Obabych - "Бравлери проти Клешерів", Obabych

 - Я тебе переплавлю на метал, щоб інші боялись гуляти без дозволу. - Відьма направила свій посох на розгубленого залізного воїна. Ріко та С*юзі хотіли кинутись на допомогу та не встигли...

   - Моя повелителько! Прошу пробачити мене - це мій підопічний! ! - з юрби зівак вийшов варвар. - Геть бідолаха тупенький ніяк не привчу його до порядку. Більше такого не буде, -  він упевнено одягнув кайдани на ногу Залізняку і кланяючись перед відьмою повів того у сторону найближчого провулку. Відьма злими очима обдала зівак і ті вмить розбіглись по прилавкам ярмарку. Скелети перетворилися на пил, який розсіяло вітром. Інцидент був вичерпаний.

     Королева Лучниць та Ріко, не знаючи що робити, попрямували в бік куди повели полоненого.

«Свій – чужий»

   Спочатку Сьюзі та Ріко намагались непомітно переслідувати варвара з полоненим. Упевнившись, що варвар не озирається друзі попрямували більш впевнено. Залишилось чекати нагоди напасти та відбити полоненого.

  І ось така мить настала.

   Варвар та Залізняк повернули до темного та вузького провулку. Не можна було гаяти ні секунди, друзі дістали зброю і кинулись наздоганяти з усіх ніг! Однак, відбулося зовсім інше ніж вони чекали.

   Варвар та його бранець, вже без кайданів, мирно сиділи бік о бік на сходах якогось будиночку і про щось гомоніли. Визволителі стояли мов вкопані.

   - Ми вас вже зачекались - Варвар з широкою посмішкою піднявся назустріч Ріко та Королеві. - Вітаю Вас на волі моя Королево! Вас також вітаю сміливий лицарю і дякую за допомогу!

  - Гіпаріоне! Я знала, що ти десь поряд, - Сьюзі радісно привіталася з Варваром. Ріко знайомся - це моя права рука та вірний помічник, на нього можна покластися у будь якій ситуації! – побачивши легке здивування Гіпаріон насправді ніякий не Варвар, а лише випив зілля схожості. - З простої Сьюзі мимоволі прокидалася Королева Лучниць, у її говорі та статі з*являлось щось величне.

   Тіма відчував себе головним героєм якогось фільму, сюжет якого розвивався дуже стрімко.

  - Вітаю Вас Гіпаріоне, Ви вчасно прийшли на допомогу, дякую! - привітався Ріко.

  - Залізняче, як ти зрозумів, що то не ворог? - запитала Королева.

  - Коли на ярмарку відьма хотіла мене розплавити, я думав, що кінець мені. І в ту мить, коли на мене одягли кайдани я відчув, щось не те. Відійшовши від тієї страховиськи він повернувся до мене, підморгнув та сказав, щоб я не переживав і лише підіграв йому. Так я робив вигляд бранця. - розповів Залізняк.

  - Гіпаріон ти молодець, ти вчинив хоробрий та відчайдушний вчинок і я дуже вдячна тобі. Скажи мені що відбувається у Лісовому королівстві? – Королева стурбовано вдивлялася в очі радника.

 - Після Вашого викрадення Лісове Королівство готувалося до раптового нападу та на щастя Король Варварів так і не з*явився. Моя повелителько, ми повинні переміститись до більш безпечного місця. Гіпаріон змінювався на очах, витягувався у зрості і худшав, мабуть закінчувалася дія зілля. Поступово грубий варвар перетворився на високого світловолосого ельфа. Одяг теж змінився – лахміття перетворилося на довгий червоний плащ і в руці у Гіпаріона з*явився бойовий посох.

  - А зараз прошу за мною – ельф підійшов до старої дерев*яної двері, доторкнувся до неї та щось тихо промовив. Ріко побачив, дерево почало танути та стікати донизу, як морозиво на літньому сонці. Гіпаріон зробив крок і розтанув у пітьмі, за ним ступила Королева та Залізняк.  

"Згорів сарай - гори і хата!" подумав Тіма і пішов уперед на зустріч новим пригодам.

«Лісове Королівство»

   Який же подив був у Ріко, коли замість звичайного коридора одноповерхового будиночку вони  опинилися на галявині величезного старого лісу. Двері, з яких вони тільки но вийшли були частиною старого широченного дуба. До Королеви одразу підбігли дівчата озброєні тисовими, довгими луками, зовні схожі на неї. Вони вітали свою повелительку, сміялись та пританцьовували від радості.  Деякі з дівчат з цікавістю роздивлялися Ріко та трохи насторожено поглядали на Залізняка. Та побачивши, що залізний велетень сором*язливо стояв в стороні - дівчата перестали боятися його.

Королева Сюзанна також раділа від того, що повернулася до свого дому та своїх воїнів. Та часу на святкування не було, тривожна тінь ВсеОка відображалася на обличчях мешканців Лісового Королівства. Час було відправлятися до палацу і збирати воєнну нараду.

  Дорога була не близькою тому вирішили відправлятися негайно. Тепер у Королеви було невеличке військо. Тіма відчував себе частиною чогось більшого ніж просто гри. Він з подивом розглядав величезні дерева, розміром з багатоповерхівку, вони щільно росли по обидва боки від вузької дороги. Десь там угорі, де повинно було бути небо, виднілися лише гілки рясно всіяні зеленим листям. Крізь них не пробивався навіть тоненький промінчик сонця хоч і була обідня година. Час від часу на деревах немовби росли дерев*яні будиночки, навколо яких кружляли світлячки, додаючи краплину світла у лісові сутінки.

    Йдучи лісною дорогою Ріко спостерігав, як Королева перевіряла свої володіння. Коли їй щось не подобалося, вона віддавала Гіпаріону настанови воєнного та господарського характеру. Ельф уважно слухав потім ловив світлячка, щось нашіптував йому і відпускав.

   Через декілька, здається годин, дуби почали розходитись подалі від дороги і вдалині виднівся кремезний дуб. Його опоясували білі сходи, а на його верхній частині знаходився палац кольору слонової кістки, осяяний ліхтарями. Здавалося до цього величного дерева рукою подати але компанія дісталася до перших сходів лише через пів години.