Марія Акулова - Ефект метелика, Марія Акулова

Але це було не так і важливо, чому інші дівчата відмовилися від подібного привілею, Настя зрозуміла одразу ж, але ні секунди не шкодувала, що честь мати власну гримерку дісталася саме їй.

Дівчина провела рукою по стіні, знайшла вмикач, ввімкнула світло. Похмура кімнатка моргнула їй двістівольтною лампочкою. Відкинувши рюкзак, Настя підійшла до стільця, сіла на нього, вдивляючись у власне дзеркальне зображення. Під очима — темні синці, обличчя бліде, погляд — за п’ять хвилин до смертної кари, якщо витягнути вперед руки — неодмінно затремтять. Настуся ніколи не була абсолютно задоволеною власним зовнішнім виглядом, але останнім часом щиро дивувалася, як може привертати хоч чиюсь увагу. Як їй здавалося, зараз на неї дивитися можна хіба що з жалем. Так, як дивиться мама.

— Відпочиваємо, Настусю? — Пір ніколи не стукав. Мабуть, не вважав за потрібне. Не за статусом великого-великого шефа стукати в гримерку маленьких-маленьких підлеглих. Мабуть, кожен раз сподівався застати зненацька. А бажано не просто зненацька, а зненацька роздягненою. Сьогодні не пощастило, Настя ще не почала готуватися до вечора.

— Налаштовуємося, — дівчина глянула на зображення чоловіка в дзеркалі, а потім встала. У чому Євгену не відмовити — так це в умінні вибирати костюми. Начебто не найважливіша посада, зустрічі з партнерами навряд чи проводить в конференц-залах бізнес-центрів, але він вічно хизувався в ідеальних костюмах, чергуючи лише кольори. Сьогодні — гарний світлий приталений, робить плечі широкими, а талію зі стегнами природно вузькими.

Якби він не розцінював будь-який погляд, як доказ зацікавленості в ньому-улюбленому, Настя ще кілька разів ковзнула б поглядом по силуету. А так… Собі дорожче, потім таки не відчепиться.

— Правильно, Настусю. Дуже правильно! — сховавши руки в кишені штанів, Євген пройшов до кімнати, опустився на пошарпаний життям диванчик, підсуваючи не менш пошарпаний рюкзак.

З силою роздратування дівчина відчинила дверцята шафи, узяла в руки першу-ліпшу вішалку.

— Ще щось? — оцінивши ситуацію, а саме те, що йти Євген не поспішає, а ось їй саме час готуватися, інакше запізниться, Настя зітхнула, ховаючись усе за тими ж дверима шафи, а потім стягуючи через голову рідну футболку.

Як вона обожнювала в такі моменти свої речі й ненавиділа синтетичний блискучий й обтягувальний одяг.

— Ти з дівчатками ще не говорила? — Настя повернулася обличчям до полиць, розстібаючи ґудзик на джинсах. Бачити чоловіка вона не могла, але готова була поставити мільйон — Пір зараз активно займається тим, що намагається сісти на дивані так, щоб насолоджуватися перевдяганням танцівниці хоча б дивлячись у її відбиття у дзеркалі, якщо вже наживо вона відгородилася перегородкою.

Швидко зірвавши джинси, Настя встрибнула в обтягувальну спідницю, присіла, щоб дістати босоніжки, які йдуть у комплекті.

— Ні ще.

— Ось так завжди… Варто було виділити окремі апартаменти, — Євген з гордістю обвів поглядом ці самі… «апартаменти», — як метелик тут же зарозумівся.

Настя прикусила язика, вважаючи за краще не відповідати.

Пір безмірно пишався тим, що ощасливив новеньку власною кімнатою. Пишався й щиро не розумів, чому вона досі не висить на його шиї, дякуючи і вдень, і вночі. Йому ж здавалося, що він зробив вчинок істинного лицаря. І кожен раз, коли відраховує зарплату, теж робить це так, ніби з панського плеча жертвує. Цій людині потрібно було з кожним днем підтверджувати його значущість і у жодному разі не можна було забувати про те, що перед ним ти завжди в неоплатному боргу. Колись Настя намагалася порахувати, скільки разів упродовж десяти хвилин він виголосить улюблене своє «я» або його варіації «а я», «ось я», «як я». Збилася на другому десятку.

— А я ж так старався, — ну ось, чергове «я». — Для тебе, до речі.

Застебнувши правий босоніжок, Настя поставила ліву ногу на поличку в шафі, щоб застебнути другий. Чортова ниточка знову неприємно потягнула. Але тепер на це увагу дівчина вже не звернула. Яка зараз різниця? Красиво звиватися травма не заважає, а з великими танцювальними планами, мабуть, уже не складеться.

— Дякую, — опустивши ногу, дівчина поправила спідницю, випливла з укриття. Тепер, головне, не звертати уваги на те, як Пір бігає поглядом по обтягнутому у всіх місцях тілу.

Лише б в нього там нічого не натягнулося й не тріснуло, а то подібного конфузу бідолаха не витримає.

Знову опустившись на стілець перед дзеркалом, Настя взялася за гумку, яка тримала волосся у хвості, розпустила його, похитала головою. Потім відкрила одну з тумбочок, діставши набір для максимально вульгарного макіяжу. У цій справі діють ті ж правила, що і в будь-якій професії, яка вимагає гриму — фарбуватися потрібно так, щоб у людей на відстані десяти метрів не виникло сумнівів — вона готова. Ця частина підготовки хвилювала Настю найменше — вони й для виступів наводили не менш бойову розмальовку.

— Я навіщо прийшов… — Євген вкотре посунувся на дивані, тепер стежачи вже за тим, як Настя фарбується.

А дівчина подумки звела хвалу небесам за те, що допомогли Піру перейти до головного так швидко.

— Сьогодні шеф приїде.

— Який шеф? — Настя заплющила одне око, рішучим рухом проводячи стрілку. Розпорошуватись на дрібниці немає сенсу — стрілка, отже, така, щоб до брів. — Хіба не ви, Євгене Миколайовичу, у нас головний?