Станіслав Лем - Казки роботiв. Кiберiада

посипалися у нього іскри з очей, а чоло потемніло від гніву. Він був упевнений, що Креацій не повернеться, раз іскорок‑помічниць у нього не стало. Адже Біскаляр сам наказав замкнути їх в скарбниці разом із скринькою.

- Ну гаразд! - сказав він, киплячи від гніву. - Нехай так! Ось тобі третє завдання, і досить легке, як я вважаю. Я відкрию міські ворота, ти вибіжиш, а по слідах твоїм я пущу зграю хортів-роботів, щоб вони наздогнали тебе і розірвали своїми сталевими іклами. Якщо зумієш втікти від них, якщо з'явишся переді мною завтра в цей же час, будеш вільний!

- Гаразд, - погодився конструктор, - я прошу тільки дати мені перед цим шпильку...

Засміявся король.

- Нехай не говорять, ніби я відмовив тобі в милості. Дати йому зараз же золоту шпильку!

- Ні, милостивий правителю! - відповів Креацій. - Мені потрібно просту, залізну...

Узяв він цю шпильку і кинувся бігти з міста так, що вітер у вухах засвистів. Король злорадно сміявся, дивлячись із зубчастої стіни на те, як він мчиться. Король був упевнений, що конструктора ніщо вже не врятує.

А той все біг і біг, здіймаючи ногами пісок, тримаючи увесь час на захід, перетинаючи одну за іншою магнітні лінії планети, і шпилька його скоро намагнітилася, а коли він підвісив її на нитці, висмикнутій зі свого одягу, вона завертілася і показала на північ...

- Ось у мене вже й компас є. Відмінно! - сказав конструктор і насторожився, оскільки вітер доніс до нього тупіт. Це зграя залізних гончаків вискочила з міських воріт. З диким гавкотом і виттям мчала вона по його сліду. Скоро на горизонті з'явилася хмара пилу.

- Ах, були б у мене мої іскорки! - сказав Креацій. - Я б з вами швидко покінчив, жваві гвинтики! Ну та якось і без них обійдуся. З твоєю допомогою, шпилечка!

І він побіг далі - так швидко, як тільки міг, уважно стежачи за рухом шпильки. Королівські псарі так добре навели зграю на слід конструктора, що вона мчалася, ніби хто метеор запустив. Озирнувся конструктор і бачить: ось‑ось його наздоженуть, тому що гончаки були роботами високої напруги і швидкого ходу, створеними спеціально для висліджування і переслідування. Руде сонце дивилося крізь хмару піску, що піднялася від їх бігу. Чутно було, як люто брязкають вони шестерінками.

"Місця тут пустинні, - сказав про себе конструктор, але здається мені, ніби десь тут поблизу є поклади залізної руди"!

А показала йому це шпилька, трохи‑трохи відхилившись від напряму на північ, куди досі показувала...

Побіг Креацій в ту сторону і побачив ствол давно покинутої шахти. Камінь з такою швидкістю не котився по гірському укосу, з якою покотився він в темну прірву, укутавши лише краєм одягу свою кристалічну голову, щоб вона не розбилася.

Підбігли роботи до порожньої шахти, завили в один залізний голос, та відчувши слід, кинулися до ями.

А конструктор звівся на ноги і помчав по штольні, пробитій в магнетитовой скелі. Але біг він не просто, він то сяде, то підстрибне, ніби йому весело, - і притупне, як в танці, й підковами іскру висіче, і ще й хустинкою розгорнутою по скелі хлопне... Піднявся іржавий пил, й суцільною хмарою заповнив штольню, по якій він біг. Влетіли роботи в цю хмару, і найдрібніша залізна тирса потрапила їм в суглоби, так що вони заскреготали. Проникла тирса в їх неповороткі мізки і так їх забила, що іскри з очей посипалися. Забило залізним пилом їм колектори та з'єднання, й реле. Сіпаючись від коротких замикань, як від гикавки, роботи бігли все повільніше, а деякі, зовсім очманівши, билися лобом об стінку, так що з тріснутих голів повилітали дроти. Тих, що впали топтали ті, що бігли услід і тут же самі летіли вверх ногами. Але інші усі гналися за Креацієм, який не переставав піднімати залізний пил. Не пробіг він і милі, а за ним вже мчалася не зграя, а лише троє залізних калік, та й ті гойдалися, як п'яні, і стикалися один з одним з таким гуркотом, ніби хтось котив залізні бочки.

Зупинився конструктор і побачив, що два роботи ще біжать за ним, - як видно, голови у них були міцніші, ніж у інших.

- Неважливо ця зграя спрацьована, - помітив він. Всього тільки двоє пилу не бояться! Але і з цими потрібно впоратися...

Впав він на землю, вивалявся в залізному пилі й сам кинувся назустріч переслідувачам.

- Стій! Ім'ям короля Біскаляра!

- А ти хто такий? - запитав перший робот і втягнув повітря в сталеві ніздрі, але нічого, окрім запаху заліза, не вчув.

- Я - робот‑посильний, дистанційно керований, з усіх боків закутий, клепаний, штампований! Станьте заклепка до заклепки і побачите у свої чотири чавунні зиркалки, який я молодець, як грає сталевий дух проти чавунок двух! Напружте свої котушки, це вам не іграшки, а коли сперечатися будете, - то свого електричного життя позбудетесь!

- Так що ж нам тоді робити? - запитали роботи. Слова конструктора їх добре приголомшили.

- Впасти на коліна! - пояснив Креацій.

Впали роботи на коліна, а він, нахилившись, зразу ж увіткнув одному й іншому в голови шпильку, так що фіолетове сяйво іскр, осяяло все навкруги. Від короткого замикання з брязкотом рухнули на землю обидва пса‑робота.

- Біскаляр, напевно, думає, що якщо я і повернуся, то повернуся один, - сказав Креацій і став обходити усіх роботів; кожному він відкривав голову і наново сполучав сталеві дроти, й коли вони опритомніли, то слухалися вже тільки його, Креація.

Встав він тоді на чолі цієї дружини й рушив до столиці. У палаці Креацій наказав своїм залізним підлеглим схопити короля, повалив його з трону і відкрив для усіх підданих скарбницю колишнього деспота. Обдарувавши жителів країни, Креацій порадив, щоб вони вибрали в королі когось більше гідного. Сам же, прихопивши з собою скриньку з вірними іскорками, рушив чорною дорогою, усіяною зірками.

І до цього часу конструктор ще по ній мандрує. Вірно, а рано чи пізно й до нас заверне.

Переклад Галій А.С.

ДВІ ПОТВОРИ

[4]

Давним-давно в далекій галактиці на планеті з магматичних скель росла та міцніла держава аргенсів. Поки не появилось на планеті величезне страховисько, яке почало руйнувати їхні міста. Тоді король Інхістон зізвав вчених