Galina Vasilievna Moskalets - Королівство, Galina Vasilievna Moskalets

ворожій тактиці. Спокійно, без паніки він сказав пожовтілим від страху міністрам та іншій потолочі:

– Даю десять хвилин, аби ви прийшли до тями і пояснили мені, що все це означає!

А сам повернувся в лімузин, наказавши водієві увімкнути кондиціонер. Найбільшу насолоду Імператор отримував, коли викликав напруження серед своїх підданих. Неважко вирахувати, що йому скажуть. У Імперії бракло мудрих людей. Насильство, страх не сприяють розвитку розумових здібностей. Тому доводилося завозити сюди людей із інших країв. Здебільшого, із Серединного світу. Тільки не з Королівства. Ніхто з них не міг побороти в собі відразу, але головна причина була в тому, що громадяни Королівства не перебували під владою грошей, тобто вони їх зовсім не цікавили. Якби перемішати Імперію з Королівством, може б і вийшло щось путнє. Та на заваді стала Ріка, розділена навпіл.

Через десять хвилин Імператор вийшов із машини й ласкаво промовив:

– Ну, мої любенькі, що ж ви цього разу придумали?

Усі знали правильну відповідь, але ніхто не посмів би її сказати, хіба що блазень, але той недавно отруївся грибами й помер. А може, його хтось отруїв зумисне.

– Hy? – підняв брови Імператор, і погляд його впав на Верховного Суддю, якому перепадала десята частина з майна засудженого, через що він був найбагатшою особою в Імперії.

– Ваша Імператорська Величносте! – хрипким від пияцтва голосом заволав Юстицій. – Можливо, у Королівстві трапилось щось надзвичайне й потрібні дані звідти. Коли наші вивідачі здобудуть достатньо інформації, ми повернемось сюди з новими силами...

Недаремно Верховного Суддю вважали найрозумнішим серед підданих. Імператор побачив якийсь просвіт у темному тунелі.

– Ваша Імператорська Величносте! Слід узяти проби цієї біомаси. Вона може виявитися згубною для здоров'я, – занепокоєно озвався придворний лікар. – Доки ми не отримаємо результатів аналізів, знаходитися в цій зоні ризиковано...

– Це – чаклунство! – зашепотілися придворні. – Чому з нами немає Головного Мага? Він хоче погубити Його Величність і нас усіх!

Якби Імператор був молодшим, то зробив би усе, щоб розігнати туман і прорватись через Ріку, навіть ціною власного життя. Але роки, а ще більше насолода, яку він отримував від влади, змінили його характер. Він навіть трохи почав розбиратися в політиці, хоча раніше зневажав це діло, кажучи: «Найкраща політика – усіх пересварити, а потім побити». Він підкликав особистого секретаря й наказав:

– Підготуй офіційне повідомлення. Невідкладні справи, державна зрада, змусили нас почекати з візитом до Королівства.

Але на цьому не скінчилося. Повернення розлюченого Імператора означало велике лихо для народів Імперії. Треба ж було вигадати змовників і примусити мовчати очевидців провалу кампанії Імператора. Його Величність не бажав смерті Вольцибулюса. Той був його улюбленцем і взагалі цікавим чоловіком. Умів розповідати різні моторошні історії, а дотик його рук заспокоював ревматичні болі. Вольцибулюса не було ким замінити. Він міг дозволити собі усе, крім корони Імператора. Якби він хотів посісти трон, то зумів би це зробити дуже легко.

У голові Імператора зберігались старі добрі рецепти, наприклад, тероризм. Телекомпанії за пару годин вигадають таємну організацію і покажуть кілька терористичних вибухів. Можна пожертвувати оранжереєю отруйних рослин, бо вона задорого коштує скарбниці. Отже, через п'ять хвилин перевіз поплив до берегів Імперії. А що там сталося далі, довідаємося згодом.

40

–... і так я жила, нічого не знаючи про Королівство, доки мені не виповнився двадцять один рік. Тоді я вперше побачила книжкових гномів. Однак, я не могла потрапити до Королівства через оті знаки на руці, наше родове прокляття. Мама розповіла мені про нього. У неї на руці був такий самий знак – сліди від пальців, тільки чіткіший. Це було дуже несправедливо, бо ми не мали нічого спільного з нечистю.

Усе почалось з того, що в сусідній квартирі поселились дві особи, молода й стара, схожі на відьом. Моїй мамі вони не сподобалися, але я трохи приятелювала з Гортензією, дочкою старої, хоча в неї була алергія на книжки і котів, а їх у нас вдома не бракувало. Якось стара перестрінула мене на сходах і сказала: «Чекаєш прекрасного принца, який забере тебе в Королівство?» І гидко захихикала. Річ у тім, що я зовсім не хотіла, аби мене хтось забрав. Я шукала сама шлях до Королівства. Розумієш?

– Так, – кивнув Серпень. – Чекати дуже важко, а іноді ще й принизливо.

– Я шукала того шляху в книжках, але це була помилка. Треба просто широко розплющити очі й пошукати дорожні знаки. Люди не звикли звертати увагу на білих птахів чи сліди на снігу, або метелика в себе на балконі... Це трапилось взимку. Я йшла вранці на трамвай і побачила на снігу краплі крові. Вони привели мене до дерева, яке збереглось тому, що нікому не заважало, бо росло на пустирі. Під ним сидів хлопець. Йому було геть погано. Мені й на думку не спадало, що то може бути небезпечна людина. На тому дереві сидів великий чорний птах. Він пронизливо закричав, вимагаючи, щоб я забиралася звідти. Але як я могла залишити пораненого? Побачивши бліде обличчя хлопця, я зрозуміла, що він з того племені, з якого походив мій рід. Я ж розповідала, як через одну маленьку дівчинку ми залишились у Серединному світі... По усмішці ми впізнаємо один одного. Тому я не здивувалась, коли помітила зламаний меч на снігу. Хлопець був вдягнений у тонкий плащ і не міг підвестися, бо втратив багато крові, яка вже загусала на плечі. Він би так і замерз. Чомусь я відчула, що не слід викликати швидку допомогу до людини з Королівства. Я змусила його підвестися. Чорний птах щось кричав, погрожував, але ми поволі пішли до мене додому. Саме тоді, коли незнайомець оперся на моє плече, я зрозуміла, що роблю те, що зробив би кожен у Королівстві. Було холодно, але тихо. Звідкись з'явився вихор, який крутився перед нами і сипав сніг у лице. Але коли ми дійшли до вулиці, він від нас відчепився. Хлопець був майже непритомний. Кров уже не текла, тож ніхто не пішов би по наших слідах. Зрештою, ніхто нас не помічав. Ми раптом стали наче невидимі. Я чула, як хлопець повторював: «Нас нема». Аж потім я довідалась, що ці слова роблять істот невидимими для темних сил. Правда, є сили, потужніші за це закляття. Ось так я познайомилась із твоїм татом...

– Як же так сталось, що я ріс без тебе? Чому