Шекспір Вільям - Сон літньої ночі, Шекспір Вільям

Але жанр казкової феєрії вимагає щасливого кінця. Реставрація гармонії в сфері людських стосунків є наслідком відновлення її між Обероном і Тітанією, в світі природних сил.
Ще Семюел Джонсон, англійський критик і коментатор Шекспіра в XVIII ст., звернув увагу на те, що в назві комедії йдеться про ніч в середині літа (midsummer), в той час як її дія розгортається десь на початку травня. Очевидно, в середині літа відбувалась та шлюбна церемонія, до якої написано п'єсу. Вибір же часу основної дії не випадковість. Травневі свята в Англії за давнім, ще дохристиянським звичаєм присвячені весняному цвітінню землі. На початку травня буяння соків у квітах і травах відповідає буянню людських мрій та фантазій, і згаданий анахронізм у атмосфері п'єси-казки виглядає цілком органічно. Зілля, що викликає кохання з першого погляду, життєрадісний, бешкетливий Пак та тендітні ельфи прийшли в комедію Шекспіра з англійського фольклору. Оберон і Тітанія — це витвір авторської уяви, і не дивно, що ці образи багатопланові. Шекспір наділяє царствене подружжя, подібне до Тезея й Іпполіти, безмежною владою над людьми й стихіями, і в той же час прирівнює їх до простих смертних, коли й вони потрапляють у полон до химер власної уяви. Люди й боги в ренесансному нічному царстві Шекспіра рівні перед коханням. Парадоксальним доказом на користь цієї ідеї є і абсурдна закоханість Тітанії в Навоя, перетвореного на осла: високий "романтичний" план комедії таким чином поєднується з "низовим", фарсовим її рівнем.
Постановку афінськими ремісниками "Лютої смерті Пірама й Тізби" звичайно трактують як бурлескну версію теми кохання, а ткача Навоя вважають — разом з Довбешкою ("Марні зусилля кохання"), Лансом ("Два веронці") та мамкою Джульєтти — неперевершеним комічним героєм ранньої творчості Шекспіра. З іронією змалював автор відверте презирство Іпполіти до спектаклю, а також зверхність Тезея, нездатних зрозуміти щирі почуття, якими керувались незграбні простолюдці. Чи не з цього починається в мистецтві усвідомлення й художнє втілення тієї дистанції між митцем і "верхами" суспільства, яке набере самостійного значення в наступні літературні епохи? П'єса про Пірама й Тізбу — це художній документ великої ваги, який доніс до майбутніх поколінь, хай у стилізованому вигляді, народну комедію тих часів. Усі моменти побутової, фарсової лінії твору по-своєму розвивають ідеї ренесансного гуманізму: так, невичерпна енергія Навоя, який хотів зіграти й Лева, й Тізбу, а ще краще — Геракла з усіма його подвигами, Навоя з його вмінням лишатися собою і в ослячій подо-бі, і перед реальними чи казковими монархами, свідчить про віру Шекспіра в невичерпні можливості людини у фантасмагорії життя.
Поетична казка Шекспіра привернула увагу його шанувальників на Україні ще в 30-і рр. XIX ст. (нарис про п'єсу Г.Я. Кронеберга, спроби перекладу І.В. Розковшенка та В.М. Лазаревського). Великий вплив справила п'єса на задум драми-феєрії Лесі Українки "Лїсова пісня". Поетеса присвятила комедії також однойменного вірша. В 1927 р. Г. Юра поставив комедію на сцені Київського українського драматичного театру ім. І.Я. Франка. На світовій сцені великого авторитету набули інтерпретації комедії в лондонському театрі "Олд Вік", де в ролях Оберона та Тітанії виступали талановиті виконавці ролей шекспірівського репертуару Джон Гілгуд (1929) та Вів'єн Лі (1937). Поетичний спектакль про всепереможну силу кохання створив також відомий режисер англійського театру та кіно Пітер Брук (1971).
Серед кіноекранізацїй "Сну літньої ночі" варто згадати американську стрічку режисерів М. Рейнгарта та І. Дітерле (1935) та напрочуд поетичну спробу чехословацького режисера Іржі Трнки розповісти історію шекспірівських героїв мовою лялькового мультиплікату (1959).

ПРИМІТКИ

Тезей, князь Афінський — Титул "князь" в античному контексті є анахронізмом, але саме такий титул легендарний Тезей (Тесей), син і спадкоємець афінського царя Егея, мав у "Розповіді лицаря" з "Кентерберійських оповідань" Дж. Чосера, де згадується, зокрема, і завоювання Тезеєм Скіфії і одруження його з царицею амазонок Іпполітою. Тезей у Чосера теж мав придворного Філострата. Відомості про Тезея, Шекспір міг знайти також у "Життєписах благородних греків і римлян" Плутарха (46—120 н. е.)ч англійський переклад цієї книги вийшов 1579 р.

Амазонки — легендарне плем'я жінок-войовниць, які жили в Малій Азії й на берегах Меотіди (Азовського моря).

Оберон — очевидно, Альберіх, карлик-охоронець підземних скарбів Нібелунґів, який у старофранцузькім тексті "Huon de Bordeax" перетворився на Оберона і під таким ім'ям вийшов на англійську сцену 1591 р. у драмі Р. Гріна "Яків IV".

Тітанія — ім'я походить з "Метаморфоз" Овідія.

Робін Паливода — в оригіналі Robin Goodfellow, тобто Робін Добряга, популярний образ англійської народної поезії. Фольклорний Пак був злим і підступним, але Шекспір наділяє його також рисами іншого гнома — Берта Добряги, який, зокрема, зробив чимало послуг легендарному Робін Гудові. Про Берта Добрягу писав Р. Скотт у трактаті "Відкриття відьомства" (Discovery of Witchcraft, 1584), де знаходимо також і мотив тимчасового перетворення на осла.

Для тебе батько — все одно, що бог — Принцип патріархальних родинних стосунків, якого дотримувалися і в часи Шекспіра.

Чи зможеш ти вдягти убір черниці — Приклад анахронізму: в Стародавній Греції не існувала монастирів.

Діана — тут — богиня дівочої цноти.

Клянусь ... стрілою щиро-золотою — За міфом, золота стріла Ерота (Купідона) приносила щасливе кохання.

Венерині голубки — символ чистоти, постійний атрибут богині кохання Венери.

І тим вогнем, котрий спалив Дідону — В "Енеїді" Вергілія цариця Карфагена Дідона, покинута Енеєм, заподіяла собі смерть, спаливши себе на поховальному вогнищі.

Феба — одне з імен Діани, богині місячного світла.

Пірам і Тізба — герої трагічної історії про кохання з поеми "Метаморфози" Овідія, про юнака і дівчину з ворожих сімей у Вавілоні. Одне з можливих джерел трагедії "Ромео і Джульєтта".

Та найдужче мені личить тиранів грати — Є припущення, що Шекспір глузує з Едварда Алейна, провідного актора з трупи Лорда Адмірала, яка суперничала з трупою Бербеджа. Алейн славився патетичним виконанням ролей тиранів і злочинців.

Ракл — перекручене ім'я Геракла, грецького героя.

Хвеб (Феб) — бог світла в греків.

... ти однаково гратимеш у машкарі — В єлизаветинському театрі жіночі ролі грали юнаки. Якщо зовнішності виконавця бракувало жіночності, йому доводилося грати в масці.

А роль Лева у вас переписана? — Столяр Гембель — буфонний образ. В англійському тексті він зветься Snug, тобто "гладенький, акуратний, добре припасований" — звичайні прикмети столярного виробу. Комізм цієї натури привернув увагу К. Маркса, який порівняв англійського буржуазного радикала Юма, що хотів зробити "опозицію приємною", із столяром "Снагом, який грає роль лева в "лютій смерті Пірама й Тісби"" (Твори, Т. 10, с. 85).

А яку бороду мені найкраще начепити? — В єлизаветинському театрі колір бороди відповідав характеру персонажа. Руду або кармазинову бороду носили зрадники та інші негативні персонажі Ці кольори, так сама, як і інші, запропоновані Навоєм, не відповідали темпераментові ніжного коханця Пірама.

Королеви фей слуга я — Сучасники автора сприймали цю репліку як звертання до королеви Єлизавети, що могла бути присутня на першій виставі.

... зрошаю моріжки — Існувало повір'я, що ельфи кроплять водою ті кола, що лишаються після танців фей, і там виростає напрочуд свіжа трава, яку, проте, не хоче їсти худоба.

Украдене в індійського царя — В часи Шекспіра вірили, що фея, яка допомагає породіллям, здатна підмінити новонародженого й забрати його до свого учту, лишивши в колисці малого ельфа.

Корін і Філіда — умовні імена закоханих пастушків у пасто-ральній поезії.

Перігена — дочка корінфського розбійника Сінікса, яка закохалася в Тезея, що вбив її батька.

Еглея — німфа, заради кохання якої Тезей покинув дочку крітського царя Аріадну на острові Наксосі. Антіопа — амазонка, кохана Тезея, яку герой убив, бо вона не давала згоди на його шлюб з дочкою крітського царя Федрою. Оберон "згадує" події, які від-булися значно пізніше весілля Тезея та Іпполіти.

Дощами переповнили річки — Досить об'єктивний опис дощового літа 1594 р.

І весь цей рій нещасть Із нашої зродився суперечки — Репліка втілює ренесансну ідею єдності й світової гармонії.

Нептун — бог моря в римській міфології.

Ерот... Націлившися в осяйну весталку, Яка на небі західнім царює — Цей образ вважають натяком на королеву Єлизавету, яка за офіційним міфом дала обітницю цноти. Весталки — жриці богині домашнього вогнища в римській міфології, які на 30 років давали обітницю зберігати цнотливість.

За Аполлоном Дафна хай женеться — Гелена слушно пропонує Деметрію "вивернути легенду" — за міфом, Аполлон переслідував Дафну

Грифон — фантастичний звір з тулубом лева, головою та кри-лами грифа.

По вбранню видно — той юнак з Афін — Афіняни носили плащі особливого крою.

... цей пролог пояснить глядачам — Актор, який виголошував пролог, звався Прологом.

... напишімо самими восьмискладовими — В англійських баладах звичайно чергувалися восьмискладові та шестискладові вірші. Навій вважає, що чим довший рядок, тим поважніше виглядатиме вірш.

Випустити лева до дам... хай бог милує! — Сучасники Шекспіра знали про наслідки такого експерименту. На хрестинах старшого сина шотландського короля 30. VIII. 1594 р. у святковій процесії була колісниця, запряжена левом, що викликало загальну паніку.

... треба оголосити, як його звуть насправді — На придворному святі 1575 р. в присутності королеви трапилась курйозна історія: актор Гаррі Голдінхем, що мав зіграти роль легендарного співця Аріона, якого від смерті рятує дельфін, чомусь під час вистави скинув з себе костюм Аріона, запевняючи, що насправді він Гаррі Голдінхем.

А яка буде ніч?.. Чи місячна? — Дія відбувається за 4 дні до того, як місяць обновиться, але йдеться про "повний місяць". Нехтуючи точністю деталей, Шекспір, проте, зберігає головне — атмосферу фантастичної казки.

Гробниці Ніна! — Нін — легендарний цар Ассірії і засновник її столиці Ніневії.

Що ти бачиш?..