Анна Скрипка - Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка

- Дядько, значить, - хмикнула я.

Ну, так, і на що я могла розраховувати тікаючи звідси, здавалося б, цілу вічність тому.

***

Поруч з нашою столицею розташовувалося портове місто Карешт, саме туди ми і попрямували з Гором після того, як вибралися з підземного ходу недалеко від тракту. У придорожній таверні на мене чекав сюрприз, навіть кілька.

- Біс! - вигукнула я, побачивши, як зі стайні, виносячи на своїй шиї конюха, що вчепився в нього сталевою хваткою, вискакує деманюга, який відчув моє наближення!

Міцний перевертень, у якийсь момент відчепившись від схвильованого коня, згрупувався і відскочивши вбік притих, похмуро потираючи забитий бік. А зраділий моєю появою Біс закінчив виписувати кренделі й потягнувся по обійми.

- Як він тут опинився?

- Через портал.

- Нічого собі, і він дозволив себе відвести?

- По правді кажучи, Біс завдав нам чимало клопоту. Рістару плече прокусив, а твоєму батькові ледь усю шевелюру не видер. Заспокоївся тільки коли я сказав, що якщо не піде по-хорошому - буде як минулого разу.

- Батько теж у курсі був?

- Звісно.

За шаленими стрибками амістра поява кьяарда пройшла непоміченою. Смерч зміряв свого товариша поблажливим поглядом і плавно неквапливо підійшов до свого господаря.

Гор потріпав коня по загривку, а потім підійшов до перевертня відшкодовувати завдані збитки. Пізніше ми піднялися в зняту й оплачену на місяць кімнату, де було залишено наші речі, навіть моя зачарована сумка тут опинилася! Переодягнувшись, ми присіли на ліжко, переводячи дух і збираючись із думками.

- Уже можна ставити запитання? - звернулася я до замаскованого наставника.

- Ні, зараз ми перекушуємо, сідлаємо коней і біжимо далі.

- Чому ми біжимо як злочинці?

- Тому що ми вони і є, принаймні я, - хмикнув хлопець і взяв мої руки у свої, а потім, піднявши на мене очі, продовжив, - дорогенька, я вирубав твого нареченого, викрав його особу і під його личиною уклав із тобою політичний шлюб. Я зробив саме те, через що раніше мало не винищили всю мою расу.

Не встигла я поставити запитання про те, хто ж він, як Гор підірвався і потягнув мене до виходу:

- Ходімо їсти, на нас чекає довга дорога. Але я все ж вперлася і, висмикнувши руку, змусила чоловіка стривожено озирнутися:

- Ти дієш із подачки дядька?

- Він усе спланував.

- Це сталося ще в першу вашу зустріч, вірно?

- Так.

- Як називається твоя раса?

Абігор здивовано подивився на мене і розчаровано похитавши головою запитав:

- Що ти робила на першому курсі, коли вивчали раси? Я ображено піджала губи і схрестила руки на грудях. - Ось так поставиш високу оцінку за практику, а потім з'ясовується, що твоя дружина не знає твою расу. Згадуй, люба!

І глузливо посміхнувшись ця зараза вийшла з кімнати - ось тепер я точно переконалася, що це Абігор Карро, ні з ким таку єхидну не переплутаю.

Пізніше вгамувавши голод, ми забрали свої сумки і, прикупивши харчів для перекусу в дорозі, вирушили в Карешт, де мали потрапити на судно, яке прямувало в ельфійське місто Нельсейлл.

Дорогою я все ж випитала деякі цікаві для мене моменти. Виявилося, все справді вирішилося ще в той візит мого дядька. Побачивши, з ким проходить моя практика, Рістар загорівся бажанням поговорити з Абігором. Вивідавши в нього всі подробиці, хитрий дайр приголомшив хлопця питанням, на що той готовий, щоб укласти зі мною шлюб. Так він і попався на гачок - навіщо це моєму дядькові, ми так і не зрозуміли.

- Може він хоче використати наші вроджені властивості або повернути нас на політичну арену, - задумливо припустив Гор.

- Кого вас?

Але на це питання він тільки хмикнув і кинув у мене лукавий погляд. І тут мене прошило усвідомленням!

- Той мовчазний дайр - це теж був ти?!

- Та-ак, - задоволено протягнув Гор.

- А навіщо було полином натиратися?

- Ти могла почути мій запах на одязі.

- Стежив за мною?

- Ні, навпаки, Рістар забороняв мені наближатися і йти на контакт, я просто не стримався, коли побачив тебе, ніби магнітом потягнуло.

Біс і Смерч здогадуючись, як нам потрібна близькість, намагалися триматися поруч одне з одним. Тож після зізнання чоловіка простягнула йому руку, яку він ту ж таки спіймав і акуратно стиснув. Однак, оскільки їхати верхи зчепившись руками було незручно ми майже одразу їх розчепили. Але постійно переглядалися і дарували одне одному ласкаві посмішки. Бачити перед собою Яноша і знати, що це Абігор було незвично, але моєму проханню повернути свою подобу, він відмовив - рано ще.

До заходу сонця ми вже були в Карешті, де заплативши в'їзне мито і не спускаючись з коней поспішили до порту. Нам пощастило - до відплиття готувався підходящий нам корабель, наступний відходив аж через три дні. Посперечавшись із капітаном з приводу коней, яких треба було не тільки підняти на палубу, а ще й опустити в трюм, Абігор заплатив ледь не вдесятеро більше, ніж зазвичай обходилася морська поїздка в потрібному нам напрямку. Вирішилося все просто - повітряний маг, що служив тут же на кораблі, допоміг з переміщенням магічних коней, але більша частина грошей пішла на те, щоб оплатити вантажне місце в трюмі.