Марк Лівін - Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях, Марк Лівін

соромом, що виникає від таких ситуацій. Думаю, це причина, чому так багато людей не показують свої обличчя чи фотографуються зі спини. Вони не хочуть бути «враженими».

З другого боку, у тіндері багато безсоромності. Коли, скажімо, підкачаний хлопець стоїть біля дорогої машини, поклавши на неї ногу, як на вбитого коня. Він у такий спосіб демонструє своє збудження. У когось це викликає багато незручності, мовляв, навіщо? Але хтось, навпаки, саме таке й шукає.

Марк. Виходить, треба бути досить прокачаним емоційно, щоб випадково не травмуватися на «цьому ринку»?

Ілля. Думаю, це місце, у якому треба присвоювати власне бажання та з теплом і прийняттям до нього ставитися: «Я такий, я так це роблю». Хоча сором все ж регулюється контекстом. Якщо мені 20 осіб написало, що я виглядаю безглуздо, можливо, справді щось не так і варто злізти з коня й одягтися.

Марк. Є інша ситуація. Я запостив фото з голим торсом і ногою на машині, але мені від цього ніяково. Тоді, мабуть, щось не сходиться.

У мене є цікава ситуація: останні чотири роки я займаюся спортом — спортивний зал і біг. Було кілька ситуацій, у яких мені хотілося запостити в інстаграмі фотку після тренування. Пам’ятаю, це було ще те випробування. Одного разу я таки запостив, але одразу видалив. Згодом зрозумів, що це не про сором, а про власні межі — я просто не хочу такого робити, це про кордони, а не про слабкість.

Ілля. Сором формує інтимність. Це важливо, не все можна й потрібно розповідати.

Вправи

«Я тут»

Якщо ви помітили, що соромитеся, спробуйте не втрачати контакт з іншими людьми, дивіться їм в очі — словом, переживайте це бодай на 30 %. Коли соромно, хочеться провалитися або зникнути, щоб не мати складних почуттів. Сорому в житті уникнути не вдасться, але в такий спосіб можна навчитися його переживати. Найкраще це робити поруч із людьми, які безумовно люблять і приймають вас.

«Дзеркало»

Оберіть час, коли ви самі й ніхто вас не потурбує. Станьте навпроти дзеркала, зніміть одяг. Спостерігайте за своїм відображенням і водночас — за відчуттями. Людина із сильним почуттям сорому здатна бачити себе потворною, ненормальною або буквально не зможе подивитися собі в очі. Це нормально: потрібен час. Крок за кроком намагайтеся зустрітися із собою. Ви можете говорити із собою, робити це з теплом — так, наче звертаєтеся до близького друга, якого дуже любите.

Робота із дзеркалом — ефективний інструмент. Мета — прийняти власне відображення та встановити контакт із собою.

10 Wheeler Gordon. Beyond Individualism: Toward a New Understanding of Self, Relationship, and Experience (Kindle Edition) // Cambridge, GlCPress, 2000.

11 Francesetti Gianni, Gecele Michela, Roubal Jan. Gestalt Therapy in Clinical Practice: From Psychopathology to the Aesthetics of Contact (Kindle Edition) // Istituto di Gestalt HCC Italy : Milan, 2013.

Сором і провина — дві подруги, що сидять за однією партою.

Вони настільки схожі, що їх часом навіть плутають. Різницю помітно у сприйнятті себе. Коли перша не встигає зробити домашку, бо дивилася серіал, то думає: «Як я могла так вчинити? Я погана людина». Коли це трап­ляється з другою, міркування інші: «Навіщо я так зробила? Це поганий вчинок». Ми вже писали, що сором стосується людини загалом, її особистості, ставлення до себе. А провина — це коли щось зробив не так.

Психотерапевтка Олена Коссе пояснює регулювальну функцію провини як таку, що дає зрозуміти — було порушено певний «договір про стосунки». Договір може бути прямим, скажімо, обіцянка мамі погуляти із собакою, або непрямим, коли ми наче нічого й не обіцяли, але мама дивиться на нас так, немов усе навпаки.

Ця думка поєднується із трьома типами провини12, які виокремлює психоаналітик Джеймс Голліс.

Насамперед це здорова, або ж раціональна провина. Ми знаємо, що в нашому суспільстві є норма — поступатися місцем літнім людям. Про це просять у громадському транс­порті. Скажімо, хтось цього не зробив — не тому, що поганий, а тому, що просто зачитався чи замріявся. Виходить, це порушення певного соціального договору, на яке людині обов’язково вкажуть — звинуватять. Культура звинувачення досить різноманітна: казати про це прямо, хмикати, закочувати чи відводити очі, ображатися або улюблене — «робити висновки».

У будь-якому разі в громадському транспорті меседж єдиний: мовляв, устаньте, будь ласка. Після цього людина відчуває легку провину, яку одразу виправляє: «Перепрошую, не помітив, сідайте, будь ласка».

Цей приклад ілюструє ще одну важливу деталь, про яку каже Голліс: щоб позбутися почуття раціональної провини, варто насамперед її визнати, а також спокутувати, якщо це потрібно. Іноді достатньо вибачень, а часом ми маємо відшкодувати матеріальні збитки, а також у якийсь спосіб — моральні. Функція вибачення і спокути — це меседж, який дає зрозуміти: «Людина згодна з договором про стосунки, визнає, що від нього відхилилася, і хоче до нього знов повернутися, компенсувавши збитки». У такому разі напруга у стосунках зникає