Володимир Галайчук - Українська міфологія

Назву відьма виводять від праслов’янського vedati — ‘відати, знати’. Можна припустити, що в минулому до відьом ставилися не тільки як до ворожих людині демонізованих персонажів. Про людей із надзвичайними здібностями донині нерідко кажуть «щось знає», не обов’язково вкладаючи в це словосполучення негативну оцінку. Водночас відьом, на відміну від інших «непростих», які нібито можуть робити і зло, і добро, уже принаймні в ХІХ ст. сприймали тільки негативно.

Є у відьми й чоловічий корелят — відьмак (або ж знахур, ворожбит, опир та ін.). Нерідко відьмаків вважали сильнішими від відьом. Зокрема, вони нібито керують відьомськими збориськами, до них звертаються, аби «відробили» заподіяну відьмами шкоду, тощо. У багатьох же випадках функції відьмака ті самі, що й у відьми.

Уявлення про відьом — одні з найпоширеніших в Україні. Мабуть, немає села чи містечка, де б про цих істот не розповіли ще порівняно свіжу бувальщину. Свого часу такі уявлення стали предметом зацікавлення Володимира Даля,[1731] Павла Чубинського,[1732] Івана Нечуя-Левицького,[1733] Петра Іванова,[1734] Василя Милорадовича[1735] та інших провідних народознавців. Уже в наш час ґрунтовну монографію, у якій цей персонаж став ключовим, написала Катерина Диса.[1736]

Загальновідомим є поділ відьом на «родимих», котрі «знають від себе», і «вчених».

Родимі відьми народжуються від матерей-відьом, з’являються від зносин жінок із чортами. Відьма народиться й після того, як вагітна мати разом зі святвечірньою стравою випадково з’їсть вуглину. Поширене уявлення, що коли в кого одна за одною родяться п’ять (сім, дев’ять, дванадцять) дівчат, то одна з них (чи наймолодша) є відьмою:

— «Де є п’ять дíвок, то мусе бути їдна відьма».[1737]

— «Сьома дочка в сім’ї обов’язково буде відьмою».[1738]

— «Казали, шо де є сім дівок в хаті, то там є відьма, і вона має хвоста».[1739]

— «То казали мама, шо як родитьсі сім дівок, то сема мусить бути відьма, а як хлопчик семий — то мусить бути опир».[1740]

Також вірили, що «як дєўка ўродить дєўку, а вона тиж дєўкою ўродить деўку, так третья буде ведьмоў».[1741]

Вчені ставали відьмами після того, як «продали душу нечистому», навчилися відьомства з так званої «Чорної магії» чи перейняли знання від старої відьмачки ще за життя або вже за її агонії:

— «Ті відьми були родимі. Могли і навчитися — то такі, шо там і мама вміє відьмувати, і баба, то вони і дочку навчать. Воно то ніби і родиме, але вже не те, бо ж вчили її, ту дочку».[1742]

— «А є такі, шо опирі рóджені. Напрóмірно, є сім хлопців. Межи тих сім хлопців один мав би бути опирь. Якшо нема більше дітий, а точно сім. Та дітина не винна, але він уже відмалку опирь, і в него мав би бути хвостик ззаді. Відьмó — то так само і жінки є, шо вóродки у людий, шо є відьма тоже, як є сім дівок, то сема відьма. То так як хлопці опирі, так жінки відьми. А є такі, шо вони хотє´т «Чорної магії» та й шукают собі».[1743]

У давнину побутували й уявлення про своєрідні ініціації відьом, пройти які був здатен далеко не кожен.[1744]

Вчену відьму зазвичай вважали «лютішою», адже вона здобувала лиходійні знання свідомо. Родима ж могла своїх знань і не використовувати. Водночас родимі відьми були нібито «сильніші» від навчених:

— «Було так, шо воно в роду по лінії йде, шо мати дочку вчить, та вже свою. Але казали, шо вроджені відьми сильніші».[1745]

— «Я одну питав стару, шо точно тим займалась, то вона казала, шо є відьми навчені і є відьми родимі. Якшо родима відьма, то вона бере молоко в корови довкола, а якшо вчена, то тільки в одної».[1746]

Прикметною ознакою вродженої відьми (або відьмака, опиря) повсюди в Україні вважають невеликий хвостик. Цей хвіст можна побачити лише під час обмивання тіла перед похованням або у воді: «То опирі та й відьми, кажут, шо таке є. Ззаду вилазє´в такий хвостик з дирки, як на воду покласти. То якийсь такий вíрод, та відьма».[1747] Виявити хвоста можна було й випадково: «А ше відьми мають хвіст. То колись була дівка файна, та й до неї хлоп зачіпався, та й полягали спати, а він давай зачіпатись, як до дівчини, та й намацав хвоста — то такі вітри почали дути, шо й ну».[1748]

Нерідко вважають, що «чорт біду значóть», тож вирізняти відьму з-поміж людей можуть яке-небудь каліцтво (наприклад, зрощені пальці), заріст на хребті, великі зрощені родимі плями, зрощені брови тощо. Очі відьми чорні або зелені, надміру блискучі або з вкрапленнями іншого кольору на райдужці, з оберненими «чоловічками». Удень відьма може виглядати як вродлива молодиця, а в сутінках — як старезна баба. Відьми начебто мають здатність не втрачати краси до глибокої старості: «То є відьми, вони ніколи не старіють, вона все молода».[1749]

На Зарічненщині відьму уявляють як жінку, запнену рядном: «Мій батько колись росказував, шо ше він був хлопчинею таким, і спали на вишках у сараї. І серед білого дня, каже, така баба радном накрита, стрáшна така, — і попуд стріхею, попуд стріхею, і пошла, і десь її не стало».[1750]

Водночас не менш поширена й думка, що, окрім своїх дій, відьма нічим не вирізняється з-поміж інших жінок.

Загальноукраїнською є віра в здатність відьом до перевертництва. Найчастіше їм притаманні подоби жаби, кота, собаки, свині, теляти, змії, сороки, колеса від воза, копички сіна, полотнинки, праника, яким збивають білизну, клубка ниток тощо. Дещо рідше трапляються такі іпостасі, як черепаха, заєць, ласка, миша, муха, іноді навіть трíска та ін.

У багатьох випадках до певного типу оповідок залучено й конкретні образи відьми. Зокрема, відьма як копичка сіна фігурує в розповідях про те, як така копиця сунеться по дорозі або пливе водою; відьму як білу полотнину чи білий клубок ниток бачать здебільшого увечері чи вночі. Проте нерідко в схожих текстах трапляються й відмінні подоби, а буває й так, що історія відображає індивідуальні враження оповідача.

Наприклад, доволі рідкісними є демонізованіші описи відьом, у яких ті наділені виразними зооморфними ознаками: «…ўлє´зло да корову і дóіть! От з якóміся лáпамі, чирвóни лáпи… […] Вона зрóбіцца такім звéром, сатанóю такéю. Вот шчо. Як уже вона занімáєцца з йім, ето она як хош пєракíнєцца. (Що то були за червоні лапó.) Такíє, би ў бýська».[1751] Тут варто зазначити, що «пташиними лапами» народна уява зазвичай наділяє «нечисту силу», чорта.

Суто індивідуальним є образ відьми як птахоподібної вогненної істоти: «То як моя Наташка