С Осте - Дорослішання Мрійниці, С Осте

Глава 29

«Як ти? Все добре?»

«Так, Руд. Міцно обнімаю і ще більше сумую»

«Коли повернешся?»

«Поки сама не знаю»

Керівник медичного відділу дотримав свого слова, всю ніч я проводжала і зустрічала розвідувальні групи. У північній частині заводу в холодильних камерах знайшли тіло одного з місцевих робітників. Попередньо, природна смерть. Група Гаела повернулась з двома трупами когось з ремонтної бригади. Переохолодження. Доля ще тридцяти дев’яти людей досі лишалась невідома. Побоювання Маріо виправдались: охопити сканерами усі квадрати більшість груп не встигли.

З хорошого: на материку відновили роботу мережі, і переписуватись з Рудрайгом можна хоч цілодобово. Крутило спитати його згоди на конкубінат, але робити це по комунікатору, ще й коли хтось вертиться поруч, якось не те.

— Як тобі все-таки пощастило з напарником, Теа. Не шкодував себе і спорядження, щоб врятувати вухатих пухнастиків. Такі хорошенькі! — Мілла запустила руку в теплу шерсть знайд. — Так, би і з’їла обох. Маєш ідеї, як їх назвати? Може, Фліна і Турк?

— Тільки не Турк, дівчатка. На Геммі це досить поширене чоловіче ім’я, — шкутильгаючи, у коробку з сплячими няфками заглянула Абенні Гофмейр, яка кілька хвилин тому повернулась на станцію.

З появою гемманки Мілла покинула тваринок і взялась скаржилась на Тедельміна Хада, називаючи його старим дідом, який постійно тріщить про своїх дружину і майбутніх внуків. І при цьому не переставала торочити про доброту і відважність керівника медиків. Розказати б її… всі враження від роботи з Тараном, але тоді я точно стану хаар дьиикей, що розбиває чужі мрії. Якби колега думала головою, може б помітила, що дитинчата няфки лежали в моєму рюкзаку, і деформація каркасу Таранового екзоскелета з їх порятунком ніяк не пов’язана.

— Хочеш помінятися напарниками? — Абенні, яка пихтіла над ременями екзоскелету, різко зиркнула, перевіряючи, чи я при своєму розумі, і тут же опустила голову. Вона в ЗОХІ найдовше і, на відміну від Мілли, певно, в курсі, як «добре» працюється з Тараном.

— Ще питаєш? Конкубінат нашого шефа розірваний з ініціативи «дружини». То ж цей непробивний  і загадковий алієць – знову ласий шматочок. Магді, я б з радістю замінила тебе, але Фота навіть не дослухав і відмовив, а старий дід сказав, що його, бачте, все влаштовує.

Мілла Роже ще в тому віці, коли емоції сильніші розуму. Якщо конкубінат дійсно розірвано, то не дивно, що Таран сказився від однієї згадки про Іроїду. Я б теж злилась, що втратила таку красуню.

— А, ти, дівчинко, бачу, не промах, — Гофмейр повернулась до Мілли спиною, вказуючи пальцями на замерзлі застібки екзоскелета.

— Вважатиму, це компліментом, Абенні. Чесно, Теа, якби своїми вухами не чула, як в перший день шеф на тебе визвірився, подумала б, що між Вами щось є. Не-а, не піддається.

Саркастично вишкірившись, я востаннє погладила сплячих клубочків. Якщо так виглядає алійське кохання, то Іроїда ще довго протрималась. Розігрівши замерзлу лямку, я кілька разів смикнула в одну, то в іншу сторону, поки механізм не піддався.

— О, дякую! Нарешті свобода, — Абенні швидко позбулась спорядження і розвалилась на кушетці, відновлюючи дихання. — Мілла, шеф, як ти сказала, сьогодні не в настрої. Якщо полізеш до нього зі своїми пропозиціями, непереливки стане всім медикам. Не буди в ньому Хаос хоч сьогодні. І взагалі, дівчатка, ви чого розсілися? Мене хтось оглядатиме, чи сьогодні вечір няфкотерапії?

***

«Рудрайг, що в тебе нового? Ти вже працюєш? Знаєш, мені так тебе не вистачає. Може, це повідомлення буде невчасним, але я просто не можу більше стримуватись. Ти не хотів би укласти договір? Моя сім’я – не найкращий приклад здорових стосунків, та й з конкубінатом я знайома тільки в теорії. Можна спробувати строковий. Скажімо, на рік, щоб зрозуміти, чи нам це потрібно. Не хочу більше ховатись. Я так звикла до тебе, що готова кричати про нас на весь світ. Зрозумію, якщо відповіси не зразу. Мені не треба всієї цієї показухи: гостей, церемоній, обручок. Давай переїдемо у якесь тепле і затишне місце, де нас ніхто не знає, і почнемо все заново?»

«Агов! Хіба це мала бути не моя пропозиція? Ін-Марі, я вражений чесно. Повертайся на Тхрон, і все обговоримо.»

***

Наступного дня поспіхом утилізувавши труп няфки, ми направились у вже знайому роздягальню. Напарник провів ретельну роботу над помилками: скафандр цього разу взяв на розмір більший.

— Вчора я трохи погарячкував, — хриплий голос збив розмірений крок. Комунікатор ледь з рук не випав. Добре, що йду першою, і алієць не бачить, наскільки округлились мої очі. Визнання неправоти – вже досягнення. Може, колись і вибачення почую.

— Це буває. Я теж… наговорила зайвого.

Насправді, не особливо шкодувала, але лишити таку репліку без уваги просто не могла. Невже совість замучила? Чи боїться, що історія, як Таран збирався пристрелити беззахисних створінь, зіпсує його репутацію?

Чесно кажучи, як тільки мова заходила за цього алійця, мене переповнювали протиріччя. Кращого ЗОХІ для перейняття досвіду я навряд знайду. Але інколи через його вибрики просто не вистачає слів. То злиться, то якусь дурницю про верес городить. Нащо було вигадувати казки про заручини Рудрайга? А що як це якісь специфічні знаки уваги? Брр!!!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍