Інна Земець - Мій любий попутник, Інна Земець

Бачу, як Яна мені задоволені рожі корчить і великими пальцями і повітрі трясе, а тим часом та братова Гадюка Носата знову йому щось нашіптує.

– Костя, як Таміла хоче мені щось сказати, то хай не через твоє вухо суфлером працює, а візьме слухавку та спитає.

– Не кричи, то ми про своє балакаємо, - бреше брат. – Ти мені от що скажи. В іншому місті тебе хтось окрім роботодавця чекає? Може і у відпустку не сама поїхала?

– Та шо за манія така, що всім чоловіки скрізь маряться?! Я не тікаю від одного чоловіка до іншого, чоловіки тут взагалі ні до чого! Ніхто мене по життю за ручку не веде, - Яна ж мене і не веде, лише трохи підштовхує. – Так Тамілі і скажи: «Не суди по собі - Дарина інша, за штани не чіпляється, бо сама ходити вміє».

Мабуть, почула - аж у вухо стрельнуло, як голосно в домі брата двері грюкнули. За Костіком, мабуть, найбільше сумуватиму, він мій великий і мудрий старший брат, чи то скоріше дивне поєднання найближчого друга та батька водночас, хоч і любові від батьків мені дісталося не то що вдосталь, а й трохи надміру. Костю вони народили за п’ятнадцять років до моєї появи на світ, тож пізня я отримала не лише турботливих маму з татом, а ще й чудового дорослого брата, що мені за другого тата став.  «Ти могла б бути моїм первістком» - жартував Костік і доводив, що батько з нього був би чудовий. Що хотіла – все мала, відмов не чула, мов міцною скелею захищена була. Такому легкому життю, певно, заздрити можна. Як то кажуть, в руки не брала важкого, а дурного в голову.  Вийшло так, що у родині інженерів та медиків, молодша з усього розмаїття професій обрала собі вкрай нетипову – на художньо-графічний вирішила поступати. Ой, що було! Довго дискутували, гаряче, поки не дотиснули до факультету іноземних мов. Як і завжди, прийняла їх точку зору, хоча сама себе картала, що власну омріяну позицію не відстояла. Довго з моєї «творчої особистості» не кепкували, бо хіба ж можна «манюню» ображати? Дурненькою ніхто не називав, та завжди відчувала що і великих сподівань щодо мене не мають. Хіба що два рази очі батьків щасливо засвітились, як в той клятий офіс прилаштували і роман з татовим улюбленцем благословили. І все б нічого, та вже майже чверть століття прожила, а все ще «манюня».

– Манюня, не сатаній.

– Костя, вибач, не хочу сваритися, ти ж знаєш – ближчого за тебе нікого не маю. Повір, у мене було вдосталь підстав, щоб розірвати стосунки з Сергієм і не мати бажання працювати з ним в одному місті в одній сфері. Я хочу трохи незалежності. Ціную вашу турботу і допомогу, та дайте нарешті трохи простору.

– Дара, під словами  «не працювати з ним в одному місті» щось є таке, чого не знаю?

Пошкодувала, про таке формулювання. Для моїх, наші з Сергієм стосунки то був ідеальний брак, який ще просто офіційно не укладено і я їх ілюзій не руйнувала.

– Не вигадуй дурниць, просто мала на увазі, що дуже стомилась від нього, а працюючи в одній сфері в одному місті неминуче будемо перетинатись. От і все.

– Манюня, я просто хочу впевнитись, що у тебе все добре.

– Так і є, Костік, і буде, - чую як повні груди повітря набирає. – Знаю, теж люблю тебе сильно-сильно!

– Перед переїздом чекаю в гості, мала.

– Племінникам привіт, цьом, братику!

Дякувати богам, все могло бути значно гірше. Принаймні, кричав лиш поки гадюка під руку шипіла. Яна перечікуючи кінець моєї бесіди як вляглася, так з навушниками під фільм і заснула. Добре, тепер в спокої та тиші полежу. Вимкнула світло, скрутилась на дивані і закрила очі. Все, вороття вже немає, тепер лиш вперед. Все через що вагалась - Сергій зацементував, хоч бери і дякуй. Помацала щелепу і губи – обійдеться без подяки, хай він мені дякує, що заяву на нього не подала, курвар паскудний. Сподіваюсь, його флейтистка собі щелепу вивихне, а йому вавка болюча скочить. Аби зі мною ще не встиг чимось поділитися, поки ті результати аналізів дочекаюсь – посивію. Не дарма шосте чуття тривогу било, до колотнечі все ж дійшло, просто до вчорашньої ночі гідної нагоди не знаходив, мабуть. От реально, якби кігтями не вчепилася, що б далі було? Неприємне запитання, не уявляю навіть чим би справа закінчилась, якби не Вадим. Хоча в перші хвилини знайомства ледь не пошкодувала, що не під Сергієву машину звалилася. Злий і суворий як інфаркт, рослий, чорнявий, неголений і в темному весь, а руки від зап’ястків доверху геть чорнилами забиті. От і вір першому враженню. Мало того, що не образив, ще й на захист став. Може і грубо переписку з ним обірвала, та хотіла одразу все по місцях розкласти, щоб нічого собі не вигадав. Промайнула думка, що до нового життя божевільний роман пасує, та поки не до нових коханців, ще синці від колишнього не зійшли. Та й взагалі, де я, аде божевільні романи? З тими думками і заснула, пів ночі потім на ліжку підскакувала: то від колишнього тікала, то рятівнику щедро дякувала, де думки ті блудливі взялись. Невиспана і змучена пленталась за подругою вокзалом не відчуваючи, що попереду чекає щось прекрасне. Хоча, то вона одразу до роботи стане, а я поки дозволю собі побайдикувати. Вже як додому і назад зганяю, почну і собі роботу шукати. Кілька вакансій вже переглянула, та Яна переконує, що не треба все ускладнювати – поки сама про це подбала.  А далі, по ходу п’єси зорієнтуємось. За її планом надовго на одному місці засиджуватись не будемо.

 – Чого киснеш? - від постукування коліс по колії Яна особливо гарний настрій упіймала. - Ми ж про таке життя всю школу мріяли!

Для шкільних мрій то пасувало, а для дорослого життя – подивимось. З сусідками по купе пощастило, теж дві дівчини приблизно нашого віку, тож слово за слово і ось трохи смутку на вечерю, відверті дівочі розмови під солоденький хмільний напій на ніч і  тепле лагідне море зранку – ідеальний спосіб пережити останні буремні події. Подруга щасливо підстрибнула, шубовснула у море і попливла до мене.