Шекспір Вільям - Приборкання норовливої, Шекспір Вільям

З такою
Людиною, як ви, синьйор Баптісто,
Не буду дріб'язково торгуватись.
Баптіста Пробачте все, що я скажу, синьйоре:
Відвертість ваша до душі мені.
Це щира правда, що ваш син Люченцо
Дочку мою кохає, і вона
Його вподобала — якщо вони
Закоханих не удають прехитро.
А через те — як ви, без зайвих слів,
По-батьківському з ним поведетесь
І виділите для дочки моєї
Достатній пай, то згоден я на шлюб:
Нехай ваш син бере мою дочку.
Траньйо Спасибі вам. Тоді скажіте, де
Зручніше нам заручини відбути
І підписати шлюбний наш контракт.
Баптіста Не в мене в домі. Знаєте ж, Люченію,
У стін є вуха, в домі повно слуг,
Та й Гремйо ще нюшить весь час довкола,
Тож перешкодить завше можуть нам.
Траньйо Тоді у мене, коли ваша ласка.
Там батько мій живе, і ми сьогодні
Увечері все справимо тихенько.
Пошліть по доньку оцього слугу.
(Підморгує до Люченцо й усміхається до нього)
А мій слуга десь нотаря добуде.
От тільки шкода — часу в мене мало
Путящу наготовити вечерю.
Баптіста Ну й добре. Камбйо, ти біжи додому
І скажеш Б'янці, щоб вона прибралась.
Та будь ласкав, перекажи їй зразу,
Що батько женихів уже приїхав
І що Люченцо побереться з нею.
Люченцо виходить.
Бйонделло Молю богів, щоб так воно й було.
Траньйо Ти не патякай про богів, а йди.
Бйонделло виходить.
Входить Пітер — слуга з дому Траньйо.
Синьйор Баптісто, прошу до господи.
Даруйте — страва в мене лиш одна,
Та в Пізі надолужимо. Заходьте ж.
Баптіста Іду, іду.
Виходять.
Входять ЛюченцоіБйонделло.
Бйонделло Гей, Камбйо, гей!
Люченцо Ну, що таке, Бйонделло?
Бйонделло Ти бачив, як мій пан моргав до тебе?
Люченцо Ну то й що?
Бйонделло Та нічого, але він зоставив мене тут, щоб я тобі
розтлумачив, що всі ці знаки мають означати.
Люченцо Ну, розтлумач, будь ласка.
Бйонделло Тож слухай. Баптіста саме бесідує з удаваним
батьком удаваного сина.
Люченцо Ну то й що?
Бйонделло Ти маєш привести Баптістину дочку на вечерю.
Люченцо А тоді?
Бйонделло А тоді старий священик із церкви святого Луки
в будь-яку хвилину до послуг вам.
Люченцо Ну й що з усього цього?
Бйонделло А це вже я не знаю — може, вони там укла-
дають фальшиву шлюбну угоду. А ви укладіть угоду з нею са-
мою — cum privilegio ad imprimendum solum *. Мерщій до церкви!
Та прихопіть із собою священика, причетника і якихось більш-
менш поважних свідків.
Коли ви прагли не цього, не буду я втручатись,
Та з Б'янкою тоді навік вам треба попрощатись.
(Повертається, щоб іти)
Люченцо Слухай-но, Бйонделло!
Бйонделло Ніколи мені слухати. Я знав одну служницю, що
встигла повінчатися, поки бігала на город нарвати петрушки, щоб
начинку для кроля приготувати. Отак і ви можете, пане; а поки
що бувайте. Мій пан наказав мені бігти до церкви святого Луки
* 3 єдиним правом друкувати (лат.).
просити священика, щоб був напоготові, коли ви прийдете зі своєю
додачею.
(Виходить)
Люченцо Аби вона схотіла, ну, а я
Готовий завжди. Та чого вагатись!
Вона погодиться. Біжу по неї!
Хоч хай там що, без неї не вернусь.
(Виходить)
СЦЕНА 5
Входять Петруччо.Катеріаа, Гортензіойслуги.
Петруччо Ну, швидше! Ми ж вертаємось до батька.
О боже, як яскраво сяє місяць!
Катеріна Який там місяць! День же, світить сонце.
Петруччо А я кажу, що місяць сяє ясно.
Катеріна Таж бачу я, що сонце ясно світить.
Петруччо А я клянусь своєї мами сином,
Собою цебто: місяць, чи зоря,
Чи те. що я сказати забажаю,
А ні — то не поїдемо до батька.
(До слуг)
Гей, завертайте коней! Я не їду.
Що не скажи — усе вона перечить!
Гортензіо Погоджуйтесь, а то він не поїде.
Катеріна Ні, їдьмо далі, я тебе прошу!
Хай місяць, хай і сонце — що ти хочеш.
Хоч би його назвав ти каганцем,
То я й на це погоджусь, обіцяю.
Петруччо Кажу я — місяць.
Катеріна Бачу я, що місяць.
Петруччо Ні, брешеш ти, це сонце благодатне.
Катеріна Авжеж, це сонце, божа благодать,
А скажеш, що не сонце — то й не сонце.
Думки твої новляться так, як місяць.
Чим ти його назвеш, to тим і буде,
І що воно для тебе, те й для мене.
Гортензіо
(вбік)
Давай, Петруччо! Ти вже виграв бій.
Петруччо Вперед, вперед! Котитись має м'яч
Туди, куди його покотить грачі
Та помовчім: он хтось до нас прямує.
Входить В і н ч є н ц о.
(До Вінченцо)
Добридень, славна пані. Ви куди?
Скажи по щирості, кохана Кет,
Ти бачила коли гарнішу даму?
Воюють рожі з біллю на лиці!
Чи красять зорі небо так чудовно,
Як ці очиці личко неземне?
Красуне-діво, ще раз — добрий день!
Кохана Кет, ну, обніми її!
Гортензіо
(вбік)
Він так старого зіб'є з пантелику,
Що той за жінку матиме себе.
КатерІна О юна діво, свіжа й чарівна,
Куди прямуєш ти і де твій дім?
Щасливі люди, що таку дочку
Зростили, і щасливий буде той,
Кому зичливі зорі присудили
Тебе на шлюбне ложе привести!
Петруччо Отямся, Кет! Чи ти не одуріла?
Таж це поважний літній чоловік,
У зморшках, сивий, не якесь дівча!
Катеріна Пробачте, батьку, помилку мою:
Яскраве сонце очі так сліпить,
Що все мені зеленим видається.
Тепер я бачу: ви поважний дід,
Не гнівайтесь, що схибила я так.
Петруччо Атож, шановний пане,, і скажіть,
Куди йдете. Як по дорозі нам,
То нас розважить ваше товариство.
Вінченцо Добродію і ви, весела пані,
Що приголомшили мене вітанням!
Пізанець я, і звуть мене Вінченцо,
А їду я до Падуї — провідать
Свого давно не баченого сина.
Петруччо Як звуть його?
Вінченцо Люченцо, любий паяє.
Петруччо Щас.лива зустріч — а найбільш для нього.
Тепер я можу не лише з поваги,
А й, по закону батьком вас назвати.
Сестру моєї жінки — ось цієї —
Ваш син узяв за себе нещодавно.
О, не дивуйтеся і не журіться:
Вона доброзвичайна і багата,
Значного роду, як не глянь — до пари
Найблагороднішому із мужів.
Дозвольте ж, батьку мій, обняти вас,
Та їдьмо швидше в Падую. Люченцо
Зрадіє дуже, коли вас побачить.
Вінченцо Та правда це чи знову жарти ваші?
Бо ви, здається, залюбки з усіх
Попутників жартуєте в дорозі.
Гортензіо Ні, ні, це правда — я вас запевняю.
Петруччо Ну, їдьмо, пересвідчитесь самі,
Бо наші жарти вас насторожили.
Виходять усі, крім Гортензіо.
Гортензіо Ну, підбадьорив ти мене, Петруччо!
Коли моя вдова заноровиться —
Ти вже навчив, як повестись годиться.
(Виходить)

ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА 1
Входять Бйонделло, Люченцо і Б'янка. Гремйо вийшов на сцену
поперед них.
Бйонделло Тихенько, але хутенько, пане, бо священик уже
напоготові.
Люченцо Лечу, Бйонделло. А ти, може, будеш потрібен
дома, то йди.
Б'янка й Люченцо виходять.
Бйонделло Ні, я таки спершу припильную, щоб церква була
в них уже позаду, а тоді побіжу скільки духу до свого хазяїна.
(Виходить)
Гремйо Чого це Камбйо все нема й нема?
Входять Петруччо, Катеріна, Вінченцо, Грумйо і слуги.
Петруччо Ось, пане, двері — це Люченцо дім.
Мій тесть живе отам, до ринку ближче;
Туди я кваплюсь, тож покину вас.
Вінченцо Ні, перше в нас ми вип'ємо по чарці.
Я ж, мабуть, можу в сина вас прийняти,
А тут, видать, лаштується бенкет.
(Стукає в двері)
Гремйо Вони там чимсь зайняті. Стукайте дужче.
Вінченцо стукає знову.
Учитель, що зображує собою Вінченцо, виглядає з вікна.
Учитель Хто там так гатить, ніби двері хоче вивалити?
Вінченцо Добродію, синьйор Люченцо вдома?
Учитель Удома, але зараз він не має часу для вас.
Вінченцо А що, коли я приніс йому сотню чи дві фунтів
на потіху?
Учитель Зоставте свою сотню фунтів собі. Поки я живу
на світі, вона йому не потрібна.
Петруччо От бачте, я ж вам казав, як полюбили в Падуї
вашого сина. Слухайте-но, добродію! Жарти жартами, але пере-
кажіть, будьте ласкаві, синьйорові Люченцо, що приїхав з Пізи
його батько і стоїть тут біля дверей, хоче з ним поговорити.
Учитель Брешеш. Його батько приїхав з Мантуї й ди-
виться на вас із вікна.
Вінченцо То це ти його батько?
Учитель Атож, добродію. Принаймні так його мати каже,
коли можна їй вірити.
Петруччо
(до Вінченцо)
Що ж це ви, синьйоре! Куди таке годиться —
чуже ім'я привласнювати!
Учитель Держіть цього плутягу! Він, мабуть, надумав
когось тут у місті обшахрати, прикрившись моїм ім'ям!
Входить Бйонделло.
Бйонделло
(вбік)
Я бачив їх обох уже в церкві. Дай їм, боже,
щасливого плавання! Та хто це тут стоїть? Мій старий хазяїн,
пан Вінченцо! Ну, вклепались ми, пропало все!
Вінченцо
(побачивши Бйонделло)
А підійди-но сюди, шибенику!
Бйонделло Схочу — підійду, не схочу — не підійду, синьйоре,
Вінченцо Іди сюди, лобуряко! Ти що, вже забув мене?
Бйонделло Я забув вас, синьйоре? Як я міг вас забути,
коли я вас оце вперше бачу?
Вінченцо Ах ти ж мерзотнику! Ти вперше бачиш батька
твого пана, Вінченцо?
Бйонделло Мого вельмишановного старого хазяїна? Та його
я й зараз бачу: онде він з вікна дивиться.
Вінченцо Та невже?
(Б'є його)
Бйонделло Рятуйте! Тут якийсь божевільний хоче мене за-
мордувати!
(Втікає)
Учитель Сюди, сину! Сюди, синьйоре Баптісто! Поможіть!
(Зникає у вікні)
Петруччо Кет, люба, станьмо осторонь та подивімося, чим
воно скінчиться.
Відходять убік.
Входять учитель, Баптіста, Траньйо та слуги.
Траньйо Хто ви такий, пане, що здіймаєте руку на мого
слугу?
Вінченцо Хто я такий? Ні, це ти скажи, хто ти такий!
О безсмертні боги! Ти ба, як вичепурився, негідник! Шовковий
камзол, оксамитові штани, кармазиновий плащ, шпичастий капе-
люх! О, зруйнували мене, геть обдерли! Я вдома ощаджую, як
можу, а мій син та його слуга цвиндрять усе в університеті!
Траньйо Та що таке, у чому річ?
Баптіста Сказився він, чи що?
Траньйо Синьйоре, як по одежі, то ви наче такий статеч-
ний літній чоловік, а послухати вас, то — божевільний. Яке вам,
пане, діло, хоч би я навіть начіпляв на себе перлин та золотих
оздоб? Я маю доброго батька, і він дає мені таку змогу.
Вінченцо Твій батько? Шахраюго, та він шиє вітрила в
Бергамо.
Баптіста Ви помиляєтесь, синьйоре, помиляєтесь. Ану
скажіть, будь ласка, як його звати.
Вінченцо Як його звати? Ще б пак я не знав! Він із
трьох років ріс при моїм домі, і звати його Траньйо.
Учитель Іди геть, дурню навіжений! Його звати Люченцо,
і він мій єдиний син, спадкоємець усіх моїх, синьйора Вінченцо,
грунтів.
Вінченцо Люченцо? О, він замордував свого пана! Дер-
жіть його, я вам наказую ім'ям герцога! О сину мій, сину! Скажи
мені, негіднику, де мій син Люченцо?
Траньйо Покличте варту.
Входить дозорчий.
Відведіть оцього божевільного до в'язниці. Пане Баптісто, батьку
мій, подбайте, щоб його забрали.
Вінченцо Мене до в'язниці?
Гремйо Стривай, дозорчий.