Ольга Соболєва - Казки Чаробору, Ольга Соболєва

Розділ 19

Наближався полудень, і на відкритих місцевостях замайорів білосніжний одяг полудниць. Високі худенькі дівчата сповіщали всіх, що наближається найспекотніший час доби. Зазвичай тих, хто не втікав у прохолодне місце, полудниці хльостали колючими польовими травами або ж пропонували перетанцювати їх та отримати скарб. Але не сьогодні. Наразі лукаві дівчата похмуро обходили свої володіння, а потім залишалися охороняти межі полів від непроханих гостей.

Баюн і Ярослава теж сховалися в будинок. А сенс сидіти під палкими променями сонця? З лісу вже навряд чи хтось прийде, а засмагати не час. Між тим  за столом розмовляли Ягинішна та Степан Степанович. Старий коняр приїхав з самого ранку і ось уже кілька годин крутився в хаті. Він допомагав в'язати нові пучки трав, звіряв креслення урочистих споруд, багать та торгових крамниць. Це вже потім Ярославі пояснили, що Степанович із кожнісіньким святом намагався допомогти. Якщо Ягинішна відповідала за чаклунську частину традицій, то старий був її правою рукою у світі простих людей. Ярославі навіть не потрібно було питати, щоб зрозуміти – Степан Степанович знає про Ягинішну набагато більше за інших мешканців Роздоріжжя.

Помічників насправді було багато – заїжджав і Дмитро Костянтинович із «Причаробор'я», і дід Данило з Іваром, і навіть коваль дядько Коля. Останній ненароком поскаржився на улюблену онучку Василину. Каже, весь час гуляє, по дому допомагати перестала, постійно з братом та сестрою свариться – зовсім від рук відбилася. Поки чоловік скаржився на дівчину, Ярослава перебирала коріння і засмучено хитала головою. Вона не раз згадувала про Василину, але так і не придумала, чим допомогти. Одного ніяк не могла зрозуміти, навіщо Варварі водити з дівчиною дружбу?

 

Степанович разом із дядьком Колею попрощалися і поїхали до лісничого збирати дрова на центральні багаття. Як тільки за чоловіками зачинилися двері, Ярослава озвучила свій здогад:

- А якщо Варвара потоваришувала з Васею не для того, щоби мені насолити? Раптом у Василини є мамин  дар?

- Звідки йому взятися? – пирхнув Баюн.

- Та мало звідки! – наполягала дівчина. - Сам казав, що не стикався з таким. Ну, а раптом!

- Навіть якщо так, - припустила Ягинішна, - то міць її ще дуже слабка. Чари мавок, як сама сила Матері Природи – все довкола цвіте, перетворюється. А головне, мавку легко відрізнити від людини – за красою з ними можуть зрівнятися лише русалки та берегині.

- По-перше, Вася лише наполовину мавка, - розмірковувала Ярослава. – Значить, і сила її може бути меншою. А, по-друге, вона і справді покращала останнім часом. Я її спочатку не впізнала, коли побачила на ґанку. Та й як взагалі мавками стають?

- Тут варіантів багато, - замислився кіт. – Найпопулярніший, це коли дівчата від нерозділеного кохання хочуть позбутися. Ось до лісових цариць і йдуть. Ті обряд посвяти проводять і нову сестру собі здобувають. Бувало, що дітей у ліс підкидали. Ну, якщо мавки знаходили, то виховували і той самий сценарій. Добре, що таких варварських методів вже кілька століть не практикують. І останній варіант з найпопулярніших - це згинути в лісовій гущавині. Тут уже як пощастить. Якщо мавки знайдуть, то запропонують вибір: з ними гратися чи дочекатися берегинь. Ті потім душу в інший світ можуть проводити. А якщо в руки болотянкам чи ще комусь із нав’їх трапляться, то тут пиши-пропало. Ніхто й питати не буде: вирушаєш у служіння Болотнику, доки свою долю не зустрінеш.

- А якщо у Василини не прокинулася сила, а її Варвара якось обдурила? – ойкнула Ярослава. – Що коли хоче на когось перетворити?

- Якщо ти так за неї хвилюєшся, значить доглянемо дівчинку, - кивнула хазяйка хати. – Тільки після Сонцестояння. А то справ і так багато. За кілька днів нічого з твоєю Василиною не станеться.

Ярослава хотіла заперечити, але передумала. Турбот залишалося ще справді багато. Для початку вона разом з Ягинішною повинна зробити для всіх лукавих амулети, що допоможуть з'явитися на свято у вигляді людей. Чим більше соратників буде під боком, тим більше шансів уберегти Хорса.

***

Тим часом поблизу боліт крутилася Лісаф'я. Нещодавно вона наслухалася агітаційних промов Баюна і навіть запевнила кота, що обов'язково допоможе в боротьбі з Чорнобогом. Але зараз у неї була призначена зустріч, тому лисиця неохоче виглядала в гущавині лісу потрібний їй силует.

- Чому так довго?

З-за найближчого дерева почувся дівочий голос і звідти вийшла Варвара. Після вчорашньої сутички на її обличчі красувалося кілька подряпин, а колись довге чорне волосся було помітно підпалене з лівого боку.

- Ну і вигляд у тебе, люба, - лисиця вміло приховала смішок і відвела погляд убік.

- Твоїми стараннями, - відьма сердито зиркнула на співрозмовницю.

- Я тут взагалі ні до чого, - відмахнулася хвостом Лісаф'я. - Як і домовлялися, я лише вдала, що допомагаю. А душу на тобі відвів Баюн. Ось до нього всі претензії адресуй.

- Що вони зі старою задумали? – перевела тему відьма.

- У те, що дар у тебе ослаб, вони повірили. Думають, що ти тільки зіллям та амулетами своїми обходилася. Ну, ще на Чорнобога списують, мовляв, ділився з тобою силою, – чесно відповіла лисиця. - А після вчорашнього так взагалі вважають, що ти на Сонцестоянні нижче трави, тихіше води будеш.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍