Любомир Андрійович Дереш - Спустошення

напою, що він посмоктував через соломинку, лежачи на шезлонгу і з інтересом поглядаючи у вічко камери. — Мене звати Федір Могила, я є головою прес-служби та відділу зовнішніх зв’язків компанії «Сома Інкорпорейтед», корпорації, яку на сьогоднішній день очолює пан Дмитро Карманов. Зі мною мій колега, Святослав Жуковський, який представляє Перший Міжнародний когнітивний форум і виконує функцію виконавчого директора форуму.

— Доброго дня, — суворим стриманим голосом, виклавши руки на стіл і озираючи усіх холодним поглядом, озвався Слава. Він видавався рішучим і дещо заклопотаним, як і належить людині з його повноваженнями. Лише постійне облизування пересохлих губ видавало, що в Слави сушняк. Із прямого включення з Малібу донісся легковажний звук — схоже, це подзеленькували кубики льоду в склянці у Карманова.

— Отож, як представники пана Карманова, ми, перш ніж надати слово самому Дмитрові Івановичу, коротко озвучимо тему нашої зустрічі, — я невпевнено глянув на екран ноутбука. По цих словах Карманов закусив соломинку і з цікавістю нахилився ближче до камери. На задньому тлі я бачив якихось людей, що стояли біля крайки моря і робили ранкову гімнастику. Ковтнувши, я продовжив: — Наразі жодних офіційних звинувачень висунуто не було, й існує лише підозра, яку деякі ЗМІ поширили як доконаний факт. Ми подали запит в СБУ, однак поки жодної офіційної відповіді звідти не надійшло. Звинувачення в тому, що пан Карманов готував військовий переворот, є лише інформаційною атакою, оскільки на даний момент на нього не відкрито жодної карної справи ні в СБУ, ні за кордоном. Так само є вигадкою те, що пана Карманова подано у міжнародний розшук як керівника терористичної організації. Пан Карманов до моменту вкиду інформації у медіа перебував із робочим візитом у США і планує повернутися в Україну, щойно завершить справи й матиме певність, що в Україні його не чекатимуть політичні переслідування. А зараз я хочу надати слово самому Дмитрові Івановичу з тим, щоб він особисто прокоментував ситуацію.

— Усім привіт, гелоу еврібаді, — озвався Карманов. — Я на пляжі Малібу, тут зараз світанок, хто не вірить, прошу подивитися, — і Карманов для певності розвернув ноутбук у себе на колінах так, що стало видно не лише червонясте небо над океаном і засмаглих жіночок у купальниках, які робили ранкову гімнастику, але і його ядучо-пістряві шорти. — У нас зараз плюс двадцять шість, небо практично безхмарне, погода погожа, безвітряна. Океан зараз дуже спокійний.

Журналісти — всі як один — оцінили картинку зі сходом сонця, дехто навіть зробив відповідну фотофіксацію.

— Чесно кажучи, про ці заяви, що з’явилися сьогодні в українській пресі, мені навіть не хочеться нічого говорити. Усе, що я хочу сказати, — це те, що ми робимо дійсно круту справу, і хлопці, яких ви бачите зараз у залі, — вони реально молодці. Ми займаємося інноваціями. Тут, у Кремнієвій долині, куди я приїхав для перемовин із деякими спікерами нашого форуму, дуже тепло сприймають наш проект і вірять, що він приверне багатомільйонні інвестиції в Україну. Питання в тому, чи потрібні ці інвестиції Україні? Вважаю, що так. Та є люди, які думають інакше. І схоже, вони так бояться цих інновацій, що готові на будь-які провокації, зокрема й ціною добробуту українського народу. Чи справедливо позбавляти українців шансу на успіх? Я вважаю, що ні.

Карманов замовчав і втупився запитально своїм невинним обличчям у веб-камеру.

— О’кей... — я підхопив його релаксний настрій і відчув, що атмосфера в прес-центрі стала мінятися. Усіх до глибини душі вразили тропічні шорти Карманова і передзвін льоду в його склянці. — Можливо, у когось є запитання до пана Карманова?

Зразу ліс рук і мікрофонів тягнуться до нас.

— Скажіть, будь ласка, пане Карманов, у соціальних мережах ширяться якісь чутки, що ви готуєте армію якихось зомбі, щоб зробити якусь революцію, — ставить одна молода журналістка запитання так, наче попередні двадцять хвилин вона вела напружені перемовини з космічною базою в Г’юстоні і тимчасово була відсутньою. — Як ви можете прокоментувати це твердження?

— Революція буде. Але це буде революція свідомості. А стосовно зомбі... — Карманов посміхнувся. — Мені здається, зомбі уже захопили владу, і тепер потрібно добре постаратися, щоб їх звідти витравити. Насправді, працюючи з когнітивними технологіями і когнітивним баченням майбутнього, я часто почуваюся одним із братів Люм’єр або Ніколою Теслою, які щоразу мають пояснювати обивателям, що слово «психотехнології» жодним чином не пов’язане з релігійними культами, магією, езотерикою і парапсихологією. Це така ж сфера наукових розробок, як і ядерні дослідження, розшифровування геному людини чи вивчення глибокого космосу. «Зомбі», «гіпноз», «вуду» — все це терміни людини, вкрай далекої від науки і сучасного бізнесу.

— Ірина Бичкова, газета «Врем’я-час-тайм». Скажіть, будь ласка, пане Карманов, коли ви плануєте повертатися в Україну і чи не збираєтеся назад у Росію?

— Я вже сказав, я повернусь, щойно матиму гарантії недоторканності. Я хочу привести в Україну мільярдні інвестиції і створити тисячі нових робочих місць. Щоб зробити це, мені потрібно якщо не допомога держави, то, принаймні, її невтручання. Щодо Росії, у мене вже немає ніяких бізнес-інтересів і я планую надалі залишатися в Україні. Я мешкаю в Україні уже понад десять років і сприймаю Україну як свій дім, — я зауважую як Карманов вплітає цей момент легітимності своєї кандидатури на пост президента. — Більше того, в моїх планах — активна громадська і політична діяльність, і щойно я повернуся з США, планую отримати громадянство України.

— Левко Зелений, телеканал «Країна». Прокоментуйте, будь ласка, слова про те, що у ваших планах займатися активною політичною діяльністю.

— У мене існує стратегічне бачення для України, яка бачиться мені дуже привабливою з точки зору розвитку й інвестицій. Однак задля того, щоб зробити цей розвиток можливим, необхідна політична воля, оскільки справа заторкує глибинні економічні перетворення і різкий науковий стрибок. У наших планах є створення політичної партії задля впровадження когнітивістського й інноваційного лоббі в парламенті, а дві тисячі п’ятнадцятого я планую брати участь у президентських виборах.

Клацання фотоапаратів, ліс мікрофонів і піднятих рук для запитань.

— Анна Архипенко, «Перший незалежний». Скажіть, будь ласка, чи не боїтеся вступати в українську політику, якщо вже зараз вам трапилися такі перешкоди як звинувачення в терористичній діяльності?

— Як казав Джохар Дудаєв своєму онукові, «що складніший суперник, то цікавіша гра». Те, що відбулося сьогодні, є результатом тривалого конфлікту між різними бізнес-структурами. Більшість із них в Україні є ретроградними й орієнтованими виключно на споживання. Зараз ми бачимо, як те протистояння, яке довгий час мало прихований характер, нарешті