Джон Ернст Стейнбек - Грона гніву

— Чому не можете сказати? Ви ж ліцензію маєте?

— Так,— відповів чоловік у хакі.— Але все залежить від ціни. Може бути більше, може менше.

Флойд виступив наперед. Він тихо сказав:

— Я піду, містере. Ви наймач, ліцензія є. Просто покажіть нам спочатку вашу ліцензію і дайте замовлення, щоб ми на роботу стали,— куди треба їхати, де це, скільки одержимо, ви розпишетесь, і ми поїдемо.

Наймач обернувся до нього й нахмурився.

— Ти що, вказуєш мені, як вести власний бізнес?

— Але ж ми працюватимемо на вас,— сказав Флойд,— це буде й наш бізнес.

— Ну, не вказуйте мені, що робити. Сказав, людей треба.

Флойд сердито заявив:

— Ви не сказали, скільки людей треба і скільки заплатите.

— Чорт забирай, я ще не знаю.

— А як не знаєте, у вас права нема людей наймати.

— Я маю право робити свій бізнес як хочу. Якщо ви, чоловіки, волієте сидіти тут на заду рівно, то прошу. Я наймаю в округ Туларе. Потрібно багато людей.

Флойд озирнувся на юрбу чоловіків. Ті тепер непорушно стояли, переводячи очі з одного мовця на другого. Флойд мовив:

— Ну, я вдвічі балдію. Може, йому тисячі робітників погрібні. Він отримає там п’ять тисяч, а заплатить п’ятнадцять центів на годину. А вам, сердегам, доведеться погодитись, інакше голодними сидітимете. Як він хоче найняти людей — то хай угоду підпише, скаже, скільки платитиме. Треба ще його ліцензію глянути. Він не має права контракт укладати без ліцензії.

Наймач повернувся до «шевроле» і гукнув:

— Джо!

Його супутник визирнув і, стукнувши дверцятами, виліз. Він був убраний у бриджі та зашнуровані чоботи. Довкруж пояса був обмотаний патронташ, на якому висіла кобура з важким пістолетом. На брунатній сорочці була пришпилена зірка помічника шерифа. Ступав цей чоловік тяжко. На обличчі в нього з’явилася ледь помітна посмішка.

— Що ви хочете?

Кобура ковзнула туди-назад по його стегну.

— Джо, ви колись бачили оцього хлопця?

Помічник перепитав:

— Кого?

— Оцього.

Наймач указав на Флойда.

— А що він накоїв? — помічник посміхнувся Флойду.

— Він червоний, агітацію тут розводить, на заколот підбиває.

— Хм-м-м.

Помічник повільно обійшов навколо, щоб побачити Флойда в профіль, і перевів погляд на хлопцеве обличчя.

— Бачите? — крикнув Флойд.— Якби він по-чесному хотів, хіба навів би сюди копа?

— Раніше ти його бачив? — наполягав наймач.

— Хм, схоже, що так. Того тижня, коли гараж зі старими автівками обчистили. Здається, там я цього хлопця бачив. Ага! Присягаюся, це той самий.— Раптом усміх щез у нього з лиця.— Сідай у машину,— сказав помічник і розстебнув портупею.

— Ти без вини його береш,— сказав Том.

Помічник обернувся до нього:

— А ти до нього хочеш за компанію — ану спробуй, тебе теж замету. Там якраз двоє валандалися.

— Та мене того тижня навіть у штаті не було,— заперечив Том.

— Ну, може, ти ще десь швендяв. Краще тримай рот на замку.

Наймач обернувся до чоловіків:

— А ви, люди, не слухайте цих клятих червоних. Каламутники вони — матимете проблеми. Ну, можу всіх вас підрядити в округ Туларе.

Чоловіки не озвалися жодним словом. Помічник обернувся до них.

— А це добра ідея — їхати,— сказав він.— Відділ охорони здоров’я наказав нам очистити цей табір. А як у вас тут ще й червоні є — дивіться, аби не натерпітися. Це добра ідея — якби всі ви до Туларе переїхали. Хіба це щастя — отут сидіти. Це вам просто дружню пораду даю. А то стільки хлопців сюди приїде, та ще й з кийками в руках...

Наймач мовив:

— Я вам сказав, що людей треба. Не хочете працювати — Ну, як хочете.

Помічник вишкірився:

— Як вони не хочуть працювати — значить, їм не місце в цьому окрузі. Ми їх звідси хутко викуримо.

Флойд стояв непорушно поряд з помічником, і великі пальці обох рук хлопця посмикували ремінь. Том крадькома поглянув на заарештованого, а потім втупився в землю.

— От і все,— сказав наймач.— В округ Туларе треба багато людей; роботи багато.

Том повільно подивився на Флойда і побачив, як напнулися в нього вени на зап’ястях. Том теж вивільнив руки, а потім заклав пальці за ремінь.

— Так, от і все. Щоб назавтра вранці вас тут і дух не смердів.

Наймач сів у «шевроле».

— Ну, ти,— звернувся помічник до Флойда,— у машину лізь.

Він широко замахнувся і схопив Флойда за ліву руку. Той одразу вивернувся та крутнувся. Його кулак просвистів і вліпився в широке вгодоване обличчя, а за мить хлопець уже стрілою нісся між наметів. Помічник похитнувся, а Том підставив йому ногу. Той повалився і, котячись по землі, схопився за пістолет. Флойд зник з поля зору за наметами. Помічник вистрелив сидячи. Жінка, яка стояла перед наметом, скрикнула, а потім подивилася на свою розтрощену руку. Кісточок пальців не було, пучки звисали з долоні як на тоненькій ниточці, плоть побіліла, геть знекровлена. Удалині Флойд щез за рядком верб. Помічник, ще сидячи на землі, знову звів руку з пістолетом, і тут від кола людей відділився превелебний Кейсі та ступив крок уперед. Він копнув помічника по шиї, а потім відступив назад, дивлячись на опасисто-драглистого чоловіка, який тепер скоцюрбився зовсім непритомний.

Мотор «шевроле» заревів, і машина метнулася, здіймаючи куряву. Автомобіль вибрався на шосе та блискавично зник у далечині. Перед наметом жінка досі дивилася на понівечену кисть. З рани почали текти крапельки крові. У горлі забулькотіло істеричне хихотіння, і верескливий сміх ставав усе голоснішим і пронизливішим з кожним вдихом.

Помічник лежав на боці, занурившись розтуленим ротом у пил.

Том підняв пістолет, вийняв магазин і пожбурив у чагар; потім вийняв патрон зі ствола.

— У такого тре’ забрати права на зброю,— зауважив Том і шпурнув револьвер на землю.

Навколо жінки з покаліченою рукою зібрався натовп, а її істерика ще посилилася, сміх перейшов у крики та ридання.

Кейсі зовсім близько підступив до Тома.

— Тобі треба забратися,— сказав він.— Іди у верболіз і там чекай. Він не бачив, хто його штурхнув, а що ти ногу підставив — бачив.

— Не збираюсь я нікуди,— сказав Том.

Кейсі наблизився до його вуха та прошепотів:

— У тебе відбитки пальців візьмуть. Ти ж підписку порушив — про умовно-дострокове звільнення. Тебе назад вишлють.