Ольга Соболєва - Казки Чаробору, Ольга Соболєва

- Нехай думають, - кивнула дівчина. – Якби Ягинішна схованку мою не спалила, то все набагато простіше склалося б. А так половину планів перегадила. Я Ваську цю тільки зіллям і можу на наш бік завербувати, а стара мені все знищила.

- Що за відьма, яка запасів не робить? – пирхнула Лісаф'я.

- А ти мені тут ще поговори, - обурилася Варвара. - Я взагалі не зрозумію, як вона знайшла мою схованку. Чари за її настановою робила, якісні вийшли. Без сторонньої допомоги тут не обійшлося.

Лісаф'я вважала за краще тактовно промовчати, а потім і зовсім змінила тему:

- Хочуть, щоби на свято всі лукаві прийшли. Та ще й у людській подобі. Амулети робитимуть.

- Хто ж їх робитиме? – здивувалася відьма. - Баюну з його лапищами кривими не дано. Тільки й може, що язиком молоти.

- Ярослава допоможе і…

- Знову ця всюдисуща Ярослава! – вигукнула Варвара. - Ярослава те, Ярослава се! Що вона взагалі робить у Ягинішни? Вона ж бездарне міське дівчисько!

- Так, таких хоч греблю гати. І кожна з них перед зграєю лих стрибає блохастого чугайстра рятувати, - ненароком докорила у відповідь лисиця, але тут же замовкла. Відьму краще не злити, це вона для інших сили втратила, але Лісаф’я знала, що чаклунська міць у дівчини лише трішки ослабла.

- Гаразд, - махнула рукою Варвара, - розберуся з нею завтра. Ще що дізналася? - Лисиця мотнула у відповідь головою, але відьма пригрозила: - Точно більше нічого? Чи мені інакше питати?

- Та нічого я більше не знаю! - огризнулася у відповідь співрозмовниця. – А тобі, що – мало? Ти тепер будь-якого лукавого зможеш вирахувати, лише підглянь, які амулети Ягинішна зробить.

Варвара нічого не відповіла і помахом руки відпустила лисицю. Та спішно потрусила до лісу. Нехай йде, все одно їй служить. Розвернувшись в інший бік, відьма поспішила до Роздоріжжя. Там у неї була призначена зустріч із Василиною та Русланом. Чи краще називати його Кащеєм? Правду кажучи, Варвара не відразу здогадалася, що це за хлопчисько крутиться навколо Василини. Навіть, коли Чорнобог дав їй завдання потоваришувати з дівчиськом, Варвара не знала його справжньої сутності. Але від відьми щось укривати марно, тому одного вечора вона простежила за Русланом до будинку на околиці. Так Варвара і дізналася, що Василину навчає не хто інший, як сам Кащій. Воно і на краще – цей зуби заговорить будь-кому. А такому довірливому дівчиськові так тим паче.

Спочатку Варвара навіть позаздрила, що їй у вчителя Чорнобог не надіслав нікого. Вона б не відмовилася здобути нові знання та вміння. Ні, дівчина вважала, що й так багато чому навчилася за неповні два роки. Нехай поки що тільки у теорії, але то дорогого варте. Як-не-як, поки Варвара була помічницею у Ягинішни, та в основному над травами змушувала її корпіти та весь час коріння перебирати. А до справжньої чаклунської сили стара й не думала пускати. Це потім уже Варвара зрозуміла, що місцева Хранителька ослабла і нічому путньому її не навчить.

Ось Чорнобог інша справа! Одразу попередив, що важко буде і зради не пробачить. Зате він міг дати справжні знання та вміння. Почала Варвара з малого – із зілля. Але який успіх вони мали! Особливо на таких святах. Та й викладатися на повну не треба було, приїжджим лише потішитися, а відьмі прекрасна практика. Далі – більше: Чорнобог навчив свою підопічну накладати прокляття. Спочатку дрібні побутові негаразди, потім невдача і навіть хвороби. Але що сильніше було прокляття, то швидше знаходила його Ягинішна і знімала. Тому Варварі довелося відточувати навички на менш помітних, але не менш шкідливих варіантах.

Дівчині раптом згадався браслет, який вона підкинула Ярославі. Цікаво, та вже вдягла його? Варвара сподівалася, що так. Адже чим довше ця міська зазнайка носитиме дрібничку, тим більше шкоди він їй завдасть.

Нарешті попереду завиднівся будинок Руслана, який насправді Кощій. Біля огорожі на неї вже чекала Василина. Дівчина явно була чимось стурбована.

- Що в тебе сталося цього разу? – замість привітання промовила Варвара.

- Я не розумію, чому мої зілля такі слабкі? – голосила дівчина. - Ти ж казала, що я подобаюся Матвію, то чому він знову холодний до мене? Знову Ваською кличе.

- Та тут все простіше простого, - відмахнулася відьма. - Мама твоя велике чаклунство мала, тому що не людиною була, а мавкою. Вони на світ по-іншому дивляться. Хочеш щось - бери це і все! А ти скрізь суєш свої «виховання» та «совість». Ти ж чарівниця, тобі все можна!

Василина недовірливо дивилася на подругу. З такими промовами можна і до крайнощів дійти. Щось їй не пригадувалося, щоб мати навчала її таким речам. Цю думку Василина й озвучила.

- Не встигла вона, от і все, - розвела руками Варвара. - Ти ж її все рівно добре не пам'ятаєш. Та й навіщо мені брехати? Що матиму з того? Я, навпаки, з тобою знаннями ділюся. А в нас, знаєш, це не прийнято!

Промови співрозмовниці здавалися настільки простими та переконливими, що Василина вкотре засумнівалася – може вона справді не розуміє законів чарівного світу? Але не встигла дівчина ухвалити хоч якесь рішення, як Варвара знову заговорила:

- Гаразд, я тобі відкрию один секрет. Тільки дивись не проговорися! - дочекавшись від Василини кивка, відьма продовжила: - Бабуся Руслана насправді чаклунка з боліт. Вона з давніх-давен допомагала чарівним істотам виживати в цьому суворому світі. Твоя мама, до речі, до чаклунки теж зверталася і та допомогла їй. Але прийшла Ягинішна і прогнала її, щоб усю владу собі заграбастати. Тому ти про кров свою лісову нічого й не знаєш. Калинка, тобто твоя мама, дуже мудра була. Пообіцяла чаклунці, що ти їй помічницею станеш і свого часу ви разом весь Чаробор врятуєте.