Річард Адамс - Небезпечнi мандри

мітки по одному спустилися в нори, а сторожа повела геть Чорнобіля. Кучма вернувся до свого лігва й спробував одпочити, забувши на час про вирішальний вечір. Але заспокоїтись у нього не вийшло, тож вирішив збути час у веселому товаристві. Обійшов нижні лігва, пограв з іншими кролями в крем’яхи, послухав дві казки й сам розповів одну, а тоді скочив до Кервеля й попросив дозволу перевідати кролів сусідньої мітки. Діставши дозвіл, побіг через Кріксу, попасся разом з «Міткою лівого боку» під час полудневого сильфлаю і спустився з офіцерами тієї мітки під землю. Ці офіцери жили разом в одному великому лігві, серед них були досвідчені ветерани, й він залюбки послухав їхні розповіді про патрулі та всякі їхні подвиги. Після обід, уже спокійний і впевнений в собі, Кучма вернувся у свою нору й проспав, аж поки хтось із вартових розбудив його, щоб ішов на сильфлай.

Кучма побіг нагору. Чорнобіль уже сидів у своїй ніші. Присівши біля Кервеля, Кучма дивився, як кролі мітки виходять на пашу. Хізентлай і Сесусіннан пройшли повз нього, не глянувши в його бік. Вони здавалися спокійними, але Кучма розумів, що вони дуже хвилюються. Ось слідом за останнім кролем на поле вискочив Кервель.

Почекавши, поки Кервель відійде чимдалі, Кучма, швидко озирнувшись на Чорнобіля, й собі вистрибнув з нори. Призахідне сонце засліпило його, й він присів на задні лапи, кліпаючи очима й потираючи писок, поки звик до яскравого світла. Глянувши вгору, побачив Кегаара, що летів над полем.

«Час настав! — подумав він. — За діло!»

Зненацька він почув за своєю спиною крижаний голос:

— Я хочу поговорити з тобою, Тлайлі! Ходімо до кущів.

Кучма опустився на передні лапи, обернувся. Перед ним стояв генерал Звіробій.

37. ХМАРИ ЗАВОЛОКЛИ НЕБО

Першим порухом Кучми було дати бій генералові тут-таки, на місці. Але він зараз же й схаменувся — тільки марно пропав би, адже на поміч Звіробоєві вмить прискочила б уся Оусла. Хоч-не-хоч поки що треба було коритись. І Кучма мовчки пішов за генералом у холодок біля путівця. Дарма що вже заходило сонце, але задуха не розвіювалась. Кучма вичікувально подивився на Звіробоя.

— Сьогодні після обід тебе не було на місці, в норах твоєї мітки! — почав генерал.

— Так, пане! — відповів Кучма, хоч як йому не подобалося величати Звіробоя «паном». Та коли вже ти ефрафанський офіцер — корись ефрафанській дисципліні! Але він не поспішив додати, що просив і дістав дозвіл від Кервеля, адже поки що його ні в чому не звинувачували.

— Де ж ти був?

Притлумивши миттєве роздратування, Кучма подумав, що Звіробоєві достеменно відомо, де він був.

— Я ходив до мітки «Лівий бік», пане. Спускався до них у нору.

— Навіщо?

— Щоб цікавіше збути час і повчитися, слухаючи розповіді їхніх офіцерів.

— Більш нікуди не ходив?

— Ні, пане.

— Ти там познайомився з офіцером їхньої мітки — кролем на ім’я Жовтоцвіт.

— Може бути, але я не запам’ятав усіх імен.

— А чи не бачився ти з ним коли-небудь раніше?

— Ні, пане! Де б я міг з ним бачитись?

Настала пауза.

— Дозвольте спитати, пане: в чім річ? — спитав Кучма.

— Запитання тут ставлю я! — відрізав Звіробій. — Зате Жовтоцвіт бачив тебе раніше! Він упізнав тебе по чубові на твоїй голові. Ти не здогадуєшся, де він міг здибатися з тобою?

— Ніскілечки не уявляю!

— Чи доводилося тобі тікати від лисиці?

— Так, пане, погналась кілька днів тому, коли я йшов до вас.

— Ти навів її на інших кролів, і вона розтерзала одного з них!

— Я не збирався ні на кого її наводити! Я не знав, що наскочу на якихось кролів!

— Чом ти не розповів про це мені?

— Мені й на думку не спало, що це для вас важливо! Що поганого в тому, коли кріль рятується від лисиці?

— 3 твоєї вини загинув ефрафанський офіцер!

— Це була нещаслива випадковість! Хіба лисиця не могла схопити його сама, без моєї допомоги?

— Ні, не могла! Мальва був досвідчений офіцер — такий не побіжить лисиці в зуби! Лисиці не страшні тим кролям, що добре знають своє діло!

— Мені дуже жаль, пане, що його схопила лисиця! Просто так вийшло — йому дуже не пощастило.

Звіробій свердлив Кучму своїми великими бляклими очима.

— Іще одне запитання, Тлайлі. Мальвин патруль ішов по сліду таємничого гурту чужих кролів. Чи знаєш ти про них що-небудь?

— Десь у той час і я помітив їхні сліди. Оце й усе, що я можу про них сказати.

— А не було тебе з ними?

— Якби я був із ними, хіба я прийшов би до Ефрафи?

— Повторюю: тут я ставлю запитання! Чи знаєш ти, куди вони могли податись?

— На жаль, не знаю, пане.

Звіробій відвів очі й замовк. Кучма відчув, що генерал чекає, щоб він спитав, чи розмова закінчена, й попросив дозволу піти геть. Він вирішив не розтуляти рота.

— Іще одне, — нарешті заговорив Звіробій. — Мене; цікавить білий птах, якого сьогодні вранці бачили на полі. Ти не боїшся цих птахів?

— Ні, пане! Ніколи не чув, щоб вони кривдили кролів.

— А таки було, кривдили, бувальцю Тлайлі! Зрештою, навіщо ти підходив близько до птаха?

Кучма вмить придумав відповідь: