Нія Козач - Господар Вовчої Гори, Нія Козач

– Я хочу лишитися тут, – Мілена підвела погляд і подивилася прямо мені в очі. – Я довго думала над твоїми словами. Зважувала. Це рішення далося мені нелегко, але я зробила свій вибір.

Я не знав що відповісти. Її слова застали мене зненацька. Чому раптом така зміна? Ще вчора вона погрожувала, що радше вмре, ніж підкориться мені, а сьогодні виявляє бажання залишитись у моєму палаці.

– Вибач за вчорашнє, – вона відвела погляд. – Я була трохи не при собі. Не варто було так себе вести. Упевнена, ми зможемо знайти спільну мову і якийсь компроміс. Мені щиро шкода за свою поведінку.

Брехня. Цілковита й липка брехня просочувала кожне її слово. Я буквально відчував кислотний гіркий смак у себе на язиці, уловлював бридкий аромат. Моя здатність відчувати брехню давала певні переваги, але усвідомлення того, що тобі нахабно говорять неправду, викликало огиду. Я ледве стримався, щоб не відвернутися.

– Щось швидко ти передумала, – намагався зберігати байдужість. – Якось занадто вже все просто, тобі не здається?

На її щоках, маком розквітнув рум’янець.

– Я не маю куди піти, – прошепотіла вона.

Її зізнання було щирим, і я знову відчув тяжкість у грудях. Хтозна, як вона жила ці всі роки з моєї милості. Вона не заслуговувала на таку долю. Я маю спокутувати якось свою провину перед нею. Найменше, що можу зробити, це дати їй прихисток.

– Можеш залишатися в моєму палаці й жити тут як гостя, – нарешті промовив я. – Ти не моя наложниця, не моя власність. Можеш покинути це місце, коли захочеш. Я не неволитиму тебе.

Вона глянула на мене, і її дивовижні очі засяяли, а на обличчі розквітнула щира посмішка.  

– Дякую тобі, Вогнеяре, – промовила і, швидко повернувшись, пішла в протилежному напрямку.

Я залишався стояти на місці і проводжав її поглядом. Жодна дівчина ще не викликала в мене таких суперечливих почуттів.