Лія Серебро - День падіння з висоти., Лія Серебро

50

-Можу я бачити лейтенанта Ніколайчука? - рішуче запитала я співробітника, який сидів біля поліцейської стійки при вході.

-Кабінет тридцять другий, третій поверх. - відповів черговий, провівши мене поглядом.

  Я змогла наодинці переговорити з ним. Я просиділа близько півтори години в його кабінеті. Напарника він відправив навмисно, щоб у нашої розмови на даному етапі не було зайвих вух. Він слухав мовчки й уважно. Зрідка ставлячи навідні запитання, щось записував у свій блокнот.

-Так ви допоможете мені? - зі зітханням полегшення, закінчивши довгу й болісну розповідь, яка вирвала мені всю душу, запитала я.

-Одне питання... Чому ви стільки років терпіли все це? - задумливо запитав він, без краплі осуду.

 - Чому не втекла? Чому не сказала правду іншим? Не попросила допомоги? - запитала тихо я сама себе. - Я ж зараз прошу...

-Ви стільки витерпіли... Втратили сина і пов'язали своє життя з відморозком! - співчутливо промовив він.

-Він може вийти сухим із води! Ви про це не подумали? Хабар бачили він давав напарнику вашому?

 Ніколайчук ствердно кивнув головою.

-Про його зв'язки я в курсі. У курсі, що не раз вони з начальником поліції відвідували розважальні заклади... Він влився у владні кола і лиже їм зад старанно... Але! Той, хто сухим виходить із води чистим не буває! Вероніко, скажи мені, що ти особисто збираєшся далі робити?

-Я хочу, щоб він відповів за смерть свого сина... - мнучи вологу серветку в руках, відповіла я.

-Якщо це правда, то довести буде важко. Я перевірив і за документами все законно... Діагноз... Летальний результат і свідоцтво про смерть. Що мене наштовхує на підозру, так це швидкість, з якою це все сталося. Терміни занадто стислі. Явно, багато чого тут не так. Ваше ув'язнення до всього... Як ви дозволили так ставитися до себе?

-Він шантажував мене сином... Сказав, що відбере і я не побачу його ніколи...

-Що спричинило те, що ви так різко прокинулися від усього цього? Чому раніше не вчинили що небудь, не зробили спроб утекти? Повідомити комусь?

-Ви знову по другому колу ставите одне й те саме запитання, тільки в профіль! Думка, яка змусила мене прокинутися, чому я маю витрачати ще один рік на те саме!? Я не знаю! Я вже нічого не знаю! Ким і чим я була всі ці роки! Я не знаю!!! - закричала я і сльози водоспадом полилися з моїх очей. Озера сліз наново наповнилися за ніч, і я з полегшенням змогла виплакати їх знову.

   Ніколайчук встав зі свого місця, підійшов до мене і мовчки обійняв мене, міцно стискаючи плечі. Він мовчав, а я ридала відчайдушно і що є сили.

 - Порятунок, на який ти чекала, містився в діях, яких ти щодня уникала, через страх, що глибоко оселився всередині тебе. Страху бути відкинутою, втратити все і сина зокрема. Я розумію тебе... Є свідки або знайомі, які в курсі того, ким є Олександр і його ставлення до тебе?

-Лідія... - млявим голосом схлипнула я.

-ЇЇ я візьму в оборот. А ще хтось?

-Аліна, його колишня, там теж щось не те... - припустила я.

-Де шукати її знаєш?

-Вона, напевно, була його пацієнткою, записи в клініці можуть бути... - припустила я.

-Мне подобається це! Ти починаєш тверезо міркувати! - підбадьорив мене Ніколайчук.

  Я слабко посміхнулася натягнутою посмішкою.

-Ми на «ти» вже, лейтенанте?

  Ніколайчук неоднозначно посміхнувся.

-Давно пора! Ну так, що ти далі куди? Я так зрозумів, що бігти тобі нікуди? Чи є якісь кошти в тебе? Є квартира, будинок, про який він і не здогадується?

-Він усе забрав, планомірно і безповоротно позбавив мене карт, грошей, мобільних... - схлипнула я.

-Ти з цієї планети? Як ти все це дозволила йому? Або він чорт під прикриттям благодійника, або це повне божевілля! Господи! Куди я маю намір втрутитися!? Так... - він знову покусував внутрішній бік щоки і почав про щось судорожно міркувати.

-Ти ж обіцяв, що допоможеш мені... - обережно сказала я, побоюючись, що Ніколайчук може передумати.

-Поїхали! - рішуче скомандував він.

-Куди?

-Зніму тобі номер у готелі. Пробудеш так якийсь час.

-Він знайде мене там... - із розчаруванням у голосі припустила я.

    Ніколайчук задумався і знову повторив:

-Поїхали...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍