Франц Кафка - Процес

тим часом ще вовтузилася у вітальні, марно намагаючись зсунути з місця важку скриню, вона обхопила її і розхитувала з боку на бік, але це не допомагало. Мати ще не звикла до вигляду Ґреґора, і могла би захворіти, глянувши на нього, тож Ґреґор негайно забився від переляку у найдальший куток під диваном, але не зміг зробити цього зовсім непомітно, тож простирадло на дивані хитнулося. Цього виявилося достатньо, щоб привернути увагу матері. Вона зупинилася, хвильку постояла непорушно, а потім пішла назад, до Ґрети.

І хоча Ґреґор раз по раз повторював собі, що не відбувається нічого незвичайного, просто переставляють меблі, але незабаром змушений був визнати, що це сновигання туди-сюди жінок, їхні вигуки, скреготіння меблів по підлозі, насувалося на нього з усіх сторін як катастрофа, тож йому довелося міцніше притиснути ноги і голову до тулуба, а тулуб – до підлоги і визнати, що він цього довго не витримає. Вони спустошували його кімнату, забирали все, що він любив; вже забрали скриню, в якій зберігався лобзик та інші його інструменти, а тепер намагалися підняти письмовий стіл, який уже встиг мало не врости у підлогу, за цим столом він виконував свої завдання, коли вчився у торговій академії, у реальному училищі і навіть ще у середній школі; тож у нього не було часу думати над добрими намірами цих жінок, про існування яких він, зрештою, вже встиг забути, бо вони втомилися і працювали тепер мовчки, чутно було лише важке тупотіння їхніх ніг.

Тож він вискочив з-під дивана – жінки якраз були у сусідній кімнаті, там вони сперлися на письмовий стіл, щоб трохи перепочити, – і заметушився по кімнаті, бо справді не знав, що має рятувати насамперед, і тут побачив на вже спорожнілій стіні картину із зображенням дами у хутрі, видерся на неї і притиснувся до скла, яке приємною прохолодою торкнулося до його живота. Принаймні цю картину, яку він цілковито закрив собою, ніхто у нього тепер не забере. Він витягнув голову до дверей вітальні, щоб спостерігати за поверненням жінок.

Після недовгого відпочинку вони повернулися до кімнати, Ґрета обіймала матір рукою і майже несла її.

– І що тепер виносити? – запитала Ґрета, озираючись довкола, у цей момент її погляд зустрівся із поглядом Ґреґора на стіні.

Вона не скрикнула лише з огляду на присутність матері, нахилилася до неї, щоб стримати від необережного погляду, а потім, не подумавши, сказала тремтячим голосом:

– Ходімо, давай повернемося ще на хвильку до вітальні.

Наміри Ґрети Ґреґор розумів, вона хотіла відвести матір у безпечне місце, а потім зігнати його зі стіни. Ну що ж, нехай спробує! Він сидів на своїй картині і не збирався її віддавати. Краще вже він стрибне Ґреті просто на обличчя.

Але слова Ґрети лише занепокоїли матір ще більше, вона відступила вбік, побачила велетенську брунатну пляму на шпалері з квіточками, і ще до того, як усвідомила, що це і є Ґреґор, пронизливо скрикнула захриплим голосом: «Боже! Боже!» – і впала на диван з широко розкинутими у знемозі руками, а потім знерухоміла.

– Ну стривай, Ґреґоре! – вигукнула сестра і, піднявши догори кулак, суворо подивилася на брата.

Від моменту його перетворення це були перші її слова, скеровані безпосередньо до нього. Вона пішла до сусідньої кімнати, щоб принести краплі, які повернуть матір до тями; Ґреґор теж вирішив допомогти, – для порятунку картини у нього ще буде час, – і він із зусиллям відірвався від скла, до якого встиг прилипнути, потім поповз за сестрою до сусідньої кімнати, так, ніби міг би щось порадити їй, як колись; але тепер йому довелося просто бездіяльно стояти за нею, поки вона порпалася серед пляшечок, а потім, коли сестра озирнулася і побачила його, то так перелякалася, що впустила одну з пляшечок на підлогу, уламок поранив Ґреґорові обличчя, його облило якимись їдкими ліками; Ґрета, не затримуючись надовго, вхопила стільки пляшечок, скільки могла донести, і побігла з ними до матері, зачинивши двері за собою носаком ноги. Тепер Ґреґор був відрізаний від матері, яка через нього зараз, можливо, помирала; двері відчинити він не міг, якщо не хотів вигнати з кімнати сестру, яка піклувалася про матір; і йому не залишалося нічого, окрім як чекати; він докоряв собі і хвилювався, тож почав повзати, він повзав усюди – по меблях, по стелі, аж поки кімната не стала обертатися у нього перед очима, а потім із відчаю впав просто на середину великого столу.

Минуло кілька хвилин, Ґреґор безсило лежав на столі, було тихо, можливо, це був добрий знак. Потім у двері подзвонили. Служниця, ясна річ, забарикадувалася у кухні, тож відчиняти довелося Ґреті. Прийшов батько.

– Що трапилося? – запитав він із порогу; мабуть, про все здогадався, глянувши на Ґрету.

Ґрета відповіла глухим голосом, напевно, притиснулася до батькових грудей обличчям:

– Мати знепритомніла, але їй уже краще. Ґреґор вирвався.

– А я ж попереджав, – сказав батько, – я вас давно попереджав, але ви, жінки, ніколи не слухаєте.

Ґреґорові було ясно, що батько неправильно зрозумів занадто коротке повідомлення Ґрети і вирішив, що Ґреґор напав на когось. Тож батька тепер слід було заспокоїти, адже пояснити йому щось не було як, бракувало часу і можливостей. Тому Ґреґор утік до дверей своєї кімнати і притиснувся до них, щоб батько ще з передпокою міг побачити, що він налаштований доброзичливо і збирається повернутися до своєї кімнати, тож немає потреби заганяти його, просто слід відчинити двері, і він відразу ж зникне.

Але батько був не в тому настрої, щоб зауважувати такі тонкощі.

– А! – вигукнув він, щойно зайшовши до кімнати, вигукнув таким тоном, ніби одночасно лютував і радів. Ґреґор повернув голову від дверей і подивився на батька. Він зовсім не так уявляв його собі, зовсім не такою людиною, яка стояла тепер перед ним; хоча, треба визнати, що останнім часом, зайнятий повзанням, він більше не намагався підслухати під дверима про події у квартирі, тож не мав би дивуватися ніяким змінам. Але все ж таки, невже це був усе ще його батько? Той самий чоловік, який втомлено лежав у ліжку, коли Ґреґор вирушав у свої відрядження; той, хто вечорами зустрічав його у халаті, розвалившись у кріслі, нездатний встати, і лише підносив руку на знак радості через повернення сина; а під час спільних прогулянок, які траплялися вкрай рідко, кілька разів на рік, по неділях, або по великих святах, батько йшов поміж Ґреґором і матір’ю, вони йшли і так доволі повільно, а батько ще