Джулія Рейвен - (не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен

Розділ 4.1.

Дзвінку Саші Борис відверто зрадів. Правду кажучи, він до кінця не вірив, що Олександра всерйоз вирішила закінчити їхні необов'язкові стосунки. Ба більше, чоловік списав її поведінку на "жіночі цикли", і прохання Саші побачитися лише підтвердило його здогад.

— Жінки! — хмикнув він, усміхаючись.

Потім затиснувши кнопку селектора, відправив секретаря в кондитерську через вулицю за тістечками. Адже не міг він зустрічати даму серця з простими цукерками! Хоча, знаючи Сашу... Вона скоріше віддасть перевагу м'ятному чаю і виноградній цигарці, ніж солодощам.

Олександра з'явилася в його офісі приблизно за годину. Борису вистачило короткого погляду, щоб зрозуміти — у дівчини щось сталося.

— Я розумію, що ми розійшлися ... —  почала вона з порога.

Так, Саша вжила саме це слово. "Розійшлися". Хоча тільки вчора, розпорошуючи попіл по всій студії, з піною біля рота доводила, що вони не зустрічаються, а отже й розійтися не можуть.

"Розійтися". Чомусь воно викликало в Бориса особливу мазохістську ніжність. Наче Саша перетворила вчорашню крапку на кому.

— Що сталося, крихітко?

Олександра трохи надула губки, плюхнулася на маленький шкіряний диванчик біля вікна. У неї теж було магічне слово: "крихітка". Воно ніби сповільнювало бурхливий вогняний ураган, перетворюючи божевільну стихію на затишне полум'я свічки. Шкода, Борис рідко про це згадував. Бо зменшувально-пестливі на кшталт "дівчинка", "малятко", "крихітка" з образом Саші не в'язалися зовсім. Тому що не може "крихітка" крокувати на шпильках бульваром у водночас суворій і невагомій сукні власного пошиття і водночас жодного разу не влучити підборами в стик тротуарної плитки. А "дівчинка" не стане цідити віскі і дряпати спину довгими нігтями, приголомшуючи сусідів стогонами і криками "сильніше!".

— Борисе, у мене виникло запитання...

Ех, ефект магічного слова тривав зовсім недовго. Саша коротко, чітко і до оскоми суто у справі розповіла про проблему. Мабуть, економічні відділи двох підприємств не дуже домовилися між собою, раз фінансування зупинилося. Або проґавили через недбалість. У будь-якому разі Борис мав намір вирішити цю проблему якомога швидше.

— Не переживай. Усе буде якнайкраще.

— Добре. Дякую, — подякувала руда нахаба, ледве приховуючи посмішку полегшення.

Вона не просила, не канючила грошей, не верещала, наче свиня перед забоєм, звинувачуючи Бориса в нестачі мужності. Здавалося, Саша була готова до будь-якого, абсолютно будь-якого результату. Навіть якби вона отримала відмову, то Борис би побачив тільки підібгані губи. Приголомшливо звабливі губи ...

— Чи не подумала ти, що я зміню своє рішення через вчорашню сцену? — усміхнувся Борис.

Саша відвела погляд, і чоловік із легкою гіркотою відзначив, що саме це вона й подумала. Вони разом уже стільки місяців, а Олександра досі не зрозуміла, що Борис ніколи не кидає слів на вітер. Сумно, дуже сумно.

— Я не хотіла б закінчувати на мінорній ноті. — Саша відкинула волосся назад. — Давай повечеряємо разом? На знак примирення?

— Із продовженням чи як? — поцікавився Борис, у глибині душі сподіваючись на позитивну відповідь. Однак побачивши, як ідеальні, ледь підфарбовані брови жінки піднімаються вгору, поспішив додати: — Жартую-жартую! Я із задоволенням повечеряю з тобою!

— Я зателефоную тобі о сьомій.

Кілька годин очікування неодмінно будуть здаватися Борису кошмаром. Навіть смішно, він дорослий фінансово забезпечений чоловік, а божеволіє від однієї думки, що така жінка, як Олександра, запропонувала разом провести вечір. Напевно, він і справді закохався. У її мурашки на грудях, і в сплутане волосся вранці, у запах її тіла та невгамовну жагу до свободи.

Саша була для нього діамантом серед скелець: прекрасною, але такою жорстоко — холодною. Навряд чи коли-небудь вона народить йому дітей, стане смажити котлети, прасувати сорочки. Але хворий розум малював її в голові з круглим животом, у затишному халаті, просоченому запахом дому та випічки. Від цих думок серце стискалося в трепеті, і чоловіче начало вимагало захищати й берегти свою Сашеньку. Занадто сильну Сашеньку для того, щоб потребувати чийогось захисту.

Телефон у кишені здригнувся короткою вібрацією. Борис із незадоволенням вийняв гаджет і подивився на екран. На дисплей виповзло повідомлення з привітанням і пропозицією зустрітися. А зверху, над текстом, жирним шрифтом безіменний номер із трьома шістками. Номер, з якого, Борис сподівався, не зателефонують ніколи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно