Шекспір Вільям - Король Лір, Шекспір Вільям

Гоптанц вимагає у Тома в животі двох білих осе-
ледців. Не крякай, чорний ангеле, у мене нема поживи для тебе.
Кент Що вам, королю? Годі тих думок!
Лягайте на перину, відпочиньте.
Лір Ні, перше суд. Гей, там, покличте свідків!
(До Едгара)
Ти, вдягнений у мантію судді,
Сідай на місце.
(До блазня)
Ти з ним поруч сядь,-
Обидва ви в однім ярмі вродились,
(До Кента)
Сідай і ти, товаришу судовий.
Едгар Нехай вершиться справедливий суд!
Гей, пастушку, ти заснув.
Вівці, глянь, зайшли у шкоду.
Тільки б ти в ріжок загув —
І лиху б одвів прягоду.
Тпрусь, мура кішко!
Лір Оцю першу постав перед судом, це — Гонерілья
Присягаюсь перед шановною громадою, що вона вигнала геть бід
ного короля, свого батька.
Блазень Підійдіть сюди, пані. Ваше ім'я — Гонерілья?
Лір Вона не може від цього відмогтись.
Блазень Пробачте, мені здалося, що ви — стілець.
Лір Ось друга. Бачите цей косий погляд?
Він свідчить про її камінне серце.
Спиніть її... Огню! Огнюі Мечів!
Наш суд — продажний. Нащо ти дозволив
їй вислизнуть, лукавий судіє?
Едгар Нехай боги твій розум бережуть!
Кент О горе! Де ж терпіння те, королю,
Що ним ото хвалились ви не раз?
Едгар
(убік)
Ні, сльози ці мене сьогодні зрадять.
Лір Глянь, гляньГ Собачки гавкають на мене!
Едгар На них я кину свою голову. Геть, прокляті
собачата, відсіль!
Чорна, біла, утікай!
Хоч отруту в зубі май,
Спанієль ти будь чи хорт,
Покруч будь, лихий, як чорт,
Будь ти куций чи з хвостом,
Всіх прогнати вміє Том:
Головою кине він —
Всі собаки через тин.
Тин-тин-тин!
Ану-бо, всі на храмове свято, на ярмарки, на базари! Бідний Томе,
а торбинка в тебе порожня!
Лір Розітніть груди Регані. Подивіться, що в неї бі-
ля серця. З чого в природі виникають такі жорстокі серця?
(До Едгара)
Вас, сер, я беру до своєї сотні, тільки не до вподоби мені ваша
одежа. Ви скажете, може, що це перське вбрання, а проте — на-
діньте'інше.
Кент Тепер, королю, ляжте та спочиньте.
Лір Ану, годі там гомоніти... Затягніть запону. Так,
так, так. Ми повечеряємо вранці. Так, так, так.
Блазень А я ляжу спати опівдні.
Входить Г л о с т е р.
Глостер А йди-но, друже. Де ж король?
Кент Він тут.
його ви не тривожте: він тепер
Не при умі.
Глостер Послухай, чесний друже,
Подбай про нього. Змова є лиха
Його убити. Ноші он візьми
1 віднеси мерщій його до Дувра:
Там знайдете і захист ви, й гостинність.
Не гайся. Півгодини промине —
І пізно буде, твій загине пан,
Загинеш ти і всі його боронці.
Бери ж його, бери! За мною, швидше!
Я виведу на шлях до порятунку!
Кент Спить мученик. Нехай же відпочинок
Надламаний твій розум покріпить,
Бо випроб ще зазнає він багато.
(До блазня)
Ходім, нести поможеш... Владаря
Ти не повинен кидать.
Глостер Ну, скоріше!
Кент, Глостер та блазень виходять, несучи Ліра.
Едгар Коли ми бачим, що біда напала
Людей, за нас і старших, і значніших,-
Нам власний біль від серця відлягає.
Тому страждати гірше, хто самотньо
Серед щасливих мучиться людей.
Наш дух тяжкі перемагає муки,
Як страдників товаришів знаходить.
Що розпач мій в порівнянні із лихом,
Яке в'ялить і сушить короля!
Ну, Бідний Томе, годі. Встань за правду!
На все тепер ти маєш буть готовий,
Щоб короля від мук урятувать.
(Виходить)
СЦЕНА 7
Кімната в замку Глостера.
Входять Корнуел, Регана, Гонерілья, Едмунд і слуги.
Корнуел
(до Гонерільї)
Поспішайте до герцога, вашого мужа, покажіть
йому цього листа: військо короля Французького уже на нашій
землі. Розшукати зрадника Глостера!
Регана Повісити зараз!
Гонерілья Виколоти очі!
Корнуел Віддайте його моєму гніву! Едмунде, супроводь
нашу сестру,— негоже тобі бачити ту покару, якій ми піддамо тво-
го батька-зрадника. Скажи герцогові,— бо ти ж ідеш до нього,-
щоб він ні хвилі не барився, запобігаючи лиху. Ми теж про це
подбаємо. Ми будемо обсилатися прудкими гінцями. Прощай, люба
сестро. Прощайте, лорде Глостер.
Входить О с в а л ь д.
Ну, що? Де король?
Освальд Граф Глостер допоміг йому втекти.
Біля воріт зустріло їх із тридцять
Отих-от рицарів, що короля
Всю ніч шукали. А тепер вони,
З'єднавшися із графовим вояцтвом,
До Дувра рушили. Як я прочув,
Там нібито чекають друзі їх
Озброєні.
Корнуел Гей, коней герцогині!
Гонерілья Прощайте, лорде. Будь здорова, сестрої
Гонерілья, Едмунд і Освальд виходять.
Корнуел Прощай, Едмунде. Де той лиходій,
Де Глостер! Ізв'язати й привести!
Слуги виходять.
Хоч відберемо ми життя йому,
Судових звичаїв не відступивши,
Та влада наша допоможе нам
Наш гнів неутоленний вдовольнити.
Нехай хто хоче нас корить за лютість,
її, проте, нікому не утримать.
Ну, хто там? Зрадник?
Входять слуги з Г л о с т е р о м.
Регана Ви, проклятий лисі
Корнуел Зв'яжіть, та міцно, руки ці сухі.
Глостер Що це таке, ясновельможне панство?
Ми — друзі, ви гостюєте у мене...
Пощо ця зрада? Друзі, схаменіться!
Корнуел В'яжіть його, велю я вам!
Слуги в'яжуть Глостера.
Регана Тугіш!
Тугіше! А, мерзото віроломна!
Глостер Жорстока леді, я не віроломець.
Корнуел В'яжіть його!.. Ось ми тобі, гадюко...
Регана вчіплюється Глостерові в бороду.
Глостер Клянусь богами, чиниш ти ганебно!
Регана Така сивизна — і таке лукавство!
Глостер Волосся це, що рвеш ти, лиходійко,-
Воно живе, воно — твій звинувач!
Мої ви гості, сором вам мене
Розбійними руками ображати!
Чого ви хочете?
Корнуел Які листи
Ви з Франції, добродію, дістали?
Регана Кажи лиш правду: знаємо ми все.
Корнуел Які стосунки мав ти з ворогами,
Що висіли в Британії підступно?
Регана Чиїм рукам ти звірив короля
Безумного? Кажи?
Глостер Листа одного
Я мав — і від сторонньої людини,
А не від ворога.
Корнуел Хитруєш!
Регана Брешеш!
Корнуел Куди послав ти короля?
Глостер До Дувра.
Регана До Дувра? Заборонено ж тобі
Під страхом смерті...
Корнуел Ну, відповідай!
Глостер Я зв'язаний стою, немов ведмідь.
Регана Нащо до Дувра?
Глостер Бачить я не хтів,
Як пазурами будеш виривати
Його примерклі очі ти, жорстока,
І як твоя сестра немилосердна
Йому ввіп'ється в царственеє тіло
Своїми іклами, мов дикий вепр.
Коли під бурю в темряві пекельній
Блукав він серед степу, непокритий,-
Скажене море хвилею грізною
Зірки гасило, а недужий страдник
До сліз небесних додавав свої.
Якби під ту негоду страховинну
Вовки завили під ворітьми в тебе,-
Ти мусила б сказати: "Воротарю,
Піди і відчини!" Та знай же, знай:
Я ще побачу, як спаде на вас
Крилата помста, діти безсоромні!
Корнуел Ні, не побачиш. Гей, держіть його!
Я очі розтопчу твої ногами!
Глостер Рятуйте, хто до старості дожити
Надіється... О лютосте! О небо!
Регана І друге око, щоб було некривдно!
Корнуел Ти хочеш помсту бачити...
1-й слуга Стривайте,
Вельможний пане! Я з малечих літ
Слугую вам, та тільки-но сьогодні
Зробити можу послугу справдешню,
Вас зупинивши.
Регана Що таке, собако?
1-й слуга Коли б сама ти бороду носила,
Я вирвав би її! Чого ти хочеш?
• Корнуел Що? Мій підніжок! Раб мій
(Вихоплює меча і підбігає до слуги)
1-й слуга Боронись!
(Вихоплює меча, ранить Корнуела)
Регана
(до іншого слуги)
Подай меча! А, бидло знавісніле!
(Схопила меча і разить 1-го слугу в спину)
1-й слуга Ох, смерть моя!.. У вас лишилось око,
Щоб бачити над ним покару, графе.
Ох...
(Умирає)
Корнуел Не побачить... Геть, драглі огидні!
Ну, де ваш блиск?
Глостер Як темно! Страшно як!
Де мій Едмунд? Едмунде, розпали
Усі вогні, щоб спопелити клятих!
Регана Геть, зраднику! Даремно закликаєш
Того ти, хто ненавидить тебе,
Він викрив нам твоє лукавство чорне,
І надто чесний він, щоб пожаліти
Такого батька.
Глостер О, яке безумство!
Обмовлено Едгара неповинно!
Простіть мене, богове милосердні,
І синові щасливі дні пошліть!
Регана Гей! В'икиньте за браму цей непотріб!
Нехай дороги носом він шукає
До Дувра. Герцогу, як ваша рана?
Вам боляче?
Корнуел Ох, тяжко! Герцогине,
Ходімо! Виженіть оцю безоку
Потвору. Здохлого раба жбурніть
На гнойовище... Я стікаю кров'ю...
Ох, як невчасно сталось це, Регано!
Дай руку.
Корнуел, підтримуваний Реганою, виходить. Слуги відв'язують Глостера й ви-
водять його.
2-й слуга Як йому це поминеться —
Лихих я не боятимуся діл.
3-й слуга Коли вона спокійно доживе
Похилих літ — з усіх жінок почвари
Поробляться.
2-й слуга За графом нашим сивим
Ходімо, пошукаймо задля нього
Поводиря, якогось жебрака.
Хто зна, куди він зайде, бідолашний!
3-й слуга Іди ти сам. Я прядива добуду,
Білків з яєць, щоб до очей прикласти
Скривавлених. Хай небеса йому
В його тяжкому горі допоможуть!
Виходять.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Степ.
Входить Е д г а р.
Едгар Так, ліпше жити в цій ганьбі вселюдній,
Аніж ганебно вік свій марнувати
Серед облесників. Найнікчемніше,
Найгірше й найбридкіше сотворіння
Живе, проте, надією якоюсь
На краще. Переміни у житті
Страшні лише щасливим, а нещасні
Сміються з них. Привіт тобі, безплотний
І вільний вітре! Ти мене здмухнув
У прірву лиха, і мені тепер
Нема чого боятись. Хто такий
Іде там?
Входить Г л о с т є р, веде його д і д.
Праві небеса! Мій батько
З жебрущим дідом! Доле, злая доле!
Коли б не примхи й насміхи твої,
Що через них нам світ цей осоружний,
З життям би не могли ми розлучитись!
Дід Добрий мій паночку, я був вашим підданцем і
підданцем вашого батька вісімдесят років.
Глостер Іди собі, мій приятелю добрий,
Мені ти не поможеш, а на себе
Біду накличеш.
Дід Невидющі ж ви,
Мій пане, і не знайдете дороги.
Глостер Нема дороги в мене. Що ті очі?
І зрячим бувши, спотикався я.
Нас горе вчить, і мука нас лікує.
Ох, мій Едгаре, сину мій єдиний,
Невинна жертво батьківського гніву!
Коли б тебе руками я діткнувсь,
Я б показав тепер, що я видющий.
Дід Гей, хто тут?
Едгар
(убік)
О боги! Хто в світі скаже:
"Нещасний я!" Нещастя меж не має!
Дід Це Бідний Том, причинний!
Едгар
(убік)
Гірш бува!
Тому ще не найтяжче, хто про себе
Сказать не може: "Я на всій землі
Найбільший страдник".
Дід Ти куди, нещасний?
Глостер Хто він? Жебрак?
Дід Жебрак і божевільний.
Глостер Ще має крихту розуму, хто вміє
Просити хліба. Цеї ночі, в бурю,
Такого бідаря я стрів, що здумав:
"Людина — черв". І пригадався син,
Та ще на нього зле тоді я мислив.
Тепер я знаю правду. Для богів
Те саме ми, що мухи для хлоп'ят:
Вони нас для розваги убивають.
Едгар
(убік)
Що діяти? Як боляче вдавати
Перед нещасним дурня, всім гидкого!
(До Глостера)
Хай небеса благословлять тебе,
Хазяїне!
Глостер Це голий той бідак?
Дід Так, пане.
Глостер То іди ж собі, на бога.
Як ти до мене ще зберіг любов,
То принеси одежину якусь
Для голої істоти оцієї,
Що виведе мене на Дуврський шлях.
Дід Ох, пане, це ж безумець!
Глостер Час настав,
Що скрізь безумці водять невидющих.
Іди ж, прошу, чини собі як хочеш,
А тільки йди.
Дід йому я принесу
Свою найкращу одіж, бідоласі,
І хай буде, що буде.
(Виходить)
Глостер Гей, а йди-но
Сюди, голяче!
Едгар Бідний Том ізмерз.
(Убік)
Як тяжко, як болюче прикидатись!
Глостер Іди ж, іди!
Едгар
(убік)
А прикидатись треба.
(До Глостера)
Благословення боже на твої
Криваві очі!
Глостер Знаєш ти дорогу
До Дувра?
Едгар І доріжки, і стежки.