Станіслав Лем - Казки роботiв. Кiберiада

титану. Випустив він іскру, та закрутилася світляком, пірнула в замочну щілину. Через хвилину звідти виліз білий язичок. Креацій узяв його легенько, потягнув і витягнув тремтливий пучок, не то стеблинок, не то струн. Подивився на них і прочитав, що там було написано...

"Гарний майстер служив Біскаляру, - подумав він, - раз зумів забезпечити скарбницю атомним замком".

І дійсно, скарбниця відпиралася не простим ключем, а атомною хмаркою. Якщо вдунути таку хмарку в щілину замка, то атоми рідкісних елементів - гафнію, технецію, ніобію і цирконію - в певній послідовності обертаючи важелі, будуть рухати силою електричного струму велетенські засуви.

Конструктор вибрався потихеньку з підземелля, пішов за місто і став при світлі зірок збирати потрібні йому атоми.

- Ось у мене вже є шістдесят мільйонів ніобієвих, - підрахував він за годину до світанку, - мільярд і сім штук цирконієвих, а ось сто шістнадцять гафнієвих. Але де ж мені узяти технецій, якщо жодного його атому немає на нашій планеті?

Він подивився на небо, а тут якраз зоря зайнялася, провіщаючи схід сонця. І посміхнувся конструктор, згадавши, що атоми технецію є на Сонці. Хитрючий Біскаляр сховав ключ до своєї скарбниці в сонячній зірці!

Дістав Креацій зі своєї скриньки невидиму іскру (а була вона з найжорсткішого випромінювання) і випустив її з відкритої долоні назустріч Сонцю, що сходило. Іскорка зашипіла і зникла. Не пройшло і п'ятнадцяти хвилин, як затрепетало повітря, тому що атоми технецію несли в собі нестерпний сонячний жар. Конструктор упіймав їх, бджіл, що ніби дзижчать, закрив разом з іншими в скриньку і попрямував до палацу, оскільки час вже закінчувався.

Туман все ще стелився по землі, і варта не помітила, як він вбіг в підземелля і вдунув в замок газовий ключ. Креацій почув, як заклацали по черзі дверні важелі, але самі двері не ворухнулися.

- А чи не помилилася ти, іскорко? Це ж мені голови може коштувати! - сказав Креацій і сердито ударив кулаком по дверях.

І тут останній атом технецію, який ще не зовсім охолоі і з‑за цього трохи не збився з шляху, нарешті повернув упертий важіль. Двері скарбниці - а були вони товщини такої ж, як і ширина, - тихо відкрилася.

Креацій вбіг до першої кімнати, зеленої, оскільки стіни її були смарагдові. Пройшов іншу - небесно‑блакитну від сапфірів, і третю - діамантову, де очі кололо веселковими шпильками, і, нарешті, опинився в залі, білому, як сніг. Тут він побачив алмазне яйце, але сила випромінювання зразу ж помутила його розум. Стиснувшись, він опустився на коліна біля порогу і тільки тепер зрозумів усю підступність Біскаляра.

Креацій квапливо посипав навмання сірі та чорні іскри, а ті перетворилися на пухнасту стіну і оточили його. Так він підійшов до діамантового яйця. Схопив радієву кулю і вибрався з підземелля, оточений волохатою хмарою іскр.

Великий міський годинник якраз почав бити дванадцять, і Біскаляр вже руки потирав при думці про те, як він волочитиме магнітами Креація за те, що посміявся над ним.

Але раптом почулися гучні кроки, і в палац увірвалося сліпуче світло - це Креацій увійшов до тронного залу і кинув на підлогу радієву кулю. Покотилася куля до підніжжя трону, і на її шляху тьмянів блиск коштовностей і виблискуючі стіни темніли від випромінювання.

Затремтів король, схопився, сховався за спинкою свого крісла. Сорок найсильніших электрицарів, прикриваючись свинцевими щитами, рачки стали повільно підбиратися до кулі, що обпалювала все навкруги, і, підштовхуючи списами, потихеньку викотили її з тронного залу.

Довелося королю Біскаляру визнати, що Креацій виконав завдання. Але гнів, що сповнив серце короля, вже не мав межі.

- Подивимося, чи впораєшся ти з другим завданням, - сказав король та наказав узяти Креація на борт космольоту і відправити на Місяць, - а була то пустинна планета, немов череп голий дикими скелями вищирився.

Капітан космольоту висадив конструктора на скелі і сказав:

- Виберися звідси, якщо зможеш, і завтра опівдні явися до короля! А не виберешся, - ти загинув!

Якби навіть ніхто і не прилетів за Креацієм, щоб стратити його, то все одно недовго зміг би він жити в такій жахливій пустелі.

Залишившись один, Креацій пішов досліджувати мертвий місячний простір. Згадав він про свої вірні іскорки, а їх немає! Мабуть, коли він спав, обшукали його королівські стражники і вкрали дорогоцінну скриньку.

- Погані справи! - сказав конструктор. - Втім, не так вже й погано. Ось якби у мене розум вкрали, тоді б я напевно програв!

А був на цьому Місяці океан, тільки увесь крижаний, застиглий. Конструктор став загостреним кременем вирубувати з льоду брили і складати з них загострену вежу. Потім він витесав з крижаної брили лінзу, упіймав нею сонячні промені і направив пучок їх на поверхню застиглого океану, і коли лід став танути та з'явилася вода, Креацій почав черпати її і лити на стіни крижаної вежі. Вода, стікаючи, замерзала і, спаявши брили, застигала на них виблискуючою гладкою оболонкою. І ось вже конструктор стоїть перед кришталевою ракетою, зведеною з льоду.

- Корабель у мене є, - сказав він, - тепер справа за енергією.

Він обшукав увесь Місяць, але не знайшов на ньому ні урану, ні інших потужних елементів.

- Нічого не поробиш! Доведеться використати свій мозок...

І конструктор розкрив власну голову. Мозок же у нього складався не з матерії, а з антиматерії, і дію його забезпечував тільки тонкий шар магнітного поля між стінками черепа і кристальними мислячими півкулями. Креацій вирізав в крижаній стіні отвір, увійшов до ракети, залив отвір водою, заморозив його, сів на крижане дно ракети і, діставши з голови зернятко, крихітне, як піщинка, кинув його біля себе...

Страшний блиск залив його крижану в'язницю. Ракета затремтіла, через пробитий в днищі отвір вирвалося полум'я - і ракета понеслася. Тільки ненадовго вистачило їй першого поштовху. Довелося Креацію другий раз використати свій мозок, а потім і третій, і четвертий, але вже з побоюванням, оскільки відчув він, що мозок у нього зменшується і слабшає. Але ракета вже увійшла до атмосфери планети і стала падати. Тертя об повітря розігрівало і розтоплювало її. Ракета ставала все меншою й меншою, поки нарешті не залишилася від потужного космічного корабля маленької закопченої бурульки. Втім, в ту ж саму хвилину вона торкнулася землі. Креацій квапливо заклав отвір у своїй черепній коробці та поспішив до палацу. Був саме час; годинник якраз збирався бити дванадцять.

Король мало не обімлів, угледівши конструктора,