Камілла Лекберг - Крижана принцеса

у цьому запитанні обвинувачення, але вони з Бірґіт сприйняли його саме так. Кожне слово впивалося в їхню шкіру, наче гострий шип, і нагадувало про ту жахливу помилку, якої вони припустилися двадцять п’ять років тому.

— Ми не подавали на нього заяви до поліції. Коли ми дізналися, що Алекс при надії й вона розповіла нам про все, ми почали атакувати Неллі й виказали їй, що зробив її син. Я волів заявити на нього до поліції й сказав про це Неллі, але…

— Але Неллі запропонувала нам вирішити це без поліції. Вона сказала, що не варто принижувати Алекс, бо тоді вся Ф’єлльбакка пліткуватиме про те, що сталося. Нам довелося погодитися, бо це дійсно стало б для неї ще дужчим ударом, якби вийшло за межі родини. Неллі пообіцяла, що розбереться з Нільсом «належним чином», — промовила Бірґіт, сидячи на дивані з випрямленою спиною.

— Неллі навіть знайшла для мене чудову роботу в Ґетеборзі. Гадаю, щойно ми почули дзвін монет, то в морг ока осліпли.

Карл-Ерік безжалісно зізнався собі в найгіршому. Час для будь-яких заперечень минув.

— Ми не мали вибору. Як ти смієш казати так, Карле-Еріку! Ми бажали тільки кращого для Алекс. Чого б вона досягла, якби всі знали, що трапилося? Ми подарували їй шанс жити далі.

— Ні, Бірґіт, ми подарували собі шанс жити далі. Алекс втратила цей шанс, щойно ми вирішили змовчати.

Вони подивилися одне на одного, і Карл-Ерік знав, що деякі речі вже ніколи не зміняться. Бірґіт цього ніколи не зрозуміє.

— А дитина? Що трапилося опісля? Віддали її на всиновлення?

Тиша. Почувся голос за дверима:

— Ні, дитину не віддали на всиновлення. Вони вирішили залишити дитину й весь час брехати.

— Джуліє! Я думала, що ти у своїй кімнаті!

Карл-Ерік обернувся й побачив у дверях Джулію. Напевне, вона тихо спустилася з горішнього поверху, аби ніхто її не почув. Йому стало цікаво, як довго вона там стояла.

Джулія притулилася до дверей і схрестила руки. Усе її тіло випромінювало впертість. Попри те, що вже четверта година, вона була ще в піжамі. Здавалося, наче вона не милася щонайменше тиждень. Карл-Ерік відчував, що в його душі співчуття контрастує із сильним болем у грудях. Бідне-бідне маленьке гидке каченя.

— Якби не Неллі, або ж «бабуся», то ви ніколи б мені не зізналися, чи не так? Ви ніколи не розповідали мені, що моя мама є мені бабусею, а тато — дідусем. А моя сестра є моєю матір’ю. Встигаєш чи мені повторити? Це трохи важкувато.

Це гостре запитання було спрямоване до Патрика, і, здавалося, Джулії подобалося бачити на його обличчі страх.

— Збоченці, чи не так? — Вона награно прошепотіла й притулила палець до вуст: — Але тс-с. Ти ж нікому не розповідай. Бо що ж тоді люди скажуть? Подумай, що всі почнуть пліткувати про ідеальну родину Карлґренів.

Джулія знову закричала:

— Але, на щастя, Неллі розповіла мені про все влітку, коли я підробляла на консервній фабриці. Вона розповіла мені те, що я маю право знати. Хто я насправді. Усе життя я почувалася непотрібною. Відчувала, що я не вписуюся в родину. Мати таку старшу сестру, як Алекс, нелегко, але я обожнювала її. Вона була моїм ідеалом, яким я так і не стала. Я бачила, як ви дивилися на неї, а як — на мене. Та Алекс було до мене однаково, і цим вона змусила мене лише боготворити її ще дужче. Позашлюбна дитина, народжена від ґвалтівника. Ви змусили її згадувати про це щоразу, коли вона бачила мене. Ви розумієте, як це насправді жорстоко?

Карла-Еріка аж пройняв дрож від її слів — так, наче йому дали стусана. Він знав, що дівчина має рацію. Неймовірно жорстоко було залишити Джулію й у такий спосіб змушувати Алекс щоразу переживати той жах, який поставив крапку на її дитинстві. Це було неправильно й щодо Джулії. Вони з Бірґіт постійно бачили в ній вигнанця, яким вона зрештою й стала. Імовірно, Джулія із самого початку відчувала таке ставлення: вона прийшла в це життя з криком, а потім почала кричати й супротивитися всьому світу. Тоді Бірґіт була вже немолода, і їй складно було впоратися з маленькою дитиною, а особливо такою впертою й вимогливою, як Джулія.

Насправді вони відчули полегшення, коли одного дня Джулія прийшла додому і її очі палали гнівом. Їх не здивувало те, що Неллі сама вирішила розповісти Джулії правду. Неллі — стара зла відьма, яка дбає лише про себе, і якщо вона вирішила зізнатися Джулії, то неодмінно це зробила. Тож вони намагалися відмовити Джулію від підробітку в Неллі, але Джулія, як завжди, уперто наполягла на своєму.

Коли Неллі розповіла Джулії правду, перед очима дівчини постав новий світ. Уперше в її житті з’явилася людина, якій вона була потрібна і яка цікавилася її справами. Попри те, що Неллі мала Яна, вона відчувала кревний зв’язок із Джулією, тому розповіла онучці, що хоче залишити їй свій спадок. Карл-Ерік дуже добре розумів, як це вплинуло на Джулію. Вона запалала ненавистю до них, попри те, що вони з Бірґіт стали їй батьками, і натомість боготворила Неллі так сильно, як колись обожнювала Алекс. Усе це він усвідомив, коли побачив її біля дверей, що освітлювалися кухонною лампою. Шкода лише, що Джулія ніколи не зрозуміє, що хоча вони, дивлячись на неї, згадували про те жахливе минуле, вони справді любили її. Але вона була чужим пташеням у домі, і вони поруч із нею почувалися незручно та безпомічно. Так було й зараз, але тепер вони усвідомили, що втратили її назавжди. Вона досі фізично існувала в їхньому будинку, але духовно вже покинула їх.

Генрікові бракувало повітря. Він опустив голову на коліна й заплющив очі. На секунду Карл-Ерік замислився, чи дійсно покликати Генріка сюди було гарною ідеєю. Він зробив це лише тому, що був упевнений, що Генрік заслуговує знати правду. Він також кохав Алекс.

— Але ж, Джуліє…

Бірґіт простягнула руки до Джулії, наче благала її про порятунок, але Джулія повернулася до неї спиною й попростувала сходами нагору.

— Мені справді дуже шкода. Я розумів, що тут щось не так, але такого я собі й уявити не міг. Не знаю, що й сказати. — Патрик розвів руками.

— Ми самі не знаємо, що сказати. Особливо одне одному.

Карл-Ерік спостерігав за своєю дружиною.

— Як довго відбувалося насилля?