Стівен Кінг - Салимове Лігво

історія, місіс Нортон примушувала себе спокійно, зі співчутливим розумінням кивати, попри жовті застережні вогники, що завжди спалахували, коли Сюзен казала про якогось нового хлопця, — і от тепер чоловіки, гадала мати, хоча їй важко було думати, що дочка вже достатньо доросла для чоловіків. Але сьогодні ті вогники були дещо яскравішими.

— Звучить хвилююче, — сказала вона і поклала на прасувальну дошку чергову сорочку свого чоловіка.

— Він був дуже приємним, — сказала Сюзен. — Дуже невимушеним.

— Оох, мої ноги, — промовила місіс Нортон.

Вона поставила праску навдибки, змусивши її злобно зашипіти, а сама опустилась дупою в бостонське крісло-гойдалку біля панорамного вікна[41]. Потягнулася за «Парламентом» з пачки на кавовому столику і закурила сигарету.

— Ти впевнена, що він порядний, Сюзі?

Сюзен дещо оборонно всміхнулась:

— Звісно, я впевнена. Він схожий на… ох, ну я не знаю, на викладача в якомусь коледжі чи на когось такого.

— Кажуть, Скажений Бомбист[42] був схожий на садівника, — задумливо промовила місіс Нортон.

— Лайно собаче, — бадьоро відказала Сюзен. Це був той епітет, що завжди успішно дратував її матір.

— Дай-но подивлюся ту книжку, — простягнула вона руку, і Сюзен віддала її матері, раптом згадавши ту сцену гомосексуального зґвалтування у розділі про в’язницю.

— «Повітряні танці», — замислено промовила Енн Нортон і почала навмання гортати сторінки.

Сюзен чекала, покірно. Мати вгледить те місце. Вона це завжди вміла.

Вікна були прочинені, і легкий передполудневий вітерець хвилював жовті гардини в кухні — яку мама наполег­ливо називала буфетною, так ніби вони жили за високопанським класом. Дім у них був гарний, з добротної цегли, яку було трохи важкувато прогріти взимку, але прохолодний, немов якийсь грот, улітку. Стояв він на дальньому положистому підйомі Брок-стріт, і з великого вікна, де сиділа місіс Нортон, було видно наскрізь усе місто. Приємна панорама, а взимку вона бувала й захопливою: з довгими, мерехтливими привіллями неторкнутого снігу і будинками, що чимдалі видаються меншими, відкидаючи жовті прогони світла на засніжені поля.

— Здається, я читала на неї рецензію у тій портлендській газеті. Не вельми схвальну.

— Мені вона подобається, — сказала Сюзен уперто. — І він мені сподобався.

— Можливо, він і Флойду теж сподобається, — кинула місіс Нортон безтурботно. — Ти мусиш їх познайомити.

Сюзен буквально врізало непідробним гнівом, і це її збентежило. Дівчина думала, що вони з матір’ю вже подолали останні підліткові бурі і навіть запізнілі шквали, але ж ось тобі отаке. Вони заповзялися до древньої дискусії — індивідуальність Сюзен проти материнського досвіду і переконань — немов до якогось недоплетеного светра.

— Ми говорили вже про Флойда, мамо. Ти знаєш, що нічого тривкого між нами нема.

— У газеті також писалося, що тут є якісь доволі огидні тюремні сцени. Хлопці вовтузяться з хлопцями.

— Ох, мамо, заради Христа.

Сюзен причастилася сигаретою з материної пачки.

— Не треба святотатствувати, — незворушно промовила місіс Нортон.

Вона віддала книжку дочці назад і струсила довгий попіл зі своєї сигарети до керамічної попільниці у формі риби. Цю попільницю їй подарувала одна з її подруг по Жіночій асоціації, і ця річ якимсь невиразним чином завжди дратувала Сюзен. Було щось непристойне у струшуванні попелу до рота окуневі.

— Я приберу продукти, — сказала Сюзен, підводячись.

Місіс Нортон спокійно промовила:

— Я тільки мала на увазі, якщо ви з Флойдом збираєтесь одружитися…

Роздратування скипіло, обернувшись на ту стару, пекучу злість.

— Звідки, заради Бога, в тебе ця ідея? Я тобі коли-­небудь таке казала?

— Я припускала…

— Твої припущення хибні, — відказала Сюзен із запалом і не цілком щиро. Але до Флойда вона помаленьку холонула вже протягом кількох тижнів.

— Я припускала, якщо ти півтора року зустрічаєшся з тим самим хлопцем, — продовжувала її мати м’яко і неухильно, — це мусить означати, що стосунки зайшли далі, ніж тримання за руки.

— Ми з Флойдом більше, ніж друзі, — погодилася Сюзен стримано. Хай вже сама щось додумує.

Між ними знялася відкладувана безмовна бесіда.

— Ти спала з Флойдом?

— Не твоє діло.

— Що в тебе з цим Беном Міерзом?

— Не твоє діло.

— Отак утіпаєшся в нього й накоїш якихось дурниць?

— Не твоє діло.

— Я ж люблю тебе, Сюзі. Ми з татом обоє тебе любимо.

А на це нема відповіді. А немає відповіді. А немає відповіді. От тому-то Нью-Йорк — чи деінде — є нагальною необхідністю. Зрештою, ти завжди наштовхуєшся на бари­кади їхньої любові, мов на стіни «м’якої палати» в психлікарні. Щирість їхньої любові робила подальшу розсудливу дискусію неможливою, а раніше говорене позбавляла сенсу.

— Гаразд, — лагідно промовила місіс Нортон.

Вона придушила сигарету на губі окуня і вкинула недопалок йому в черево.

— Я піду нагору, — сказала Сюзен.

— Звичайно. Я можу почитати цю книжку, коли ти закінчиш?

— Якщо хочеш.

— Мені хотілося б з ним познайомитись, — сказала мати.

Сюзен знизала плечима й розвела руками.

— Ти сьогодні ввечері пізно повернешся?

— Не знаю.

— Що мені сказати Флойду Тіббітсу, якщо він подзвонить?

Її знову накрило гнівом.

— Кажи йому, що сама схочеш, — вона спинилася. — Втім, ти завжди так робиш.

— Сюзен.

Вона пішла нагору, не озирнувшись.

Місіс Нортон залишилася де була, дивлячись крізь вікно на містечко й не бачачи його. Вона почула над головою кроки Сюзен, а потім стукіт розстановлюваного мольберта.

Вона підвелася і знову почала прасувати. Коли вирішила, що Сюзен уже мусить цілком зануритися в роботу (хоча не дозволила цій думці більшого, ніж мелькома спурхнути в куточку своєї свідомості), вона пішла до телефону в буфетній і подзвонила Мейбел Вертс. У ході розмови вона між іншим зауважила, що Сюзен казала, нібито в їхній громаді з’явився якийсь знаменитий письменник, і Мейбел фиркнула і сказала, та ну, ти, мабуть, маєш на увазі отого, котрий написав «Дочку Конвея», і місіс Нортон сказала так, і Мейбел сказала, що то ніяка не література, а просто книжка про секс та й годі. Місіс Нортон запитала, чи зупинився він у мотелі, чи…

Як виявилося, він живе у «Номерах Єви», єдиному в місті пансіоні. Місіс Нортон омило хвилею полегшення. Єва Міллер порядна вдова, яка не дозволить у себе ніяких фіґлів-міґлів. Її правила щодо жінок у номерах були короткими й чіткими. Якщо вона ваша мати або сестра, гаразд. Якщо ні, ви можете разом посидіти на кухні. Жодні апеляції щодо цих правил не приймалися.

Місіс Нортон повісила слухавку через п’ятнадцять хвилин після того, як майстерно замаскувала свою головну мету безтурботною балачкою.

Сюзен, думала вона, повертаючись до прасувальної дошки. Ох, Сюзен, я ж тільки бажаю тобі добра. Хіба ти цього не бачиш?

  6

Вони поверталися з Портленда по 295-й, і було ще зовсім не пізно — лише трохи по одинадцятій. Після того як ця автотраса виходила за передмістя Портленда, гранична швидкість на ній становила 55 миль на годину, а кермував Бен добре. Фари «сітроена» справно прорізали темряву.

У кінотеатрі обоє тішилися, але обережно, як ото люди, що намацують кордони одне одного. Аж тут їй зринуло те запитання матері і вона промовила:

— Де ви зупинилися? Орендуєте якесь житло?

— Я знайшов собі кубельце на третьому поверсі