Камілла Лекберг - Крижана принцеса

— Ми точно не знаємо. Алекс відмовлялася говорити про це. Імовірно, від кількох місяців до року. — Він засумнівався. — І тут також відповідь на твоє попереднє запитання.

— Яке саме ти маєш на увазі?

— Про зв’язок між Алекс та Андерсом. Андерс також став жертвою. За день до переїзду ми знайшли записку, яку Алекс написала Андерсові. З неї нам стало зрозуміло, що Нільс добрався й до нього. Певно, вони якимось чином зрозуміли чи дізналися, що обоє опинилися в однаковій ситуації, а тому й знайшли одне одного, аби віднайти втіху. Я взяв записку й пішов із нею до Вери Нільссон. Я розповів їй про те, що трапилося з Алекс та Андерсом. Це, напевно, найважче, що мені коли-небудь доводилося робити. Андерс є, точніше, був єдиним, хто в неї залишився. У глибині душі я сподівався, що Вера наважиться зробити те, чого свого часу не зробили ми, і подасть на Нільса заяву до поліції за те, що він вчинив. Але цього не трапилося. Можу припустити, що Вера виявилася такою ж слабкою, як і ми.

Він несвідомо почав масажувати груди стиснутими в кулак пальцями. Біль посилювався й почав віддавати в пальці.

— І ви гадки не маєте, куди подався Нільс?

— Ні, абсолютно. Але де б він не був, я сподіваюся, що цей виродок мучиться.

Біль навалився лавиною. Пальці заніміли, і Карл-Ерік зрозумів, що щось трапилося. Щось серйозне. Біль посилювався, і він бачив лише, як ворушаться вуста тих, хто сидів поруч. Він втратив можливість бачити та чути. На мить Карл-Ерік побачив, що в очах Бірґіт згасла злість, і, коли замість неї з’явилася тривога, усвідомив, що відбувається щось серйозне. Опісля настала темрява.

Після того, як санітарний автомобіль поїхав у напрямку Сальґренської лікарні, Патрик сів у свою автівку й спробував перевести дух. Він поїхав разом зі швидкою допомогою й побув разом із Бірґіт і Генріком, допоки не дочекався новин, що хоча Карл-Ерік і пережив сильний інфаркт, але найгірше вже позаду.

Цей день видався найтривожнішим у його житті. Він чимало бачив за роки своєї роботи в поліції, але ніколи не чув такої зворушливої й трагічної історії, яку сьогодні розповів Карл-Ерік.

Хоча Патрик і знав правду, але йому однаково було важко усвідомити почуте. Як можна жити далі, переживши такий жах, який пережила Алекс? Вона не лише зазнала зґвалтування в дитячі роки, а ще й змушена була решту свого життя прожити з постійним нагадуванням про це. Що б Патрик не робив, йому ніяк не вдавалося виправдати вчинок Бірґіт і Карла-Еріка. Він і уявити не міг, щоб сам дозволив злочинцеві залишитися непокараним, якби той зґвалтував його власну дитину. Ба більше, він не зміг би тримати все це в таємниці. Як може авторитет бути важливішим за життя й здоров’я дитини? Йому неймовірно важко це зрозуміти.

Патрик заплющив очі й відкинув голову. Уже почало сутеніти й настав час їхати додому, але він відчував слабкість та неспокій. Навіть думка про Еріку, яка чекала на нього, не могла змусити його завести автомобіль і повернутися до Ф’єлльбакки. Його добре випрацюване позитивне ставлення до життя було розбите вщент, і вперше за весь час Патрик засумнівався, що доброго в людях більше, ніж поганого.

Він почувався дещо винним, бо ця моторошна історія насправді зачепила його за саме серце. Однак водночас Патрика охопило професійне задоволення, бо пазлики почали потроху складатися. Цього вечора знайшлося чимало відповідей на запитання. Утім, Патрик почувався більш розчарованим, ніж раніше. Хоча він і дістав пояснення багатьох речей, усе одно незрозумілим залишалося, хто вбив Алекс та Андерса. Певно, мотив лежав у минулому, а може, він аж ніяк не пов’язаний із минулим, хоча це здавалося неймовірним. Минуле — єдиний чіткий зв’язок між Алекс та Андерсом.

Але чому комусь знадобилося їх убивати через насилля, вчинене понад двадцять п’ять років тому? І чому зараз? Що змусило заговорити те, що так багато років мовчало? Що стало причиною двох смертей із різницею у два тижні? Найжахливішим було те, що Патрик гадки не мав, у якому напрямку варто продовжувати розслідування.

Цей вечір ознаменувався великим проривом у розслідуванні, але водночас завів у глухий кут. Патрик проаналізував усе те, що зробив і почув за цей день, і раптом згадав, що в нього в автомобілі лежить те, що якраз зараз може стати в пригоді. Він зовсім забув про цю річ через візит до Карлґренів та інфаркт Карла-Еріка. Умить до Патрика повернувся ентузіазм, яким він був охоплений зранку, і він згадав, що має чудову нагоду подивитися на цю річ ближче. Якби ж йому бодай трохи пощастило.

Патрик увімкнув мобільний телефон і, проігнорувавши сповіщення про три нові повідомлення, зателефонував у довідкову службу, аби дізнатися номер Сальґренської лікарні. Щойно йому відповіли, Патрик узявся набирати номер.

— Сальґренська лікарня.

— Вітаю. Мене звати Патрик Гедстрем. Я хотів би довідатися, чи працює у вас Роберт Ек у відділі судової медицини?

— Зачекайте, будь ласка, доки ми перевіримо.

Патрик затамував подих. Роберт був його одногрупником зі школи поліції, а після закінчення навчання здобув освіту в галузі судової медицини. У юнацькі роки вони дуже тісно спілкувалися, а потім втратили зв’язок. Патрик чув, що Роберт зараз працює в Сальґренській лікарні, і тримав кулаки, щоб це підтвердилося.

— Так, у нас працює Роберт Ек. З’єднати з ним?

Патрик зрадів до глибини душі.

— Так, будь ласка.

Пролунало кілька гудків, після яких Патрик почув добре знайомий голос Роберта:

— Відділ судової медицини, Роберт Ек.

— Привіт, Робане[8]. Упізнав мене?

На мить запанувала тиша. Патрик був упевнений, що Роберт не впізнав його голосу, тож уже був готовий йому допомогти. Але враз почув радісний вигук:

— Патрик Гедстрем, чорт візьми! Як давно я тебе не чув! Як ти знайшов мене? Дуже неочікувано.

Голос Роберта звучав трохи глузливо, і Патрикові стало дещо соромно. Він знав, що сам жахливо підтримував зв’язок із людьми. Робертові це вдавалося набагато краще, але він, імовірно, утомився від того, що завжди телефонував першим. Патрикові стало ще більш соромно, коли він подумав, що звик телефонувати лише тоді, коли йому щось потрібно. Однак відступати було вже запізно.

— Я знаю, що це дуже прикро з мого боку, що я так рідко телефоную. Зараз я сиджу в автомобілі біля Сальґренської лікарні. Я чув, що ти працюєш тут. Подумав, що якщо ти зараз