Єва Басіста - Дві сторони, Єва Басіста

Їй хотілося все та одразу. Якби руда абсолютно не мала совісті, то б замовила майже все, що там було. Проте бюджет не давав змоги цього зробити. Треба обирати найнеобхідніше.
Це злило дівчину. Вона кинула каталог у сторону та склала руки на грудях. Її дратувало, що вона не може собі дозволити ті речі, які бажала.

- Хай бере ще кредит! - закотила очі Лілія та пішла на кухню, де свистів чайник. Руда вимкнула блакитний газ, що палахкотів під ним, проте розуміла, що дарма його нагріла. Їй вже не хотілося тої кави та шоколадних цукерок. У неї зіпсований настрій.

Однак ще більше його зробив лихим очікуваний дзвінок із міліції. Дівчину викликали на допит.

- А для чого мені давати покази? - питалася Лілія.

- Це стосується підпалу магазину вашої свекрухи.

- Хтось спалив її магазин? - театрально здивувалася вона.

- Так. І наразі ведеться справа по цьому.

- Але до чого тут я?

- Ліліє Аркадіївно, чекаємо вас завтра у відділку, - сказав чоловічий голос.

- Гаразд, - промовила Лілія та стала розуміти, що почалася війна. Проте дівчина не переживала. У неї є алібі, а все виконав п'яний безхатько, який за пляшку горілки ладен навіть застрелити президента країни та всіх його родичів.

Руда набрала номер свого чоловіка, який у той час впав на п'ять хвилин на стілець, щоб випити чаю. Він ще від самого ранку сильно наморився та хотів спокою. Бажав посидіти та насолодитися терпким напоєм, що вже зафарбував воду в коричневий колір. Однак йому не дала зробити це Лілія.

- Так, моє золотко, щось сталося? - питався він.

- Ага, - не приховувала дівчина обурення у своєму голосі. - Мене викликають на допит!

- На який допит? - раптово перевернулися всі нутрощі Романа. - Для чого?

- Хтось спалив магазин твоєї мати, яка, мабуть, гадає, що це зробила я!

- Ліліє, я так не гадаю. Тобі, мабуть, поставлять декілька запитань...

- А потім кинуть до в'язниці. Можу закластися на весь свій гардероб, що вона вже дала хабар та обрала для мене камеру

- Ліліє...

- Якщо ти мене дійсно кохаєш, то зроби так, щоб завтра я нікуди не йшла!

На цьому моменті руда кинула трубку, а Роман сидів та дивився в одну точку. Йому вже точно було не до чаю. Хлопець затулив руками обличчя та хотів закричати, але не підкорився такому бажаню, бо це йому не допоможе, адже розумів, що треба негайно телефонувати матері та пролити більше світла на дану ситуацію

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно