Лія Серебро - День падіння з висоти., Лія Серебро

-Ти маєш рацію... - погодилася я.

  Він привіз мене у квартиру його покійної сестри. І неозброєним поглядом було видно, що тут жила неблагополучна сім'я.

-Скільки часу минуло після похорону? - запитала я, роздивляючись безлад у квартирі.

-Рік, але руки не доходять поки що, що навести тут лад! Племінник живе в мене. Усім задоволений, бідолаха, а я взагалі-то збирався продати її. Але згодилася... Поки ти тут поживеш!

  Я прикро поморщилася.

-Що? - з усмішкою запитав він.

-Тут ліжка немає... Усе в тарганах... - розчаровано констатувала я.

 «На безриб'ї й рак риба!» - подумала я в таємниці душі вже погоджуючись пробути тут потрібний для мене час.

-Я не подумав, вибач! - знову посміхнувся він, чухаючи потилицю.

-Ну тоді поїхали до мене! Познайомлю з племінником!

-Ти впевнений? - розгублено уточнила я.

-Більше ніж! Усе! Забудь за це лігво! Я просто не подумав! Племіннику, до речі, п'ять років! Якраз із дитячого садка заберемо! Думаю, ти йому сподобаєшся.

   Буря емоцій закрутилася в моїй душі при думці про те, що скоро я зможу побачитися і поспілкуватися майже з ровесником мого покійного сина. Це були змішані емоції і страх, і тривога, і біль, і навіть не бажання бачити його. Там, де було місце в серці для мого сина, тепер величезна діра, що не заросте й на віки вічні. І, можливо, знайомство з маленьким племінником Ніколайчука, хоч трохи заповнить цю діру.