Шолом-Алейхем - Зачарований кравець, Шолом-Алейхем

ЗАЧАРОВАНИЙ КРАВЕЦЬ

Розділ 1

Жив-був собі чоловік у Злодіївці, містечку, розташованому в межах Мазепівки, недалеко від Хаплаповича і Ко-зодоївки, між Ямполем і Стрищем, при дорозі, що веде в Пиши-Ябеди через Печихвіст до Тетерівця, а звідти до Єгупця. А ім'я він мав Шимон-Еля, а прозивали його Ши-мон-Еля-отченашник, тому що, молячись у синагозі, він мав звичку галасувати, гримасувати та виспівувати на всі голоси. І був дей чоловік кравцем, не з видатних, крий боже, кравців, що стежать за картинками, які у них прозиваються "журналом мод",— а звичайним кравцем-латутни-ком, тобто великим знавцем того, як латати дрантя, як зашити дірку так, щоб непомітно було, або перелицювати який завгодно одяг, чи просто зробити з старого нове, взяти, наприклад, старий халат і переробити його на капоту, з капоти зробити штани, з штанів викроїти жакет, а з жакета потім щось інше,— не думайте, що це така вже легка робота!

І на все це Шимон-Еля-отченашник був найбільший мастак у світі, а оскільки Злодіївка дуже бідне містечко, де замовлення нового вбрання не така вже звична річ, Шимон-Елю дуже й дуже цінили в містечку. Ото тільки погано, що він не міг жити в злагоді з багатіями, любив совати носа в громадські справи, заступатися за скривджену бідноту, говорив досить одверто про "добродійників", що займалися інтересами общини; збирача податків осоромлював привселюдно, казав про нього, що він здирник, кровопивця, людожер, а на різників та рабинів, які в один гуж тягли із збирачем податків, що це одна велика зграя, купка злодіїв, ошуканців, головорізів, душогубів, грабіжників, сто сот болячок у спину їм і всьому їхньому кодлу до сьомого коліна включно!..

Між ремісниками, в товаристві "Праведний трудівник" Шимон-Еля-отченашник був відомий як "знавець нот"; їхньою мовою це означало: людина, що розуміється в друкованому дрібними літерами, бо Шимон-Еля любив пересипати мову висловами з біблії, наводити з талмуда і мід-раша уривки, яких ніколи й не було у цих древніх книгах. А до того ще він мав приємненький голосок, хоч навіть трохи занадто гучний і хрипкий. Але він знав наспіви з усіх молитов і тексти до них, страшенно любив помолитися перед амвоном і був старостою кравецької синагоги, діставав ляпасів скільки влізе, здебільшого на свято кучки перед вечірньою молитвою, як звичай того вимагає.

Шимон-Еля-отченашник хоч і був усе своє життя безпросвітним бідарем, можна сказати, мало не жебраком, але занепадати від цього духом не любив. "Навпаки,— казав він,— що більший злидар, то дужче гуляй, що більше голодний, то дужче співай, як у талмуді сказано: личать злидні Ізраїлеві, як червоні черевички дівчині Хіврі...*

Одне слово, Шимон-Еля був з тих, що про них кажуть: бідний, а веселий. Був він приземкуватий, миршавий, обтиканий голками, з ватою у кучерявому чорному волоссі; мав він невеличку цапину борідку, трохи плескуватий ніс, нижня губа його була роздвоєна, а очі — великі, чорні й завжди усміхнені, і ходив він пританцьовуючи та мугикаючи пісеньку "Сьогодні судний день — тільки не журись!.."

І було в нього дітей повна хата, різного віку, здебільшого дочок, серед них дві дорослі; а жінка його звалася Ципа-Бейла-Рейзя, і була вона його "супротивниця", тобто цілковита протилежність йому: висока, руда, здорова, козак-баба. З самого першого дня після шлюбу вона прибрала Шимон-Елю до рук і вже не випускала його, тобто вона була господарем у хаті, а не він! Він виявляв до неї велику пошану. Вона як загорлає, то він аж труситься; а інколи віч-на-віч траплялось, що вона його почастує і ляпасом... Ляпаси Шимон-Еля сприймав залюбки, приказуючи при цьому якийсь жарт чи вислів.

— Сьогодні судний день — тільки не журись! А в святій біблії сказано: / він — тобто чоловік—пануватиме над тобою,— тобто над жінкою, тож нічого не поробиш! Нехай прийдуть царі цілого світу — нічого їм не допоможе!..

Одного разу сталося так. Ципа-Бейла-Рейзя прийшла якось улітку з базару, шпурнула з кошика куплені пучок часнику, трохи петрушки та картоплі і сказала роздратовано:

— Хай воно все западеться! Остогидло щодня сушити собі мозок, придумувати, що варити на обід. Треба мати не інакше, як міністерську голову на плечах! Знову локшина з квасолею і ще раз локшина з квасолею, хай мене бог простить за ці слова. Ось, наприклад, Нехума-Бруха, така вже біднячка, така гольтіпака й голодрабка, така харпачка, але й вона має козу! Чому? Тому що у неї чоловік Лейзер-Шлойма, таки теж кравець, а все-таки людина! Це ж не жарт — коза! Коли є коза у хаті, то є склянка молока для дітей. Можна зварити іноді кашу з молоком, сяк-так зліпити обід, щось придумати на вечерю, мати часом глечик кислого молока, трохи сиру чи масла — це ж щастя!

— Ти, бідолашна, маєш, безперечно, рацію! — озивається лагідно Шимон-Еля.— Є мідраш: кожен єврей мусить мати козу. Або як сказано в біблії...

— Нащо мені твоя біблія!..— загримала Ципа-Бейла-Рейзя.— Я кажу коза, а він каже біблія! Мені здається, я дам тобі таку біблію, що в тебе аж в очах забібліє! Бібліями годує він мене, оцей гарний хлібодавець мій, оцей невдаха! Чуєш! Я всю твою премудрість віддам за один зелений борщ із сметаною!..

І ще багато таких натяків робила Ципа-Бейла-Рейзя по кілька разів на день і так довго, так настирливо, аж поки Шимон-Еля обіцяв їй, заприсягнувшись при цьому, що вона може спати спокійно, з божою поміччю вона вже матиме козу. Головне — надія на бога. "Сьогодні судний день — тільки не журись!.."

З того часу почав Шимон-Еля збирати копійку до копійки. Він відмовлявся від багатьох необхідних речей, здав у заставу суботню капоту, зобов'язавшись щотижня частками виплачувати борг, і збив кілька карбованців. І вирішено було тоді, що він з тими грошенятами подасться до Козодоївки і там купить козу. Чому саме в Козодоївці? Тохму були дві причини: по-перше, Козодоївка — місцевість багата на кози, про що свідчить сама назва: Козодоївка. По-друге, Ципа-Бейла-Рейзя чула балачки своєї сусідки, з якою вона вже багато років не розмовляла, що та чула від своєї сестри, яка недавно приходила до неї в гості з Козодоївки, ніби там є єврей, вчитель у хедері Хаїм-Хона-великорозумник,— прозивають його так за те, що він великий дурень; а в цього Хаїм-Хони-великорозумника є жінка, яку прозивають Тема-Гітя-тихомовчазна за те, що вона вам повну хату наторочить; то у цієї Теми-Гіті-тихо-мовчазної є дві кози і обидві дояться. Постає питання: чому вона має дві кози, та ще й дійні? Нічого страшного не було б, слово честі, коли б вона навіть і жодної кози не мала. Є, хвалити бога, євреї, що не мають навіть хвоста козиного,— то що з того, хіба вони вмирають?

— Маєш-таки рацію! — каже Шимон-Еля до своєї жінки.— Адже це вже стара істина, як сказано в біблії: аска-курдо, дебарбанто...*

— Уже! Він уже знову із своїми висловами! — перебиває його жінка.— Мова йде про козу, а він встряє з висловами! Ти піди краще туди, до козодоївського вчителя, і скажи йому так, мовляв, і так: ми чули, що у вас є дві кози і обидві дояться. Для чого вам дві дійні кози? Для зайвої мороки? Ви ж, мабуть, хочете одну з них продати, то продайте її мені! Ви ж на цьому нічого не програєте! Щоб ти йому так і сказав, розумієш?

— Розумію, авжеж, хіба я не розумію? — каже Шимон-Еля.— За мої гроші я ще мушу його умовляти? За гроші дістанеш усе на світі. Погано тільки коли, не дай боже, немає грошенят, тоді бідняк до мерця подібний, або, як пояснює коментатор: немає папи — іди люлі; або ще, як то кажуть, без пальців не можна дулі скласти, як у біблії сказано: аскакурдо, дебарбанто, деохляло...

— Знову вислів, і ще раз вислів! Мені вже паморочить-ся голова! Щоб ти пропав! — каже до нього Ципа-Бейла-Рейзя, лає його на всі заставки і в сотий раз втовкмачує йому, щоб він спершу спробував, може, пощастить купити козу у Хаїм-Хони-великорозумника. Ну, а коли той не схоче? А чому йому не схотіти? Чому у нього повинні бути дві кози, та до того ж дійні? Є, хвалити бога, євреї на світі, що не мають навіть хвоста козиного, то що з того, хіба вони вмирають?..

І так далі, одні і ті ж самі докази.

Розділ 2

Рано-рано, тільки-но розвиднілося, наш кравець прокинувся, одягся, помолився, взяв з собою ціпок, шовковий пояс і в щасливий час вирушив пішки в путь.

Було це в неділю. Гарний, сонячний, ясний, теплий літній день! Шимон-Елі важко пригадати, коли за останні роки був такий чудесний погідний день. Давно вже не був Шимон-Еля в полі на свіжому повітрі. Давно вже.його очі не бачили перед собою такого наче щойно вмитого, зеленого лісу і такого гарного зеленого килима, як оце всіяне різними барвистими цяточками поле. Давно вже його вуха не чули цвірінькання пташок, тріпотіння маленьких метеликів. Давно вже його ніс не вдихав такого живодайного запаху зеленої трави, сирої землі. Шимон-Еля-отченашник звик до зовсім іншого світу; його очі завжди бачать перед собою інші картини: темну яму, біля дверей піч, коцюбу, лопату, повну по вінця помийницю, недалеко печі, за помийницею — ліжко з трьома дошками; на ліжку — сила-силенна діточок, нівроку, одне менше від одного, півголі, зовсім босі, немиті, повсякчас голодні... Його вуха чують завжди інші голоси: "Мамо, хліба! Мамо, булки! Мамо, їсти!.." А над усіма голосами — голос Ципи-Бейли-Рейзі: "їсти? А бодай не їли вас черви, любий боже, разом з вашим татом-небораком! Не побила б вас трясця, владико небесний, разом з ним!.." — і подібні до цього солодкі слова. Його ніс звик до інших пахощів: запаху вогких стін, що взимку мокріють, а влітку пліснявіють; запаху квасного тіста з висівками, цибулі і капусти, сирої глини, риб'ячої луски і кишок; запаху старого мотлоху, що під гарячою праскою пускає густу пару і дивний чад...

Вирвавшись на хвилинку з того убогого, непроглядною темного світу на це вільне, ясне, запашне світло, наш Шп мон-Еля відчув себе як людина, що в пекучий літній день гола вскочила в море; вода несе її, хвилі б'ють, вона пірнає, пірнає, вбирає в себе повітря на повні груди... Яка насолода, це ж просто рай земний!.. "Що завадило б богові,— міркує собі Шимон-Еля,— коли б кожний майстровий, приміром, міг би собі дозволити щодня, ну хоч би раз на тиждень, пройтися тут вільним полем, потішитись трохи божим світом? Ай, який світ, який світ!.."

І Шимон-Еля починає мугикати молитву та за своїм звичаєм перекладати її самому собі:

— Сотворив еси — скроїв ти, боже, всесвіт — земельку свою, споконвіку — за околицею міста, назнаменувавши — обравши нас, нещасних, щоб ми сиділи собі в Злодіївці, як оті оселедці в бочці, не мали чим дихнути; і приділив еси — та й дав ти нам...