Йон Колфер - Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці, Йон Колфер

Холлі схопила аркуш.

— Як завгодно. І запам’ятайте: коли я повернуся, тут нікого не має бути.

Ірландія, дорогою від школи Сент-Бартлебі до маєтку Фаулів

Артеміс погрався з Батлеровою ідеєю. Такий прийом він використовував, коли намагався скласти план. Урешті-решт, якщо хтось і був експертом у схожих справах, то це саме його охоронець.

— Ми не можемо відстежити запис?

— Ні, Артемісе. Я спробував. Вони причепили до листа вірус, що знищує всю інформацію. Мені ледь удалося завантажити відео, і оригінал зник.

— Що можна вижати із самого файлу? Можна ви­значити географічне положення за зорями?

Батлер посміхнувся. Молодий Артеміс починав думати, як солдат.

— Нічого. Я послав знімок знайомому з НАСА. Він навіть не став проганяти його по комп’ютеру. Не дуже добре розширення.

Артеміс хвилину помовчав.

— Як швидко ми зможемо доїхати до Росії?

Батлер постукав пальцями по керму.

— Як подивитись.

— Які варіанти?

— Легально чи нелегально.

— Як скоріше?

Батлер розреготався. Таке не часто почуєш.

— Як правило, нелегально швидше. Та в будь- якому разі знадобиться багато часу. Летіти ми не мо­жемо, це зрозуміло. У мафії скрізь свої люди.

— Ми впевнені, що це мафія?

Батлер глянув у дзеркало заднього виду.

— Боюсь, так. Усі викрадення контролюються ма­фією, навіть якщо звичайному злочинцю вдалося взяти в полон вашого батька. Щойно мафія про це дізнається, йому доведеться передати заручника їм.

Артеміс кивнув.

— Саме так я і думав. Тож доведеться їхати мо­рем. Тиждень щонайменше. Та можна скористатися допомогою з транспортом. Щось таке, чого мафія не очікуватиме. Що у нас із документами?

— Жодних проблем. Удаватимемо місцевих. Так викличемо менше підозр. Паспорта і візи у мене.

— Так. Яке прикриття?

— Як вам Степан Башкир і дядько Костянтин?

— Чудово. Шаховий вундеркінд із супроводом.

Цим прикриттям вони користувалися вже давно. Одного разу якийсь чиновник, сам гросмейстер із шахів, засумнівався, та Артеміс поставив йому мат за шість ходів. Із того часу цей прийом навіть назва­ли маневром Башкира.

— Коли зможемо вирушити?

— Майже негайно. Пані Фаул і Джульєтта поїха­ли на тиждень до Ніцци. Тож маємо вісім днів. Мо­жемо написати листа до школи і відпроситися.

— Наважуся на припущення, що в Сент-Бартлебі навіть зрадіють, що здихалися мене хоч на трохи.

— Із маєтку можемо їхати прямо до аеропорту. Літак заправлений. Принаймні зможемо долетіти до Скандинавії, а звідти спробуємо попасти на кора­бель. Потрібно лише дещо взяти з дому.

Артеміс прекрасно уявляв оте «дещо», яке так знадобилося його дворецькому. Гострі предмети та вибухонебезпечні речовини.

— Добре. Чим скоріше, тим краще. Маємо знайти тих людей, доки вони не зрозуміли, що ми їх шукає­мо. Електронну пошту можемо переглядати в дорозі.

Батлер звернув до маєтку Фаулів.

— Знаєте, Артемісе, — сказав він, глянувши в дзеркало, — ми виступаємо проти російської мафії. Я уже мав із ними діло. Переговорів вони не ведуть. Може пролитися кров. Якщо ми знайдемо цих бандюків, можуть постраждати люди. Тобто ми.

Артеміс кивнув, удивляючись у власне відображен­ня у склі. Потрібен план. Щось сміливе і кмітливе. Таке, чого раніше ніколи не робили. Та хлопець не дуже пе­реймався. Геніальний мозок його ще не підводив.

Ельфійський порт Тари

Ельфійський порт у Тарі справляв враження. Під па­горбом на території ферми Мак-Грані розташували­ся десять тисяч кубічних метрів термінала.

Уже кілька століть Мак-Грані поважали кордони території ельфів, і вже кілька століть родина мала неабияку вдачу. Хвороби таємничим чином виліко­вувалися за ніч. Із завидною регулярністю на тери­торії ферми самі собою відкопувалися безцінні ви­твори мистецтва, а коров’ячий сказ обходив стада стороною.

Вирішивши проблеми з візою, Холлі нарешті про­йшла через двері охорони і натягнула голографічний камуфляж. Для подорожі їй удалося вибити крила «Кобой Дабл-Декс». Прилад працював на сонячній батареї, крила відрізнялися революційним дизай­ном. Власне, крила складалися з двох пристроїв, або деків. Один дек призначався для вільного польоту, інший — для маневрів. Холлі вже давно не терпілося випробувати «Дабл-Декс», але з лабораторії «Кобой» надходило не так уже й багато тих приладів. Фоулі віддавав їх із великим небажанням, тому що не він їх придумав. Професійні заздрощі. Холлі скористалася його відсутністю і прихопила дек із полички.

Вона піднялася на п’ятнадцять метрів над землею, відчула, як легені наповнилися нефільтрованим зем­ним повітрям. Хоча воно і забруднене, все одно со­лодше за оброблене тунельне повітря. Кілька хвилин вона просто насолоджувалася, потім переключила увагу на завдання: як викрасти Артеміса Фаула.

Із дому, тобто з маєтку Фаулів, не можна. Вона дуже ризикувала, адже входити в дім без запрошен­ня не дозволялося. Навіть якщо технічно Фаул її і за­просив, викравши минулого року. Та небагато адво­катів узялися б захищати її в суді. Маєток був справжньою фортецею, і там устиг побувати цілий загін ЛЕП. Чому вона має перейматися?

Було ще одне ускладнення — Артеміс міг чекати на неї, особливо коли в нього були якісь справи з Б’ва Келл. Потрапити до пастки Холлі аж ніяк не хотілося. Вона вже відсиділа своє у маєтку. І може

побитися об заклад, що там усе ще залишалось на своїх місцях.

Холлі активувала навігаційну систему і вивела ма­єток Фаулів на візор шолома. На тримірному плані будинку заблимав червоний вогник. За будинком стежила ЛЕП. Холлі мало не загарчала. Тепер вона отримає відеопопередження, немов серед Рекону ще лишилися офіцери, які нічого не чули про Артеміса Фаула.

На екрані з’явилося обличчя капрала Ділі Фронд. Звісно, вони вибрали Ділі. Лялечка ЛЕП. У Поліцей­ській Плазі процвітав сексізм. Ходили плітки, що Фронд отримала підвищення в ЛЕП лише тому, що серед її предків був ельфійський король.

— Ви обрали маєток Фаулів, — сказало зображен­ня Фронд, змахнувши віями. — Це будинок особ­ливої небезпеки. Неавторизований доступ суворо заборонено. Уникайте навіть польотів над ним. Ар­теміс Фаул уважається серйозною загрозою для На­роду.

Поруч із Фронд з’явився портрет Фаула. Обличчя в нього було дуже похмурим.

— До його спільника, відомого як Батлер, не мож­на наближатися ні в якому разі. Він завжди озброє­ний і завжди небезпечний.

З’явилася голова Батлера. Озброєний і небезпеч­ний — не дуже точний опис. Це єдина людина, що виступила проти троля і перемогла.

Холлі відправила координати до комп’ютера і до­вірилася крилам. Під нею пролітали поля. Здавало­ся, що після її останньої подорожі Народ Бруду за­хопив іще більше землі. Навряд чи лишився акр землі, на якому б не притулилося з десяток будиноч­ків, поряд із якими