Лія Серебро - День падіння з висоти., Лія Серебро

51

-І все ж таки... Я не можу зрозуміти... Просто в мене в голові не вкладається... А паспорт, документи які є в тебе? - почав Ніколайчук дорогою до того місця, в якому він зібрався на певний час сховати мене.

-Я тільки зрозуміла, що ця змія під назвою Темерязєв Олександр, із самого початку кусала мене дуже боляче. А замість того, щоб втекти від цієї змії, я весь час ходила за нею і питала - «Ну чому ти мене кусаєш!?» Я б, напевно, й не наважилася піти проти нього, якби не відчула, що можу втратити найцінніше в моєму житті... Але він зробив так, що я втратила абсолютно все... І себе теж... - зітхнула я переривчасто.

-Це схоже на фільм у жанрі трилер, чесно кажучи... А якби ти не мовчала... Адже він і бив тебе...

-Скажи, я повністю можу довіряти тобі? Ти ж допоможеш? Сама я не зможу нічого довести та протистояти йому...

-Так що з твоїми документами? - знову уточнив він.

-Ой... - з жалем зітхнула я.

-Треба розуміти, ти не знаєш де вони? Чи в нього? Але тобі бачитися з ним не можна зараз... Значить! Розвертаємося!

-Маршрут перебудований? - з ноткою бадьорості запитала я.

-Так! Подамо зараз для виписки заяву про втрату паспорта. Думаю, незабаром позову до суду йому не уникнути, а заявник має бути у всеозброєнні! - підморгнув він.

-Спасибі...- тихо промовила я, опустивши очі.

-Ще поки що нема за що!

    Заяву про втрату паспорта подано, але при виході з поліційної дільниці ми зустріли його напарника Федора Петренка.

-Не зрозумів!!! - здивовано вигукнув він. - Ну-ка йди сюди! - покликав він у бік Ніколайчука.

-Не чув я, щоб надходили накази возитися з цією недоумкуватою! Що вона тут робить?

-Клопоче про втрату паспорта! - відзвітував Ніколайчук.

-Тебе до неї наглядачем приставили? - суворо запитав Петренко.

-Можна й так сказати! - упевнено заявив Ніколайчук.

      Петренко ще довго проводжав нас підозрілим поглядом, а потім одразу ж дістав мобільний.

-Він зараз усе розповість чоловікові, де я і з ким... Він знайде мене і вб'є!

-Не знайде! - запевнив мене Ніколайчук і знову міцно задумався.

  Зазвичай після того, як він подумає, він завжди видавав раціональні рішення.

-Наступний крок, який ми зробимо, - це подамо документи на розлучення. Лідію якомога швидше потрібно взяти в оборот. Якщо ти не живеш більше з ним у цьому будинку, думаю, вона йому не знадобиться. Мені треба звільнитися... - несподівано сказав Ніколайчук. - Подати рапорт якнайшвидше, мені не дадуть спокійно займатися цією справою, та ще й за власною ініціативою!

-Зупини машину... - спокійно попросила я.

-Це ще для чого? А! Зрозумів! Тобі ж терміново мобільний телефон треба купити! - припустив Ніколайчук.

-Не треба... Зупини, я вийду і забудь про мене. Не варто звільнятися заради мене, витрачати свої фінанси та час. Я не варта цього...

-Це він тобі навіяв? - зі здивуванням уточнив Ніколайчук. - Ти жертва домашнього насильства. Ти потребуєш допомоги. Це не обговорюється... Якби я тоді не ігнорував прохання моєї сестри, вона б залишилася жива... Сестра, царство небесне, була майже в такій самій ситуації, тільки з дому він її випускав... За горілкою... Бив, ґвалтував, знущався і закривав її. Тепер я опікун її сина. Вона і її співмешканець, обидва на небесах. Той убив її в п'яному угарі, а потім і себе... Ти дозволиш мені виправити свою помилку?

-Тобто, ти допомагаєш мені тільки тому, що колись не допоміг своїй сестрі?

-І не тільки... Це мій обов'язок, я відчуваю за покликом душі, що маю допомогти тобі й довести цю історію до логічного й благополучного завершення. Я відчуваю в собі сили протистояти йому і бажання допомогти такій гарній дівчині! - знову підморгнув він.

-Ти впевнений, що я добра та хороша? Ти ж зовсім мало знаєш мене...

-Ще й надмірно скромна! Забита і затуркана! - невдало пожартував він, бо я одразу ж не оцінила його жарт.

-У цьому не моя вина!

-Частково - твоя! Але...

-Так! Зупини машину! Я не хочу вислуховувати від тебе моралі! - несподівано для самої себе нервово випалила я.

-Це добре! Прогрес!!! Ти вчишся вибудовувати особисті кордони! Поки що невміло, але це тобі знадобиться! - підмітив він дружелюбно.

-Я завжди вміла їх вибудовувати! - невдоволено хмикнула я.

-Якщо допустила те, що сталося, значить, він зруйнував усі грані!

-Ну цей мудак - це окремий випадок! Він кого хочеш підімне під себе! - заперечила я.

-Кожна жертва себе так виправдовує! А такі мудаки цим користуються. Це моральні інваліди. Вони впиваються владою над іншими. І яка це буде влада вирішує тільки їхній запалений мозок. Комусь достатньо тримати жертву в страху, періодично б'ючи її, комусь достатньо просто регулярно обзивати і створювати нестерпні умови для існування, а комусь потрібно більшого, підпорядкувати собі жертву повністю, зламати і зробити своєю іграшкою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍