Інна Земець - Мій любий попутник, Інна Земець

Глава 4

       

– І кому ти про запізнення на потяг набрехала? – заглядаючи  через  плече  встромила  свій довгий ніс Яна.

– Вадиму, чоловіку який…

– Ти шо, здуріла, рятівника свого відшила?! Ану гортай далі, що ти ще написала?!

–  Нікого не відшивала! Просто ще раз подякувала і побажала успіхів.

– Тобто, ввічливо під три чорти послала.

– А мала з нами до Одеси запросити? – саркастично запитала я. – Щось моє нове життя ще  до початку скособочило, дай останній акт старого пережити.

– Переживемо, Даха, - безапеляційно ствердно виголосила подруга і влаштувалась поруч мене. – Завтра вдень стрибнемо у потяг і все – починаємо легке життя. Ніяких нудних офісів і прибацаних чоловіків!

– Ага, танучі накопичення це запорука легкості. А на морському узбережжі ми, дві жінки, і від двоногих придурків повністю убезпечені, -  скептично хмикнула я.

– Не вередуй! Ще і не почали, а ти вже ниєш. Мій колишній наразі істотно випереджає твого за всіма параметрами. Зустріне, поселить, на роботу влаштує. Для мене місце вже є, сказав що і для тебе знайде. Для початку непогано, а далі – подивимось. Ціле літо попереду!

– Своїм, до речі, теж набрехала. Та трохи інше. Сказала, що з аеропорту телефоную. За легендою – ми в Турцію рвонули, так шо не спали контору.

– А нащо таке вигадала?

– І щоб розмова з мамою надовго не затягнулась і хочу бути впевнена, що бовдур в гості не нагряне.

– Ну добре, два тижні, припустімо, ми в Турції, а далі?

           – Сказала, що потім на кілька днів заїду, квартиру під оренду від зайвого звільню і на нову роботу - у Львові знайшла. Кажу ж, не хочу свою реальну локацію здавати.

– І шо, в очі батькам і далі брехатимеш, не розколешся?

– Може тоді і трохи правди і розповім, а поки  сказала, що нова робота хороша, типу такої, як двома мала -  великий офіс, крута фірма, все таке.

– Аквапарк для родини Сокальських звучить недостатньо благородно? – відводячи очі запитала Яна.

– А нащо мені їх моралі вислуховувати? Не приймай на свій рахунок і не ображайся, просто  чого не знають – те не бентежитиме.

І того що від мене почули мамі для скандалу вистачило, бо за кілька хвилин розмови накидала їй новин по саму маківку. Перший шок – розставання з Сергієм, та його сприйняла більш-менш стримано. Випереджаючи її питання, сказала, що наше співіснування стало для мене нестерпним, мама лиш перепитала чи впевнена я у своєму рішенні і додала що шкодує. От батько, гадаю, то складніше переживатиме, всю його мрію про мій ідеальний шлюб зіпсувала. Про відпустку було розповісти найпростіше – гарячий тур і все тут. А щодо роботи – сперечались на підвищених тонах. Те, що я достатньо доросла людина і маю право сама за себе рішення приймати, аргументом в моїй родині не вважалося.

– Така фірма солідна, такі перспективи кар’єрного зросту! Дарина, ти дурниць не роби, де ще таку знайдеш?

– Вже знайшла, мамо. І точно не гіршу, за ту що мала, - відчайдушно брехала я.

– В тій же сфері?

– Так, але в іншому місті.

Сперечались недовго, але голосно, ледь вдалося під кінець бесіди до нормального тону повернутися. Пообіцяла, що як буду в Києві, все ще раз обговоримо і попросила за цей час звикнути до думки, що відтепер лише я вирішуватиму як жити. Сподіваюсь, батьки невдовзі ці новини перетравлять, вигадають моєму рішенню назву на кшталт «бунт на кораблі» і, зрештою, приймуть дивний вибір своєї «манюні». А от пояснити все це брату буде трохи складніше, мабуть, бо і брехати мені йому важче. От тільки його згадала, а вже, одне за одним повідомлення посипались. Погортала, почитала – ні, пальці до кісточок витру на все те письмово відповідати. Набрала на месенджер, готуючись до битви з Титаном.

– Даха, ти шо твориш?

– Прямо зараз – валяюсь у ліжку з видом на море, - сміливо почала брехати я.

– Яка воша тебе вкусила такі завороти закладати? Робота – нафіг, з місця зірвалась, Сергія – на смітник. Щодо останнього, взагалі то, не переймаюсь – там він на своєму місці. Та шо це за чудасія така, щоб не його копняком під сраку виперти, а самій зі своєї оселі тікати?

– Ти ж мене знаєш, я важких розмов не люблю, мені так простіше. Та й яка різниця? Хіба сам своїх речей не спакує?

– Логіка дивна, але в твоєму випадку, манюня, припустима. Та що це взагалі за раптовий водоспад неочікуваних новин і спонтанних рішень?

– Несподівані вони лише для вас, я вже давно все продумала і вирішила.

– І отак звалила, не порадившись?

– Порадившись? Костя, а я хіба маю у когось дозволу просити?

Не чую, що саме йому під руку Тамілка підказує, та голос її впізнала.

– Чуєш, мала? Батько в шоці, мати ледь не плакала, коли розмовляли.

– Так утіш її, ти ж не так далеко, приїдь та обніми, - потроху сатаніла я. – Ти ж не сподівався, що я завжди за пів району від них житиму? Так, тобі це зручно, але відтепер я вже маю роботу в іншому місті, тож звикай. Батько втрату Сергія може і складніше за мій від’їзд переживатиме – підтримай його. А я поки чи не вперше в житті зроблю те, що хочу, а не те, чого від мене всі чекають.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍