Рома Аріведерчі - Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі

- Спокійно і в темпі дописуйте свого віршика, адепте. Чув я й дивніші гімни. Тільки над римою попрацюйте.

- А чого це сонце не сідає над трояндою? - не вгавала моя любителька точності.

- Це авансом і на виріст, моє серце. От приєднаємо королівство короля-некроманта, вірніше його єдиний спадкоємець нас уклінно попросить прийняти в імперію його зачухане володіння. Ну і…

- Тепер мені ясно. - крізь зуби процідила Тян, акуратно щось записуючи до щоденника цікавих дослідів.

- Невимовно радію тому, що тепер все ясно в цій простій і зрозумілій справі. 

Тільки я встиг підвести риску під поверненням парності, миру й спокою до рідної  імперії,  як  почув скептичне гмикання моєї недовірливої половинки. І моя чуйка моментально зробила мисливську стійку.

Що я знов випустив з уваги? 

А, он що!

- Якщо ви так наполягаєте, то залишилася одна проблема - чи згодиться вашшш лицаррр Інгвар на операцію під прикриттям. Тобто якщо він дізнається про палкі почуття цього віршомаза, мої вибачення, талановитого юного поета, до себе? Чи не буде то для нього зашквар - зображати квест по околицях імперії в компанії  закох … кхааа… 

Я закашлявся від несподіванки, бо моя ніжна Тян боляче вдарила мене по щиколотці, користуючись тим, що під столом нічого не видно.

- Пане ректоре, не будемо вдаватися в особисті подробиці.

- Так адепт Валеріан в них уже вдався. І шантажує нашого поета, чи не так? Він явно подбав про те, щоб істина сплила і стала загальновідома в разі зради. Я правий? - спитав я в пажа, що знову зібрався плакати.

- Так. І що дізнаються всі - мені все одно. А як дізнається Інгвар - мені краще не жити. І він точно зі мною нікуди не поїде, не схоче мати мене поруч і нічого зі мною спільного.

- А якщо Батьківщина накаже? -  спитав салабона командирським голосом.

- Його батьківщина йому нічого не накаже. У нього десь є невеличке володіння - старий замок і трійка вірних старих слуг. Тільки не в імперії. Він не васал її величності. Просто мандрівний лицар. ВІн там і охорони не залишив, бо в замкові нічого грабувати. І поїхав здобувати славу й багатство. Бо йому відмовили, його принизили.

На цьому місці паж схилив голову, набрав у груди більше повітря і знову завів свою шарманку, наче перед почтєнною публікою, а не на допиті. 

- Він посватався до сусідньої сеньйорити. А її батько відмовив. А та дурнувата сеньйорита насміхалася над ним ще довго. Вона була мала, дурна й зарозуміла. Бо до неї уже сваталися багато хто. Вона з дитинства прославилася красою і вченістю. А сама була дурна. Не було балу чи прийому, щоб вона не нагадала про те жалюгідне сватання. Меркантильний, казала вона. Сам статків не має, про його подвиги нічого не чути. Тільки за батьком обладунок тягає, бо дужий вирос. На батькових харчах. А націлився на багату наречену. І красиву. А сам біловолосий, очі не чорні й ластовиння на носі. Мужлан, а не лицар. Ту дурепу з дитинства просватали за нього, коли ще його батько був живий і багатий, і при дворі знаний. А потім старий барон помер, ще раніше його дружина, родичі розтягли статки, бо дитину нікому було захистити, ще й титул баронський перейшов до когось не зовсім законно. І став малий просто дворянин. Батько тої дурепи не допоміг, та й чим допоможеш. Просто взяв до себе малого зброєносцем. А потім той підріс і прямий такий, спитав, коли ж весілля. Барон не схотів віддавати єдину дочку за незнатного і бідного. Але заслуг не забув, як йому Інгвар спину прикривав. І посвятив його в лицарі. Без герба й земель. Подарував коня з кращих у конюшні, а обладунок в Інгвара був від батька.

- І?- нетерпляче спитала Тян.

- І сказав, щоб Інгвар не мріяв про шлюб з його дочкою.  А сам  відправив її в монастир до повноліття, щоб вона не притягувала ласих поглядів і вчилася смиренню та ввічливості. Сказав усім претендентам, що дочка ще не в тому віці й взагалі до неї принци сватаються. Нащо їй марнувати молодість у розваленому замкові при трьох слугах, коли все життя попереду? Вона може  ще й королевою стане. А Інгвар собі нехай щось  завоює мечем і звитягою. Барон за нього тоді щиро порадіє. 

Паж зітхнув. Затулив вологі від сліз очі рукою, немов розповів щось небувале або цікаве. І далі продовжив уже пошепки, ніби хтось міг підслухати через мій полог тиші.

- Інгвар ще кілька років служив баронові й ходив з ним у походи, став уже відомий подвигами. Але багатства так і не здобув.  Мабуть, зрозумів, що  при бароні й не здобуде. Тоді попросив, щоб його звільнили зі служби. Сказав, що піде в мандрівні лицарі. Завоює собі все, як сеньйор і наказав. І землі, і принцесу. А від нареченої відмовляється і від шлюбної обітниці звільняє її й доброго барона, що й так багато зробив для сироти.

- Дуже благородно. - похвалила Тян свого лицаря.

Інгвар відбув, а наступного  дня замок барона підпалили з чотирьох кінців. Всіх, кого знайшли в замку,  вирізали. Напад могли б приписати Інгвару. Мотив був - помста за відмову. Але він встиг прискакати на поміч. Багато нападників повбивав і замок відбив. Хоч врятувати сім’ю барона не встиг, вони згоріли в башті, звідки барон відстрілювався від нападників. І весь замок практично вщент вигорів. Одні стіни залишилися. Але ватажка й найжорстокіших розбійників привів до суду. Тому Інгвара не притягли до допитів. Розбійники зізналися, що в замок їх впустив зрадник

- Он воно як. - сказав я, бо що тут ще скажеш. Банальна історія. - Ви давайте ближче до діла, адепте. Все це дуже, гм, возвишено. Хоч я б… та, гм,  не важливо. Як це пов’язано з тим, що лицар Інгвар не підкориться наказові найдобрішої у світі королеви? Ну або не задовольнить прохання своєї, точніше моєї прекрасної дами, точніше принцеси Тян? Ми не можемо вас відпустити одного. Бо вас кури загребуть в першому ж містечку. А як не загребутьтам, то хтось спіймає і продасть в рабство. Чи ще якось перешкодить розповсюдженню правильної версі про те, що сталося, вірніше не сталося, з еліксирами. - пояснив я доступно політику королеви цьому поетикові.