Річард Адамс - Небезпечнi мандри

class="book">— Зараз йому було б дуже легко передбачити погоду! Чуєш, як у повітрі пахне грозою?

Кучма понюхав повітря. Змішаний із запахами трав і коров’ячого стада долинав густий, теплий дух далеких іще, важких купчастих хмар. Кучма не зрадів переміні погоди. Але ж можна було не сумніватися, що така марничка, як близька гроза, навряд чи порушить розклад харчування в Ефрафі. І він не помилився. Кервель уже сидів біля входу, а навпроти нього, в ніші, сидів і Чорнобіль із сторожею. Зачувши ходу своїх офіцерів, Кервель обернувся до них.

— Хутчій, Тлайлі! — кинув він. — Вартові вже на полі. Чи діє на тебе гроза?

— Та трохи давить! — відказав Кучма.

— Сьогодні ще грози не буде, — сказав Кервель. — Вона ще дуже далеко. Десь на завтра надвечір розбушується… Принаймні ти не показуй, Тлайлі, перед міткою, що на тебе діє погода. В розкладі нічого не міняємо без наказу генерала!

— А я його насилу розбудив! — не без зловтіхи вставив Гравілат. — Скажи, Тлайлі, чи не викликав ти до себе вночі якусь кроличку?

— Викликав кролицю? — зацікавився Кервель. — А котру?

— Хізентлай! — відповів Кучма.

— А, ту марлі-тхарн, схибнуту! — протяг Кервель. — Дивно — вона ж іще, здається, не готова паруватись!

— Я помилився, — сказав Кучма. — Але ж ти не забув, певне, як сам просив мене ближче познайомитися з тими неслухнянками, приструнчити їх! То я ж і поговорив із нею.

— Щось вивідав?

— Поки що нічого, але я не відступлюся! — відповів Кучма.

Поки мітка виходила нагору, Кучма обмірковував, як найкраще визволити Чорнобіля. Треба вмить розправитися з одним поліцаєм, а тоді взятися за другого, котрий буде вже готовий до бою!

Вийшовши на поле, Кучма став думати, чи знайде його Кегаар. Але непокоївся розвідник даремно. Уже вдосвіта Кегаар літав над Ефрафою. Побачивши, що чергова зміна вийшла на пашу, птах сів на землю між вартовими й кущами й почав нібито дзьобати в траві комах. Кучма попаски почав просуватися в його напрямку, а коли вже досить наблизився, сів собі пастись, одвернувшись од Кегаара. За хвилину відчув, що Кегаар підійшов до нього, ставши ззаду й трохи збоку.

— Пане Кушмо! Говорити довго не можна! — стиха сказав Кегаар. — Пан Лішшина питати: шо ви робити? Шо вони робити?

— Сьогодні ввечері, як заходитиме сонце! — пробурмотів Кучма. — Треба, щоб наші були біля великої арки! Я приведу туди кролиць. Якщо за нами буде погоня, ти і Ліщина з хлопцями будьте готові до бою! Та штука, човен, ще на місці?

— Так, так, люди його ше не забрати! Я сказати пану Лішшині ваші слова!

— Добре! Слухай ще, Кегааре! Бачиш цих кролів, що позад нас, у полі? Це вартові. Увечері ми з тобою зустрічаємось тут. Тоді я швидко побіжу до тих дерев і шасну в нору. Як тільки ти побачиш, що я стрибнув у нору, напади на вартових — лякай, жени їх геть! Якщо не тікатимуть — бий їх! Їх треба прогнати. Через хвилину я вискочу з нори, й тоді кролиці-мами побіжать разом зі мною прямо до арки! Може бути, що ми ще й не добіжимо туди, як на нас нападуть. Зможеш ти ще раз вступити в бій?

— Так, так! Я налетіти на них! Вони не зупинити вас!

Цієї миті Кучма помітив, що полем до нього мчить Кервель. Зразу ж, не сказавши Кегаарові більше й слова, він зробив кілька стрибків назустріч Кервелеві й діловито заходився коло кущика конюшини. Коли Кервель підбіг до Кучми, Кегаар пролетів низько над їхніми головами й щез за деревами. Кервель подивився чайці вслід, а тоді спитав:

— Хіба ти не боїшся цих птахів?

— Не дуже я їх боюсь!

— Знаєш, іноді вони нападають на мишей і на кроленят. Ти ризикував тим, що пасся біля цього птаха! Навіщо така необачність?

Замість відповіді Кучма підвівся на задніх лапах і вжарт зацідив Кервелеві у вухо, аж той покотився.

— Ось навіщо! — мовив він.

Кервель підвівся набурмосений.

— Гаразд, я вже зрозумів, що ти важчий і дужчий за мене. Але знай, Тлайлі: для ефрафанського офіцера самої ваги замало! І це нічого не доводить, адже чайки таки небезпечні! Дивно, що вона тут огинається в цю пору. Треба доповісти про це в Раду!

— А навіщо?

— Бо це щось незвичайне. Про все незвичайне й підозріле треба доповідати начальству. Ми пошиємося в дурні, коли про це доповість хтось із наших підлеглих. І як ми скажемо, що не бачили птаха, коли його бачила чи не вся мітка? Негайно ж піду й доповім. Сильфлай вже кінчається, тож, коли я не вернуся вчасно, ви з Гравілатом самі простежте, щоб мітка спустилася в нори.

Кервель пострибав до начальства в нору, а Кучма подався шукати Хізентлай. Він знайшов її і Сесусіннан у тій самій виямці. Обидві кролиці були стривожені й пригнічені. Кучма розповів їм про свої перемовини з Кегааром.

— Невже цей птах і справді нападе на вартових? — спитала Сесусіннан. — Це щось нечуване!

— Нападе, я обіцяю вам! Згуртуйте кролиць, як тільки почнеться вечірній сильфлай! Коли ми з Чорнобілем вискочимо з нори, вартові бігтимуть хто куди, шукаючи укриття!

— А куди нам бігти? — спитала Сесусіннан.

Кучма повів кролиць у поле, звідки було добре видно залізничний насип із аркою, метрів за чотириста від Ефрафи.

— Нас напевне дожене Горицвіт! — сказала Сесусіннан.

— Нехай доганяє! Йому вже дісталось одного разу від Чорнобіля, то де йому подужати мене й птаха! — відповів Кучма. — Але гляньте: он Гравілат уже збирає вартових! Пора й нам. Тільки не хвилюйтеся! Жуйте собі жуйку, подрімайте. А як не спатиметься — гостріть кігті, вони можуть нам пригодитись!

Кролі