Galina Vasilievna Moskalets - Королівство, Galina Vasilievna Moskalets
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Хто ж на мене може чекати?» – подумав Серпень, і Король переліток відповів, прочитавши його думки:
– Людина, яку ти ніколи не забував, але не сподівався побачити.
Король встав із трону, спокійний і величний. Маленький зріст не вадить гідності. Прозорий трон задзвенів і розсипався на безліч кришталиків, які одразу ж стали краплями води. Низько вклонились вони один одному, а кіт, за звичаєм свого народу, здійняв хвіст, трохи мокрий від роси. Котам не потрібний інший прапор, як піднятий догори хвіст, що символізує безстрашність – рису, яку героїчний котячий народ цінує над усіма іншими. Дехто з людей та їхніх дітей вважає котів за м'які іграшки, не здогадуючись, що ці невеликі істоти здатні битися до останку, захищаючи власну незалежність чи своє потомство.
І знову трава розгорталась перед хлопцем. Він озирнувся, побачив, як за ним щезала стежка, і засмутився. Сипнув на мить теплий дощ, а з дерев без упину скочувались краплі роси. Мовчазні рослини теж мають душу й відчувають, коли їх покидають. Ці дерева не мали жодної сухої гілки, не чули звуку сокири. У них було стільки поживи й води, скільки потрібно. Що станеться тепер із ними?..
38
Олімпія не знаходила собі місця. Вона стояла на верхньому майданчику Вежі, звідки за ясної погоди було видно столицю. Вона сперлась на поручень, вітер зірвав із голови чорну вуаль, і та, ніби чорний птах, полетіла над озером. «Нехай», – подумала Олімпія. А тут ще пішов дощ, короткий, як дитячі сльози. Олімпія притиснула долоню до грудей: чи є ще в неї серце. Бо воно було їй зараз найбільше потрібне. Не розум, який приніс стільки лиха, а те материнське серце, яке вже втомилось боліти.
Чекати їй довелось довго ще там, у Серединному світі, який, хоч і був її батьківщиною, і вона давала собі раду в ньому, але став чужим і осоружним, коли п'ятнадцять років тому її змусили туди повернутись. Тепер він перестав для неї існувати, однак години в Королівстві ставали вічністю. Мало що могло трапитись. Човен був на тому березі, але пливти можна й без човна. Олімпія не хотіла відчувати себе полонянкою, однак щось утримувало її від негайного переплиття озера. До того ж гноми переконували її зостатись чекати, і що жодних поганих новин не мало би бути. Їм довелося втішати жінку, як маленьку дівчинку, котра опинилась на безлюдному острові. Власне, так воно й було, тільки до великої землі легко доплив би той, хто бодай трохи вміє триматись на воді. Олімпії тепер було соромно, але гноми більше не з'являлись, а вона не посміла розгорнути книжку. Ну, хто повірив би в Серединному світі, де кожна книжка мріє, аби її розгорнули і прочитали бодай одну сторінку, в книжкових гномів? Олімпії, коли вона раніше працювала в бібліотеці, траплялось багато книг, до речі, дуже хороших, до яких ніколи не заглядали. Вона обов'язково читала таку книжку, щоб бідолаха не почувала себе самотньою, й довідалась багато цікавого про людей і Всесвіт. І їй, і книжці це пішло на користь. Тільки й за книжками можна пошкодувати, але тут будуть інші.
Як не вдивлялась пильно жінка в дорогу, що вела до озера, але її помітили першу. Серпень одразу подивився угору. Тепер Вежа не здавалась такою високою, як у дитинстві, та й озеро було трохи менше. Хто міг його чекати? Проте Старі й Король переліток не помилились: на верхньому майданчику він побачив людську постать у чорній одежі. Не можна було навіть розпізнати, чоловік це чи жінка. Лишалося пливти на острів і піднятися на Вежу. 365 сходинок – скільки днів у році. Коли він сидів уже в човні, то подумав, що зустріч може бути з якоюсь дуже поважною особою, вищою навіть за Старих, і та особа має сказати йому щось надзвичайно важливе. Човен, що міг вмістити лише двох людей, навіть без допомоги весел штовхав уперед вітер, а від бризок води Сиволап сховався, умостившись на днищі. Колись, під час святкових змагань, тут було більше човнів. Принц швидко доплив і накинув мотузку на металевий гак причалу.
– Дай руку! – почув він голос і побачив перед собою жінку в довгій чорній сукні з вогким волоссям, що спадало на плечі.
Він навіть не здивувався. Рука виявилась сильною, і хлопець миттю опинився на острові, забувши про кота. Втім, той сам впорався. Сиволап не любив води й волів триматися від неї якнайдалі, так само, як від незнайомих людей. Тому Серпень опинився віч-на-віч із жінкою, яка когось йому нагадувала. Жінка мовчала, але очі її були дуже сумні. Вона могла тут опинитись випадково. Може, просто сховалась.
– З вами все гаразд? – спитав хлопець. – Ви змерзли?
Вона вийняла з кишені поліетиленовий пакет і зойкнула:
– Боже, що могло статися? Там були фотографії.
У згортку лежали цупкі білі аркушики.
– Тепер ти не повіриш! Я не зможу нічого довести...
– Що довести? Слухайте, мене тут чекають. Правда, не знаю хто...
– Тут нікого більше немає. Це я тебе чекаю.
– Тоді хто ви?
Олімпія зітхнула. Вона не могла отак просто сказати правду, бо дуже боялась.
– Ти пам'ятаєш свою маму?
– Коли я був малий, мені говорили, що моя мама перебралась до іншого світу. А потім я здогадався, що вона померла.
– Перейти до іншого світу ще не означає померти. Ходімо нагору. Я маю тобі все розповісти...
А поки вони піднімаються на Вежу...
39
Імператор, здається, уже починав розуміти, що його присутність є небажаною в Королівстві. А так усе чудово починалось! Тепер зрозуміло, чому головний маг Вульцибулюс залишився в столиці. Він бо знав, що може трапитися, і чим обернеться для нього ганьба Імператора, котрий, як би там не було, попередив про власний візит. Він хотів з'явитися в Королівстві не варваром, а благодійником.
Дивовижні біологічні процеси, що відбувались довкола перевозу, начебто припинились, але не можна було зрушитися з місця. Виглядало на те, що Ріка дала час на роздуми. Будучи старим воякою, Імператор добре розумівся на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королівство, Galina Vasilievna Moskalets», після закриття браузера.
