Єва Басіста - Дві сторони, Єва Басіста

Глава 5

Ранок почався для Лариси Кученюк доволі тривожно. Коли вона відкрила свої очі, то з гіркотою згадала, що вчора згорів один із її кіосків. Жінка у ці секунди була ладна вбити Лілію, але все треба робити, як цього хоче закон.

Тому білявка мовчки зібралася та пішла у відділок міліції. По дорозі вона наповнювала себе мріями, які давали їй шанс на те, що правосуддя покарає її невістку. Але спочатку треба дати покази, пройти ту всю бюрократію та дочекатися моменту істини.

- Ларисо, все буде добре, - говорив Дмитро, який проводив свою кохану. - Ти головне тримай себе в руках. Говори спокійно, не спіши, не запалюйся ненавистю, як ти вмієш.

- Буду намагатися, - проказала вона.

- Не намагайся, а зроби. Бо Лілія тільки чекає того, щоб ти вибухнула від злості.

- Я знаю, але вона цього не досягне. Не дам цій рудій відьмі мене перемогти. Подивимося, хто буде сміятися останнім.

Дмитро зупинився. Він обійняв Ларису, яка сьогодні одягнула рожевий костюм. Останній його дуже дратував. Також чоловік не міг терпіти кольорову гаму, яку обожнювала білявка, проте ніколи це їй не говорив, бо не бажав засмучувати своїми словами.

- Все буде добре, - поцілував він її у лоба та сів у тролейбус, який під'їхав до зупинки.

Лариса стала махати йому. Це вона продовжувала робити, поки даний засіб громадського пересування не зник за рогом вулиці. Кученюк хотілося, щоб він пішов із нею, але не доля. Цю справу вона має вирішити сама.

Десь ще десять хвилин жінка під пекучим сонцем йшла до місця призначення. Декілька разів її руки тягнулися до телефону. Хотіла подзвонити своєму непутящому сину та повідомити, що його дорогенька дружина розвалює її бізнес. Проте постійно зупиняла себе на цій думці.

Білявка розуміла, що її дзвінок нічого не дасть. Роман осліплений коханням. Для нього Лілія ідеальна, тому він не повірить їй. Скоріше хлопець довіриться циганці, яка скаже, що скоро кінець світу, а ніж тому, що його кохана заважає комусь жити.

- Ну нічого, правоохоронці викриють все. І тоді, сину, ти прозрієш, - прошепотіла до себе Лариса Петрівна перед тим, як поставити свою ногу на поріг, що вів до стін, де охороняють права людей.

Всередині приміщення жінку зустріли ті працівники, які вчора викликали її на місце події. Вони мали втомлений вигляд, але це не дивно. Ці двоє до самого ранку розважалися у підпільному борделі та сильно пиячили. Один із них досі відчував себе п'яним та ледве стояв на ногах.

- Добрий ранок, - сказав той працівник міліції, який почував себе значно краще. - Артем Олександрович вас вже чекає.

- Добрий ранок, - промовила жінка. - Це добре... А куди мені йти?

- По коридору до кінця, - почула білявка таку відповідь та попрямувала за вказаним маршрутом.

За жовтими дверима на неї чекав слідчий. Брехливий Артем Олександрович уже ознайомлювався з матеріалами справи. До нього поки не надійшли результати експертиз, але він також думав, що пахне підпалом. Цей сорокарічний чоловік із доволі провокативним прізвищем завжди прагнув правди у всіх своїх справах. Проте, на жаль, залишався певний відсоток нерозкритих.

- Доброго ранку, - привіталася з ним Лариса Петрівна.

- Доброго, - пробурмотів він, дивлячись на жінку, що без окулярів нагадувала йому рожеву пляму.

- Я знаю, хто підпалив мій магазин, - одразу взялася до справи білявка.

- Невже? - підняв він свої коричневі брови.

- Так.

- І хто?

- Моя невістка - Лілія Кученюк.

- У вас є прямі докази цьому, Ларисо Петрівно?

- Вона мені погрожувала, що якщо не дам їй коштів, то вона зруйнує все, що я маю, - пояснила жінка.

- Про які гроші йде мова?

- Дуже великі.

- Ви щось їй заборгували?

- Навпаки. Ця фіфа змушує мого сина купувати їй різні прикраси, сукні, возити за кордони, а він у мене ж не мільйонер, тому бере кредити, які рано чи пізно треба сплачувати. Певний час це робила я, але мій бюджет не гумовий, тому стала відмовляти їм у такому, але любій Лілії це стало не до вподоби.

Артем Олександрович відкинувся на стілець. Він зарив руку у своє кучеряве темне волосся та став думати. Все очевидно, проте не просто. У таких справах навіть найочевидніший злодій може втекти від правосуддя. Невістка пані Кученюк не виняток.

- Я вас зрозумів. Ми викличемо її до нас та допитаємо. Однак також маю вас запитати ще одне - у вас є ще якісь вороги чи може заздрісники?

- Нема, - різко відказала вона.

- Ну тоді ми будемо розплутувати цю справу.

- Надіюся, що ця руда сучка сяде за ґрати, - пирхнула Лариса Петрівна. У відповідь слідчий зиркнув на жінку поглядом, який трішки її злякав. Проте не цю емоцію хотів донести до неї чоловік.

Тим часом Лілія Кученюк сиділа вдома. Вона гортала каталог із косметикою та на листок виписувала всі товари, які хотіла. У неї вже назбиралося понад десять позицій, а була лише половина журналу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍