Вірджинія Вулф - Місіс Делловей, Вірджинія Вулф

яка тепер прилипала до неї, як те простирадло. У дівоцтві була чарівною, але раптом настає мить — наприклад, на річці під лісом у Клівдені — коли через вияв оцього холодного духу вона бере й підводить Річарда. А відтак у Константинополі, а тоді ще раз і ще раз. Вона розуміла, чого саме їй бракує. Не краси, не розуму. Чогось головного, суттєвого; чогось теплого, що пробиває поверхню і пожвавлює холодні стосунки між чоловіком і жінкою або між жінкою і жінкою. Бо таке вона смутно відчувала. Але цього вона не хотіла, не знати звідки приходять до неї докори сумління або, як вона каже, це про неї піклується матінка-природа (а вона завжди має слушність); але іноді вона все ж таки не втримується і піддається чарівності жінки, не дівчини, але саме жінки, що виливає перед нею свою душу, як це часто буває з жінками, розповідає про всякі негаразди, про якісь прикрощі. Через жалість, а може, через їхню красу, або ж через те, що сама вже старша, а може, просто з огляду на збіг обставин — легкий далекий запах, скрипка за стіною (аж дивно, який вплив іноді можуть мати звуки), вона чітко усвідомлювала, щó відчуває чоловік. Лише на якусь мить, але цього досить. Це було раптове одкровення, відтінок рум’янцю, який хочеш опанувати, але поступаєшся його поширенню і впадаєш в іншу крайність — тремтиш і відчуваєш, що світ наближається, набухає дивовижним сенсом, стисненим захватом, який розірвав свою тонку шкіру й хлинув, неймовірним полегшенням вилився на тріщини і рани! Потім на мить бачиш сяйво сірника у квітці крокуса, внутрішній сенс майже виражено. Але близьке віддаляється, тверде зм’якшується. І мить закінчується. Із такими миттєвостями (з жінками теж) надзвичайно контрастувало (коли вона кладе свій капелюшок) оце ліжко, барон Марбо і наполовину згоріла свічка. Вона лежала без сну, підлога скрипіла; освітлений будинок раптом потемнів, і, підвівши голову, вона могла почути, як клацає дверна ручка, відпущена Річардом якомога обережніше; він прослизнув нагору в шкарпетках, а тоді, як уже не раз бувало, не втримав грілки з гарячою водою і вилаявся! Як вона тоді сміялась!

Але це питання любові (думала вона, відкладаючи набік свій плащ), оце закохування в жінок. Взяти хоч Саллі Сітон, її стосунки за старих часів із Саллі Сітон. Хіба це, зрештою, не було коханням?

Вона сиділа на підлозі — це було її перше враження від Саллі — вона сиділа на підлозі, обхопивши коліна руками, і курила. Де ж це могло бути? У Меннінґів? У Кінлох-Джонсів? У когось на вечірці (у кого саме, вже й не пригадує), але вона чітко пам’ятала, що сказала чоловікові, з яким там була: «Хто це?». Він відповів і сказав, що батьки Саллі не живуть у злагоді (як це її вразило, що батьки і раптом сваряться!). Цілий вечір вона не зводила очей із Саллі, дивовижної красуні, однієї з тих, якими найбільше захоплювалася: темноволоса, великоока, мала те, чого не було в Клариси і чому вона дуже заздрила, — якусь невимушеність, начебто вона може сказати все, що захочеться, і робити все, що заманеться, — якість, більше притаманна іноземкам, ніж англійкам. Саллі завжди казала, що в її жилах тече також і французька кров, а один із її прапрадідів був при дворі Марії-Антуанетти, йому відрубали голову, і він залишив по собі рубіновий перстень. Того літа вона приїхала до Бортона геть неочікувано, прибула без гроша за душею, з’явилася вже під вечір і настільки розтривожила тітоньку Гелен, що вона їй того опісля так і не пробачила. У неї вдома всі пересварилися. В буквальному сенсі слова не мала й гроша в кишені, коли прийшла ввечері до них, аби доїхати, мусила закласти брошку. Дременула спересердя. Вони проговорили аж до ночі. Саме Саллі вперше дала їй відчути, наскільки захищене життя в Бортоні. Вона нічогісінько не знала про дискримінацію жінок, про соціальні проблеми. Правда, бачила, як один дідусь впав-таки на полі та й умер, бачила корів після отелення. Але тітонька Гелен ніколи не любила нічого обговорювати (коли Саллі дала їй Вільяма Морріса[17], то мусила обгорнути його коричневим папером). Вони ж годинами сиділи, розмовляючи в спальні, у мансарді, говорили про життя, про те, як змінили би світ. Мали намір створити товариство зі скасування приватної власності і навіть написали якогось листа, хоча й не надіслали. Ідеї належали Саллі, певна річ, але невдовзі вона й собі захопилась — читала в ліжку перед сніданком Платона, читала Морріса, читала Шеллі годинами.

Саллі вражала своєї силою, обдарованістю, особистістю. Що вона, до прикладу, виробляла з квітами. У Бортоні в них на столі завжди були штивні вазочки. Саллі ж виходила надвір, рвала мальви, жоржини — геть усілякі квіти, яких ніхто ніколи не бачив разом, — відрізала їм голівки і пускала плавати поверх води у чашах. Ефект був неймовірний, коли вони приходили на вечерю в призахідному сонці. (Авжеж, тітонька Гелен не схвалювала такого поводження з квітами.) А якось вона забула губку й голяком побігла по коридору. Насуплена стара покоївка Еллен Еткінс ще довго бурчала: «А якби хто з джентльменів побачив?». Аякже, вона шокувала людей. Неохайна, казав про неї тато.

Дивно, якщо озирнутися назад, наскільки чистими й чесними були її почуття до Саллі. Це не ті почуття, що маєш до чоловіка. Цілком безкорисні, але водночас із якістю, що може існувати тільки між жінками, між жінками, які щойно подорослішали. Вона, зі свого боку, намагалась захистити; це виникло з усвідомлення, що вони спільниці, з передчуття, ніби щось обов’язково їх розлучить (про заміжжя вони завжди говорили як про катастрофу), а звідси й оте лицарство, бажання захистити, яке в неї було значно більшим, ніж у Саллі. У ті часи вона була геть безрозсудною, коїла бозна-які безглузді штуки з бравади: каталася на велосипеді по парапету тераси, курила сигари. Абсурдна, вона була дуже абсурдною. Але приголомшливо чарівна, принаймні для Клариси, тому вона добре пам’ятала, як одного разу в себе в спальні, в мансарді, тримала грілку в руках і вголос проказувала: «Вона тут, під цим дахом… Вона тут, під цим дахом!».

Ні, ті слова тепер для неї нічогісінько не значили. Вона навіть не чула відлуння колишніх почуттів. Але добре пам’ятала, як тоді аж холонула від хвилювання і в якому пориві розчісувала волосся (ось уже й повертається давнє почуття, поки вона виймає шпильки, поки викладає їх на туалетному столику й починає розчісувати волосся), коли граки то падали