнав машину до бензоколонки й налив повні баки.

Сара вийшла з конторки. Вона накинула на плечі куртку механіка, щоб не було видно слідів крові. Куртка благенька, зате досить чиста. Вона виявилася для Сари завеликою, проте все одно це краще, ніж шпитальний одяг. Сара й надалі залишалася босою.

Сонце сліпило очі — вона звикла бачити його крізь затемнені й заґратовані вікна. Уже давно вона не стояла ось так — просто неба, віддаючись вітрові й сонцю. Вона так прагнула волі, але була зв’язана по руках і ногах. І розраховувати в цьому житті немає на кого.

Порівнявшись із Сарою, Термінатор зупинив мікроавтобус. Коли жінка всідалася поруч із сином, кіборг сказав першу за той день фразу:

— Нам треба забиратися якнайдалі від міста.

Сара погодилася. Тікати, тікати… Усе своє життя вона тільки й робить, що тікає! Сара кинула погляд уперед, на нескінченну стрічку шосе.

— Жени на південь, — наказала вона.

НЕДІЛЬНА ПОЇЗДКА

Двісті п'ятнадцяте шосе, південний напрямок,

9 червня 1992 року, неділя, 9.46 ранку

Мікроавтобус, обганяючи машини, мчав до виїзду на швидкісну автостраду. Термінатор сидів за кермом, Сара поруч із ним. Джон дивився їм у потилицю і думав, що вони утрьох схожі на потішне сімейство, що вирушило на недільну прогулянку. Сара нахилилася вперед і поглянула на спідометр.

— Шістдесят п’ять миль — це межа. Інакше нас виявить поліція.

Термінатор ледь зменшив швидкість і сказав:

— Відповідь ствердна.

— Ні, ти повинен говорити по-людськи, — напустився на нього Джон. — Не можна говорити «відповідь ствердна» — так говорять тільки роботи. Треба відповідати «жодних проблем». Зрозуміло?

Термінатор кивнув, і його мозок почав перетасовувати інформацію, вкотре намагаючись вловити невідомий йому підтекст слів і висловів.

Сара глибоко задумалася і не звернула уваги на повчання Джона.

А той, вважаючи себе неабияким фахівцем з жаргону, продовжив урок:

— Якщо до тебе хтось прискіпається, скажи: «Відчепися!» А якщо зовсім дістане, говори: «Hasta la vista[17], дитинко».

— Hasta la vista, дитинко? — перепитав Термінатор, не зовсім правильно імітуючи вимову хлопчика, але здогадуючись з контексту про значення вислову.

— Так, або: «На-на, недоумку!» Ну, а якщо хтось скисне, треба сказати: «Тримай хвоста бубликом!» Загалом, приблизно так. Можна складати всякі комбінації.

Штучний мозок Термінатора за лічені секунди освоїв принцип користування жаргоном.

— Тримай хвоста бубликом, недоумку! — вигукнув робот, кумедно поєднуючи два вирази в один.

— Оце чудово! Бачиш, ти все зрозумів!

— Жодних проблем, — додав Термінатор.

Джон переможно посміхнувся, пишаючись своїм педагогічним талантом.

Кафе Джека, 10.01 ранку

Біля бензоколонки стояв обшарпаний намет, а біля нього — кілька столиків. За одним розташувалася родина. Діти грали й бігали поблизу. Матуся — в неї й без того було сорок п’ять фунтів зайвої ваги — наминала величезний сандвіч із сиром, явно наміряючись набрати всі п’ятдесят зайвих фунтів. Знічев’я вона розглядала через чоловікове плече мікроавтобус, що під’їхав до бензоколонки.

Сара повернулася до Джона й запитала:

— Ти маєш гроші?

Джон вигріб із кишені все, що залишилося від доларів, вкрадених із банківського автомата, й відповів:

— Сотні зо дві набереться. Я дам тобі половину.

Сара забрала в нього всі, потім простягнула Джонові двадцять доларів.

— Піди принеси їжі, — наказала вона і, відчинивши двері, вилізла з машини.

Джон повернувся до Термінатора.

— Вона зовсім не має почуття гумору.

Кіборг змовчав.

Джон зітхнув і сказав:

— Ходімо.

Вони вилізли з мікроавтобуса і попрямували до закусочної.

— Так, ось іще, — схаменувся Джон. — Тобі треба бути трішки веселішим. Серйозність зараз не в моді. Посміхнись-но.

— Посміхнутися?

Термінатор замислився. Джонові слова, здавалося, жодним чином не стосувалися його завдання.

— Так-так Посміхайся. Так треба. Адже люди посміхаються, правда ж? Ось, дивися.

Джон підійшов до віконечка і широко посміхнувся жінці середнього віку, яка витріщилася на нього.

— Привіт! А у вас тут дуже мило. Як ся маєте?

У жінки жахливо боліли ноги. І їй зовсім не хотілося витрачати час на балаканину зі шмаркачем.

— Відчепися! — буркнула вона.

Джон повернувся до Термінатора і знизав плечима.

— Ну добре, це поганий приклад.

Тут він помітив щось цікаве за спиною в кіборга.

— Ось, дивися! — Джон указав на дівчину, що дивилася, як її друг розмовляє по телефону. Слова співрозмовника розсмішили хлопця. Дівчина посміхнулася за компанію.

— Ось так, — сказав Джон.

Термінатор викликав у реальному часі зображення усміхненої парочки, водночас на екрані проектувалися усміхнені губи. Вони поступово збільшувалися і, зрештою, заповнили собою весь екран. Термінатор переглянув ці картинки в уповільненому темпі, поруч з’явилося схематичне зображення усміхнених губ і маса миготливих цифр і символів.

І знову Термінатора вразило розходження між живим зображенням і схемою. Щось проникало з підсвідомості в його штучний мозок.

Він навчався.

Отримавши всю потрібну інформацію, Термінатор спробував посміхнутися. Результат був сумний — Термінаторові удалося всього лише скривити верхню губу, та й то якось незграбно.

— На людях краще цього не роби, — сказав Джон. — Спробуй іще раз.

З другої спроби вийшло трохи краще.

— Може, тобі варто потренуватися перед дзеркалом? — запропонував Джон.

Термінатор спробував знову.

Товстунка глянула поверх плеча чоловіка на високого атлетичної статури чоловіка, що стояв біля прилавка і якось дивно кривився.

— Ральфе, — мовила вона, — здається, у нього не всі вдома.

Чоловік озирнувся й побачив, що людина намагається розтягти губи в посмішці.

Він знов уткнувся в тарілку, пробуркотівши:

— Напевно, ти йому сподобалася.

Товстунка вдарила чоловіка кулаком по руці. Сильно.

Коли Сара вийшла з туалету, Джон з Термінатором уже купили булки із сиром, кока-колу і принесли їжу до машини. Сара жадібно накинулася на смажену картоплю в пакетику, їхній автобус стояв осторонь від інших машин, у самому кінці посипаної гравієм стоянки. Термінатор, якого їжа зовсім не цікавила, заливав до радіатора воду. Сара жувала хліб із сиром і знову та знову ставила собі ті самі питання.

Хто женеться за ними?

Яку стратегію обрала Небесна Мережа?

Як усе ж таки зупинити Т-1000?

Сара трохи заспокоїлася й почувалася краще. Тепер їй було зрозуміло, що робити далі. Те саме, що вона давно намагалася зробити і через що її запроторили до божевільні. Вона тоді відмовилася від свого задуму,