Джорджіна Говелл - Королева пустелі

друзями. У майбутньому вони обоє будуть найзнаменитішими працівниками Бюро, дотримуючись своїх цілей і втілюючи їх, незважаючи ні на що. Лоуренс першим проживе свою легенду, і коли Ґертруда чутиме про його подвиги, вона відкладатиме гори паперової роботи й тужитиме за свободою та активними діями.

Оскільки бюро підпорядковувалося британському уряду, кінцевою його метою було виграти війну. Усі усвідомлювали, що повстання арабів проти турків — єдина надія, і знали, що цей план можна втілити. До 1914 року невдоволення серед арабів Османської імперії стало вже звичною справою. Ґертруда ще 1905 року після своєї бесіди з мешканцями району Джебель-аль-Друз написала про зародження руху за незалежність. Населення Наджафа та Кербели повстало проти турків у Месопотамії, у Басрі розпочався Арабський рух за незалежність, незважаючи на те, що насправді його спланував безпринципний Саїд Таліб виключно заради своїх інтересів. Водночас бюро прекрасно розуміло, що панарабська незалежність була неможлива. Вірнопідданство серед усіх племен Близького Сходу? Хіба можна посадити двох шейхів поряд?! Ґертруда висловила всі факти в одному зі своїх кришталево-прозорих звітів:

«Поняття політичного союзу невідоме спільноті, яка досі складається з неоднорідних племінних представників і підтримує у собі так багато руйнівних елементів племінних організацій... Умови кочового життя не мають нічого спільного з областями, де живуть осілі мешканці, і досить часто інтереси кочових племен не збігаються з інтересами жителів осілих територій... Краще одразу залишити всі надії, що існує людина, яка зможе очолити чи принаймні стати підставною головною особою для всіх арабських провінцій разом... Єдиний, кого можна було б розглянути в такій ролі, — це король Хіджазу; однак, хоч він і міг би стати представником релігійного союзу арабів, він ніколи не матиме справжньої політичної значущості. У Месопотамії живуть переважно шиїти, і там його ім’я не матиме жодного впливу... Його релігійна позиція — перевага; імовірно, це єдина складова союзу, яку можна знайти. Однак цього недостатньо, щоб досягнути політичного верховенства».

І все ж таки факт залишається фактом: існував лише один мотив, який об’єднав би всіх арабів проти турків і протистояв їхньому заклику до антибританського джихаду — обов’язок відповісти на заклик воювати за Бога — це було поняттям арабської свободи і незалежності... Кітченер навіть дав напівобіцянку такого результату, від якої не можна було відректися. У подальшому це питання було скомпрометоване в листуванні Хуссейна з Макмаґоном. Кожен працівник бюро знав, що, намагаючись підняти повстання, вони вестимуть подвійне життя. За всієї поваги та любові до арабів, Лоуренс і Ґертруда зокрема опинилися в безвиході, яка переслідуватиме їх до кінця життя. На зворотному боці мапи Хіджазу Лоуренс запише свою історію, просочену нестерпним почуттям зради своїх друзів-арабів, і не один раз повернеться до цього в оповіданнях «Сім колон мудрості»:

«Арабське повстання почалося обманним шляхом. Для того, щоб заручитися підтримкою шарифа, наше бюро від імені сера Генрі Макмаґона запропонувало підтримати апарат місцевої форми правління... Араби... попросили мене як незалежну людину підтвердити обіцянки британського уряду... Я розумів, що якщо ми виграємо війну, обіцянки арабам стануть нічим іншим, як порожніми папірцями... Та все ж натхнення арабів було нашим ключем до перемоги у східній війні... однак замість того, щоб пишатися спільним успіхом, мені було страшенно соромно».

Ґертруда не мала наміру робити щось таке, через що потім було б соромно. Вона скористається своїм блискучим інтелектом і великими статками, щоб виконати дану арабам обіцянку. Вона змінюватиме уми та душі, роз’яснюватиме кожний аспект і наслідки ситуації у найліпший спосіб, змішає британське керівництво з арабським самовизначенням, пишатиметься й робитиме все, щоб сформувати хороший уряд. Вона знайде спосіб, як створити арабську державу разом із великодушною британською адміністрацією й укріпити істинний політичний зв’язок.

Ґертруда і Лоуренс не єдині, хто прагнув зародити арабське самовизначення за підтримки британських радників. Незважаючи на те, що в «мозковому центрі», яким було арабське бюро, геть усі вірили, що багате різноманіття рас, племен і переконань унеможливлює формування єдиної злагодженої нації з ефективним політичними установами, його працівники були прагматиками до глибини душі. Вони перешкоджатимуть усім спробам Індії анексувати Месопотамію та призначити раджа для Саудівської Аравії. Тимчасом як в Індії британський уряд зміг встановити зв’язок і вплив на індійську всеохопну систему правління магараджею, Близький Схід такого просто не дозволив би. Арабська система мала глибоке коріння й походила від Пророка та інших постатей релігійного привілею, і саме звідти провідні сім’ї черпали мораль і мирську владу. Джерел їхнього багатства було достатньо, щоб забезпечити себе вірністю менших лідерів та їхніх племен. Ґертрудине розуміння ситуації, політична проникливість і переконлива ясність викладення питань надзвичайної складності були найціннішим доповненням до колективних спроб бюро досягнути поставленої мети.

Однак ясність думок — річ непроста. Як зазначив один сучасник, на той час до операції залучили близько двадцяти окремих управлінь, що працювали над формуванням британської політики на Близькому Сході під час Першої світової війни: Уряд військового часу, адміралтейство та військове міністерство — кожна з цих структур мала свої погляди; крім того, були ще конкуренти: індійське відомство й міністерство іноземних справ; державні чиновники Індії, Єгипту та Судану, які теж мали що сказати з приводу цієї ситуації. Три головні експедиційні війська розміщувалися в Месопотамії, Ісмаїлії та Александрії; військово-морські та політичні відомства також були в чотирьох інших важливих регіонах. Воно й не дивно, що існували перехресні лінії комунікації і що дані арабам обіцянки відрізнялися за своїм змістом і намірами. Більше того, англо-арабська домовленість кишітиме непорозуміннями, що виникатимуть головним чином з того первісного листування Макмаґона з тарифом Хуссейном та реакційної англо-французької угоди, яку поспішно уклали Сайкс і французький представник Жорж-Піко в березні 1916 року і про яку протягом двох наступних років уряд не інформуватиме Ґертруду та її тодішнього боса.

У бюро панувала таємнича атмосфера. Вони навіть придумали для себе прізвисько — «пронири». Лоуренс писав про їхні підривні наміри проникнути до правлячих кіл і «сприяти розвитку нового арабського світу». Першим об’єктом впливу був сам верховний комісар, вправний, лояльний, однак позбавлений уяви сер Генрі Макмаґон. Безперервно перебуваючи під переконливим впливом Гілберта Клейтона, розчарований провалом військових на Синайському півострові з їхнім самовдоволеним і негнучким кругозором, Макмаґон був першим, хто зрозумів і підтримав бюро.

Думка «пронир» щодо арабського самовизначення була опозиційна баченню Делі. Вони не могли рухатися вперед зі своїми планами щодо арабського повстання без підтримки Індії, а бюро її точно не отримало б. Намісник короля зі своїм урядом в Індії був глибоко переконаний, що над усіма арабами має бути встановлене британське правління і що цей