Ренделі Фрейкс - Термінатор

столом і, поринувши в глибокі роздуми, набирав щось на комп’ютері. Біля столу стояли складні прилади, в основному призначені для контролю електронних ланцюгів. Цього недільного ранку, коли більшість чоловіків відпочивала й проводила час з родиною, Дайсон перебував у рідній стихії.

Він напружено працював.

Ламаючи голову над загадкою Об’єкта № 2, цього електронного розетського каменя, вчений не помічав гарненької жіночки, яка стояла біля дверей, уважно спостерігаючи за ним. Дайсон не звернув уваги на те, що вона почала тихесенько підкрадатися.

Якби в неї в руках був пістолет, жіночка покінчила б з ним за дві секунди. Але замість цього вона нахилилася до Дайсона і, висунувши язика, лизнула його в шию.

— Доброго ранку, Тарісо, — сказав Дайсон, посміхнувшись, і повернувся, щоб поцілувати дружину.

Вона була ще в купальному халаті і тримала в руках горнятко духмяної кави.

— Ти знову не спав цілу ніч? — В її голосі пролунало роздратування.

— Умгу, — неуважно буркнув він, знову повертаючись до комп’ютера.

Таріса дивилася, як чоловік працює, і раптом зрозуміла, що він геть забув про неї. Символи, що висвітлювалися на екрані, ні про що їй не говорили. І це тривожило Тарісу — адже вона ніяк не могла проникнути до його таємничого світу. Туди, де чоловік проводив вісімдесят відсотків часу, вільного від сну. Спочатку, тільки одружившись, вони, звичайно, були разом набагато більше, але з того часу, як Майлз улаштувався на роботу в «Кібердайн», Тарісі почало здаватися, ніби вона живе в монастирі.

— Працюватимеш увесь день? — запитала вона, досить успішно приховуючи своє роздратування.

Їй не хотілося уподібнюватися іншим дружинам, які безугавно нарікають на своє безрадісне життя з чоловіками, захопленими роботою. Вона має чим заповнити час. Але вона вийшла за Майлза тому, що їй подобалося бути з ним поруч і хотілося проводити з чоловіком усі двадцять чотири години на добу, зрозуміло, за винятком тих десяти-дванадцяти годин, що він їх присвячував роботі у будні. Проте чотирнадцяти-п’ятнадцяти-годинний робочий день поступово збільшився — Дайсон раз на тиждень навіть залишався ночувати в лабораторії!

Звичайно ж, Майлз підозрював, що його дружина нещаслива. Але вважав, що це легко виправити. Розкривши таємницю Об’єкта № 2, він проводитиме з родиною набагато більше часу і зніме з дружини частину турбот, пов’язаних із вихованням дітей. І все буде чудово! Дайсонові не спадало на думку, що, відсуваючи дружину на другий план і віддаючи перевагу роботі, він тим самим завдає непоправної шкоди своєму сімейному щастю.

— Мені шкода, маленька… Але та штукенція не дає мені заспокоїтися. Я думав, що розгадаю її загадку за допомогою цього… — він указав на металевий ящик на столі, в якому зберігався макет Об’єкта № 2. Завдовжки він був зо два фути. Невпоряд— кований набір невеличких кубиків був примітивною моделлю головного процесора Термінатора.

— Але за три секунди все зруйнувалося. Я думаю, варто зафіксувати послідовність команд…

Дайсон заглибився в нетрі інформатики. Так само він міг би розмовляти з дружиною марсіанською мовою. Зрозуміло, з його боку було дуже мило намагатися щось пояснити, але Майлз міг розводитися на цю тему годинами, забувши, що його дружина — просто розумна жінка, яка, на жаль, не володіє досконало комп’ютерною мовою. Не бажаючи нагадувати про це, Таріса спритно змінила тему розмови і, коли чоловік на секунду змовк, додала:

— Тобі потрібно зробити перерву. Ось побачиш, потім картина відразу зміниться.

Дуже слушна порада. Але він, природно, нею не скористався.

— Я не можу.

Цього разу Таріса. не стала вже так ретельно приховувати роздратування.

— Майлзе, сьогодні неділя. Ти обіцяв зводити дітей до парку!

— Але я не можу, люба. Розумієш, я на підході до…

Він узяв її руки до своїх, весь тремтячи від нетерпіння. Його обличчя було по-дитячому захопленим. «Він мріє відчути майже хтиве почуття першовідкривача, радість творця!» — подумала Таріса. І їй це було зрозуміло.

— Дитинко, те, що я винайду, приголомшить усіх! — вів далі Дайсон. — Це аналог нейронної…

— Я знаю. Ти говорив. Аналог нейронної мережі. Він здатний думати й навчатися, як ми. Має надпровідність при кімнатній температурі. Інші комп’ютери порівняно з ним — усе одно, що кишенькові мікрокалькулятори, — Таріса відвела свої руки. — Але невже це так важливо, Майлзе? Я хочу зрозуміти, тому що інколи я тут сама просто божеволію!

Ну ось, усе й вихлюпнулося. Вона довго виношувала образу в собі, але терпець урвався. Загадом, Таріса не збиралася сьогодні влаштовувати Майлзові сцени, але їй і на думку спасти не могло, що він здатен обдурити дітей і не виконати своєї обіцянки!

— Мені шкода, мила, але лишилося зовсім трішечки! — сказав він, розсовуючи вказівний і великий пальці на півдюйма.

Таріса підібгала губи й узяла зі столу макет таємничого об’єкта. З його вигляду нічого подібного сказати було не можна.

— Уявляєш, реактивний літак з пілотом, який ніколи не помиляється, не стомлюється, не приходить на роботу з похмілля! — Майлз відкрив ящик, який вона тримала в руках. — Ось він, цей пілот.

Усе дуже мило, правильно і шляхетно. Але… вона вже сто разів хотіла поставити йому одне питання. І зараз воно зірвалося в неї з язика, здивувавши Дайсона своєю прямотою:

— Навіщо ти на мені оженився, Майлзе? Навіщо ми завели двох дітей? Ми ж тобі не потрібні. Твоє серце й усі твої думки ось тут. — Таріса кивнула на макет і додала: — Але він не любить тебе так, як любимо ми!

Зітхнувши, Дайсон узяв у неї анодований металевий ящик і поставив його на стіл. Потім поклав руки Тарісі на плечі й ніжно поцілував дружину. Вона спочатку пручалася, але потім поступилася. Коли губи подружжя розімкнулися, вираз обличчя жінки змінився. В очах світилося кохання до чоловіка. І річ була не лише в поцілунку. Не тільки в тому, що, незважаючи на ласку й ніжність, у дотиках Дайсона відразу відчувався справжній чоловік. Ні, вся річ була в тому, що Таріса прочитала в його очах — адже останнім часом вона забула, що Дайсон, дійсно, її кохає, хоча й бачить так рідко!

Він сказав усього лише два слова:

— Пробач мені.

І Таріса йому повірила. Вона все ще могла до нього достукатися. Вона ще не втратила його остаточно… Поки що.

Дайсон знову пригорнув дружину до себе, але Таріса відсторонилася, кивнувши у протилежний бік. Він обернувся. На порозі кабінету стояли дітлахи в піжамах, зі скуйовдженим волоссям і припухлими від сну очима. Дені та Блайт. Місяць і сонце. Вагомий доказ кохання Дайсона до дружини. Так, він був схибленим на науці, але не вмер для навколишнього світу. Дайсон знітився, дивлячись на