Настуся Соловейко - Берегиня, Настуся Соловейко

Цікава прогулянка та інші неприємності

– Ельвіро! Ельвіро! Ти що, спиш?

Я розліпила очі й побачила подругу на екрані кристала.

– Гей! Доброго ранку, хоча, зараз вже обід. То, про що таке термінове ти хотіла поговорити?

– Глорі, нам потрібно зустрітися, тоді й розкажу.

– Гаразд. Давай о четвертій біля фонтану?

– Добре, па-па!

– Па-па!

Голова просто розколювалася. Глорі сказала, що зараз вже обід, а чому ж ніхто мене не розбудив?

Швидкома прийнявши душ і зробивши зачіску, підійшла до шафи.

Звати Кітті не хотілося, тож, вибрала закриту блідо-рожеву сукню з ґудзиками спереду і коміром стійкою.

Строга та гарна. Корсет зараз вже не носили, дякувати духам!

Як не дивно, проходячи повз кабінету, не побачила слідів вчорашнього погрому, все виглядало як завжди.

– Ну, хто б сумнівався! – пирхнула.

 У їдальні сиділи дядько й Себастіан.

– Ти сьогодні пізно Еллі. – відірвався він від газети.

– Добрий день дядечку! Добридень Себастіане!

Останній лише похмуро глянув на мене. І повернувся до читання якихось паперів.

Що ж, не дуже вже і хотілося з ним розмовляти.

– А ви дядьку, також пізно встали сьогодні?

– Та ні, моя люба, просто забарився читаючи газету, пишуть, що на східному кордоні стався прорив і декілька чудовиськ вдерлися у домівки простих людей.

Я на мить заклякла, пригадавши вчорашнього павука.

– Ти маєш на увазі не магів? – спитала.

– Саме так, багато людей загинуло, аж допоки туди прибули нейтралізатори.

– Це жахливо! Чому взагалі таке відбувається, невже чудовиська настільки сильні, що стіна їх вже не стримує? Чому її не посилюють?

– Ти б читала свої романи, чи чим ти там зазвичай голову собі забиваєш. Якось без тебе розберемося. – глузливо протягнув Себастіан.

– О, та як ти такий знавець жіночих романів, то може, когось порадиш? – спитала я світським тоном.

– Не знаю, щодо романів, але можу дати тобі одну гарну книжку.

В ту ж мить переді мною матеріалізувалася товстезна червона книга. На обкладинці великими літерами було написано:

« Збірка правил поведінки для молодої магесси, або як знайти нареченого й успішно вийти заміж»

Я скрипнула зубами від злості.

Цю саму книжку одна з моїх гувернерок змушувала мене вчити напам'ять, а потім цитувати.

Я її просто ненавиділа! І гувернерку і книжку.

А все тому, що я посміла при ній показати Себастіану язика.

– Щур проклятий! – прошипіла собі під ніс.

– Вибач, ти щось сказала? Я не розчув.

– Все ти розчув!

– Що ж тату, Ельвіро, дякую за компанію, одначе, мені вже час.

– Сподіваюсь назавжди! – не змогла втриматися.

–На жаль ні, увечері повернуся.

З цими совами він відкрив портал і зник у чорному мареві.

Я жбурнула книжку якомога далі, налила собі кави та намазала булочку маслом.

– Не зважай, Еллі. Ти ж його знаєш. То, як вчора провела час?

Поки розмовляла з дядьком, остаточно зрозуміла, що Себастіан нічого йому не сказав про вчорашній напад, і це було дивно.

Попередивши, що піду погуляти з Глорі я піднялась до себе.

У мене в кімнаті й справді була ціла полиця із жіночими романами, той, що з того? Чи то, дівчині вже і мріяти заборонено?

До зустрічі ще був час, тож, я вирішила трохи почитати.

«Кохана для ельфа» – так називалась остання придбана мною книга. Взагалі то, я ельфів ніколи не бачила, утім, час від часу вони приїздили до нашої столиці.

Книжка виявилась нудною, бо таких ідеальних чоловіків в житті не зустрінеш. Гарний, галантний, відчайдушний, любить тільки тебе й постійно від чогось рятує! Я мучила її вже тижні три.

« Владлен схопив мене в обійми…»

О, жах, де авторка це ім'я викопала?

Я відкинула роман.

Ні, треба знайти щось про пустельних чудовиськ і магів абсолюту у бібліотеці. Пошукаю ввечері.

З того що я знала, маги абсолюту володіли бойовими закляттями й взагалі мали широкий спектр можливостей, проте, не пам'ятаю нічого про древні руни, треба це з'ясувати.

Вчора я встигла деякі з них прочитати, щось на кшталт: і темрява має світло, але не впевнена. А ось ті, що спалахували у кабінеті мені не знайомі.

Втім, деякі я запам'ятала, тож вирішила швиденько їх замалювати, поки не забула.

Взагалі то, існує всього двадцять рун первісного алфавіту. Здається не багато, так? Та є одна проблема. З плином часу на основі цих древніх рун утворювались нові, до того ж, кожний видатний маг змінював їх на свій смак, відповідно до типу магії й мети, якої прагнув досягти. Тож, є безліч посібників і книг.

Звичайно, існують магічні пошуковики, та й вони не завжди дадуть відповідь, що означає та чи інша руна. Тому абсолютно всі, навіть найдосвідченіші магістри та магесси магії, постійно поповнюють свої знання з цієї теми.

Я так заглибилась у процес, що аж підскочила коли із кристала почувся голос Глорі.

– Ти де поділася? Я стирчу тут уже п'ятнадцять хвилин!

– Ой, вибач, – глянула на годинник – але зараз же тільки пів на четверту! – здивувалася я.

– Той, що? Я прийшла раніше! Все, не барися, я чекаю! – і відключилася.

Я посміхнулася,іноді, навіть мені, жіноча логіка здається дивною.

Через п'ятнадцять хвилин я була біля фонтану.

– Ну, що там в тебе сталося? – нетерпляче запитала Глорі.

– Давай підем у Сади, там менше народу. – запропонувала подрузі.

Сади – так називався величезний квітковий парк. В ньому росли квіти всіляких кольорів, форм і розмірів. Можна було побачити сині розалії розміром із дерево.

Усюди літали квіткові феї, маленькі зловредні створіння, до речі. Ні в якому разі не можна було їх торкатись! По-перше, вони кусались, а по-друге, від пилку з їх крилець починався страшенний свербіж. Декого навіть відправляли до цілильні, такою сильною була реакція.

Наша улюблена з Глорі лавка знаходилася в глибині Садів під тінню величезного тринькітника. Якщо уявити кульбабу на якій замість пушинок висять сотні маленьких білих дзвіночків, і коли дує вітер – вони тихенько тренькають, то це і буде тринькітник.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍