Вітольд Розенвальд - Минувші Дні, Вітольд Розенвальд

– Та не так сильно здавлюй мене, бо я зараз назад повернусь! – жартом сказав він притискаючи мене до себе. 

– Не пущу! Більше тебе нікуди не пущу!  

– Ну все, все, годі! Сідай, я зараз візьму каву й підсяду біля тебе. До речі, – він кивнув на стаканчик, – що то в тебе? 

– Американо з молоком, – сказала я не відриваючи від Міши очей. 

– Добре, піду й собі візьму. 

Він взявши стаканчик сів навпроти мене. Я досі не могла повірити що це він. Що це все насправді. Що чудеса бувають! 

– Міша...  Це справді ти? – перепитала його я. 

– Взагалі-то ні, я – Іво Бобул. Ми з Мішою дуже схожі, правда? 

– Але ж як?! Я...  Я кинула кільце в вогонь і нічого не сталося! Стільки днів, про тебе ні слуху, ні духу! Як так вийшло?! 

– Ну не знаю, як так вийшло. Останнє що я пам’ятаю, так це відчуття смерті. Після неї було ще якесь дивне відчуття, навіть не можу пояснити його. Потім я з’явився посеред зеленого поля. Я йшов постійно в одну сторону, а воно й не закінчується. А потім в один момент все затряслось і мене викинуло з нього, лицем у калюжу з брудом. Ну, там, у лісі, де ми відпочивали. Мені дуже повезло, що там був бруд, а не лайно. Потім зловив якогось мужика на дорозі, який мене підвіз за дякую. Ось якось так. А ти як тут? Вже звикла до сучасності? 

– Не можу повірити, що це справді ти! – казала я. 

– Ну, доведеться повірити! Хочу сказати що ти добре виглядаєш, Аліна. Коли зайшов у свою кімнату не повірив своїм очам. Ти тепер будеш схожа на солоденьку цукерку. Батьки грошей не жаліли я бачу. Це чудово! 

– А як ти взагалі додому попав? Ти бачився з ними? 

Міша махнув рукою. 

– Зачекають. Я пішов до Вітіної мами взяти запасного ключа від квартири. Я Віті колись давав його, на всякий випадок, якщо свій загублю. В нього ключ від моєї квартири, ну, правильніше буде сказати від нашої, а від його – у мене. 

– А мене ти як знайшов? 

– Дуже легко. Мене білий голуб привів сюди, – відказав спокійно Міша. 

– Я серйозно питаю, як? 

– А я що, жартую? В першу нашу зустріч ми спочатку не поладили один з одним, але потім думаю подружились. Якщо ми його побачим, то скажи йому дякую за те, що він мене розбудив. Якби не він, то я б там і задихнувся, поки спав. 

Я хлопнула руками по ногам.  

– Неймовірно, – сказала я на емоціях. 

– Не те слово, – підмітив він. 

Я виглянула за вікно й побачила, що тучі зникли. Сонце вигравало на небі, й пускало на землю свої теплі промінчики, які зігрівали не тільки людей, а і їх серця. Міша поклав свою долоню на мою руку. Я відвернулася від вікна й глянула на нього. 

– Погодка наче покращала. Не хочеш піти прогулятися? Тут, до речі, не далеко є точка, де готують саму смачну шаурму. А я якраз хочу їсти. Підемо? Не переживай, контора платить, я заплачу, – він кивнув у бік виходу. 

Я тепло усміхнулася до нього й кивнула. При виході, на велосипеді, що стояв припаркований біля входу у кав’ярню сидів білий голуб. 

– Оно, бачиш? – вказав головою на нього Міша. – Сидить, красень.  

Він виставив руку вперед і голуб слухняно сів на неї. 

– Тобі тут Аліна хоче дещо сказати. Аліна, – глянув мій любий на мене, – він слухає, не тягни. 

– Я хочу тобі дуже сильно подякувати, за те, що ти розбудив Мішу. Я тобі дуже вдячна, і буду вдячна все своє життя! 

Голуб закрутив головою й почав воркувати. 

– Ну все, лети, – сказав Міша до нього. – Думаю в тебе є ще багато справ. 

Голуб у відповідь заворкував і схиливши голову у низ змахнув крилами й подався у чисте небо. Він літав ще деякий час у небі, не виходячи з нашого поля зору, а потім зник десь за будинком. Ми взялися за руки. Мені давно не було так добре. Скільки всього було пережито нами, і не зважаючи ні на що ми знову разом. Тут, я отримала те, про що я навіть мріяти не могла. Я отримала сім’ю. Вони прийняли мене, як рідну дитину. Я отримала подругу, яка завжди дасть мені пораду і допоможе. Я пізнала справжню любов, яку так сильно хотіла. В мене є сім’я, кохана людина та купа вільного часу, яку я хочу з ними розділити. Ми ще такі молоді, в нас все життя іще попереду, але я не хочу витрачати ані хвилини марно. Хочу відвідати весь світ повністю, побувати всюди, де тільки можна. Хочу облетіти всю планету, хочу навчитися їздити верхом на коні. Як же в сучасному світі багато можливостей! Світ подарував мені новий шанс, нове життя, яке я обіцяю не втратити. Все, про що я щиро вірила збулось. Я зрозуміла, що мрії здійснюються, якщо вірити в них з початку до кінця. Як пристосуюсь добре до сучасності, то піду на роботу. Але це ще попереду. Це тільки початок. Ніколи не вірила ні в дива, ні в магію, а як виявилося, існує і те, і те. До сьогодні, мені було страшно. Мені було важко думати про своє майбутнє, про те, що мені робити потім. Але це вже не важливо. 

Кожен хто має віру і любов у серці, заслуговує на щастя. Саме тому, іноді дива трапляються з тими, хто в них не вірить. 

Кінець