Ольга Островська - В твоїх руках не страшно, Ольга Островська

Благословити? Якби ж я могла...

— Я не маю такої влади, — сумно всміхаюся, намагаючись відпустити голову нещасної, але молода жінка чіпляється за мої руки, не дозволяючи відступити. Дивиться благальним, майже божевільним поглядом.

– Маєте! Я відчуваю, що маєте. В мені теж тече кров ельран, як і у вас, моя пані. І кров відьом. Зовсім по краплі… Але я відчуваю! Це мій дар, те, що від нього лишилося. До прокляття я могла бачити долі. Тепер лише тіні від них. Магія життя вже дуже сильна у вас, а стане ще сильнішою, коли ви зцілитесь, коли прийдуть мир і любов до вашої душі, вигнавши звідти біль і пітьму. Благословіть, пані Аміннаріель, дайте надію повернутись у цей світ до мого хлопчика. Благаю вас.

Цей погляд… це благання стражденної закликає до чогось незвідано-глибокого в мені, пробуджує Древню кров і спадок жриць Пресвітлої.

Саме тут, біля священного дерева Аяріль, я відчуваю те, що здавалося б давно було втрачене ельрами. Зв'язок із Пресвітлою.

Я відчуваю, що вона не пішла із цього світу. Я відчуваю, що вона поряд… дивиться моїми очима… відчуває моїми руками… дихає зі мною. І дарує силу благословляти від її імені. Її силою.

– Хай буде Світло у твоїй душі, Малвайн. Нехай буде твоя душа благословенна і народжена для нового життя з утроби тієї жінки, що стала другою матір'ю твоєму синові, – вимовляє моїми устами Древня кров, виконуючи заповітне бажання бідолашної.

– Дякую, світла пані, – видихає молода жінка зі сльозами на очах і припадає до моїх ніг у шанобливому поклоні. – Я помру замість вас. І до останнього подиху захищатиму вашу таємницю.

− Міно, вже час, − вириває мене з трансового стану голос Торі. − Потрібно швидше перекидати твою прив'язку і робити подобу для Малвайн. Інакше вона може не встигнути зайняти твоє місце, доки король спить.

− Так, − видихаю хрипко. − Так, ти маєш рацію, Торі. Малвайн, встань, будь ласка.

Подруга кидається до нас і сама допомагає піднятися жінці з колін. Та досі дивиться на мене з побожною шанобливістю, а я намагаюся змиритися з тим, на що її прирікаю. Як це не гірко визнавати магу життя, її смерть справді стане порятунком. Для нас обох.

Мій погляд спрямовується до дерева Аяріль. Колись під його покровом вершилися обряди та благословлялися шлюби. Я хочу розірвати свій. Сподіваюся, Пресвітла мене зрозуміє.

Іду до нього, простягаючи руку. Я стільки разів ховалась тут, стільки сліз пролила на його скам'янілі гілки.

Допоможи мені. Ти все знаєш.

Долоня торкається шорсткого стовбура. Мої очі заплющуються. Сила, слухняна, як ніколи, теплою хвилею світла підіймається в мене зсередини, легким передзвоном вітру бринить у вухах, даруючи таку потрібну мені віру в успіх.

− Підійди, Малвайн, − велю я, і мій голос навіть мені самій здається зараз чужим. Надто сильним та впевненим.

Обертаюся до моєї рятівниці, яка застигла позаду мене. Простягаю руку вже їй, і молода жінка без вагань хапається за мою долоню.

− Чи з доброї волі ти погодилася бути тут? – ставлю я належне питання, відчуваючи, як поступово починає вплітатися моя магія в нитки її аури.

– Так, моя пані, – звучить упевнена відповідь.

– Чи добровільно ти приймаєш мою долю?

– Так. Я щиро хочу зайняти ваше місце.

От і все. Перешкод для обряду більше немає. Моя свідомість все глибше занурюється в стан трансу, моя кров все сильніше співає в мені. Я, як ніколи, чітко відчуваю кожну частинку своєї сутності.

І кровна прив'язка, з допомогою якої відібрав мою свободу ненависний чоловік, відчувається колючим зашморгом на моїй шиї. Я помру, якщо не зніму її. А я хочу жити попри все.

Повернувшись до Малвайн і взявши вже обидві її руки у свої, ловлю її погляд і починаю співати. Ритуальні слова зриваються з моїх губ, сплітаючись у нитки подвійного заклинання, що обплітає нас обох.

Час втрачає своє значення. 

Є лише магія, покірна моїй волі, прикликана для важливої мети.

Є лише я і та, хто добровільно стане мною на короткий термін.

Я сплітаю нитки наших аур, ділячись з нею своєю силою, змінюючи її вигляд, перекроюючи, створюючи з неї свою ідеальну подобу. І я зрікаюся нав'язаної мені долі, щоб віддати її тій, що погодилася прийняти.

− Я зрікаюся шлюбного зв'язку з Танрагосом, королем Аделхея, − вимовляю найбажаніші для мене слова, відпускаючи руки Малвайн і простягаючи свої до Торі.

Та, досконально знаючи свою роль у ритуалі, замість жриці швидкими впевненими рухами креслить руни зречення на моїй шкірі й плавно повертається до Малвайн, що стоїть поруч зі мною.

− Я приймаю шлюбний зв'язок з Танрагосом, королем Аделхея,− повторює та мої дії, вимовляючи заздалегідь завчену фразу. І теж простягає руки до королівської доньки, щоб вже за кілька секунд на її зап'ястях з'явилися багряні руни прийняття.

– Я залишаю тебе замість себе, – шепочу, обертаючись назад до моєї рятівниці, повертаючи долоні вгору.

– Я відпускаю тебе, будь вільна, – дивлячись мені у вічі, усміхається вона блідими покусаними губами, які ніхто зараз не відрізнить від моїх. І накриває мої руки своїми, з'єднуючи наші зап'ястя та змішуючи кров.

Момент, коли пута магічної прив'язки відриваються від моєї аури, я відчуваю всім своїм єством. І ноги підгинаються від всепоглинущої хвилі слабкості й водночас полегкості, а перед очима танцюють плями багряної пітьми. Та я стою до кінця, міцно тримаючись за руки Малвайн, доки не завершується запущений ритуалом обмін, доки не стає вона абсолютною копією мене, доки не оплітають кайдани шлюбного зв'язку вже її ауру.

Поки не вичерпуються мої сили, всі витрачені на те, щоб маска трималася на ній якомога довше. Навіть після смерті.

Танрагос ніколи не повинен дізнатися, що поховав іншу дружину, а не мене.