Шолом-Алейхем - Зачарований кравець, Шолом-Алейхем

Але хто слухається жінки? Адже ж у мене і своя думка є! У нашій святій біблії сказано недвозначно: і він пануватиме над нею. Ви знаєте, що це означає? Це ж золоті слова! Вслухайтесь тільки, він, тобто чоловік, пануватиме над жінкою!.. Але знаєте, що я вам скажу? Якщо ви почали вже наливати, то налийте ще чарочку, як у біблії сказано: аскакурдо, де-барбанто...

У Шимона-Елі дедалі більше заплітався язик, очі злипалися, аж поки він приткнувся до стінки, щоб якусь хвилину покуняти, голова йому схилилася набік, руки він склав на грудях, взявся трьома пальцями за цапину борідку і мав вигляд людини, що дуже-дуже заглибилась у важливі думки. Коли б він при цьому не посвистував носом, не хропів і не видував крізь зуби: тц-тц-тц! — ніхто б на світі не сказав, що він спить. І хоча він куняв, проте мозок у нього весь час працював, і йому снилося, що він удома, коло свого верстата. На столі лежить перед ним якесь убрання, і важко вгадати, що воно таке. Сказати, що це штани, то де ширінька? Жодних слідів ширіньки! Сказати, що це безрукавка, то звідки взялися такі довгі рукави? Треба зробити висновок, що це ні те і не се, не безрукавка і не штани. Тоді що ж це? Адже це чимсь мусить бути!.. Шимон-Еля перевертає це на другий бік — аж воно зовсім капота, та ще яка капота! Зовсім новенька, рівна, атласна, він ще зроду такої капоти не мав під голкою! Та це його мало обходить; він виймає ножика з жилетної кишені і шукає шви, щоб розпороти капоту. Щастя, що показується Ципа-Бейла-Рейзя і починає його лаяти, проклинати:

— А щоб тобі пороли живіт, кишки, ти, неборако, зелений огірок, квасоле варена! Це ж твоя суботня капота, яку я пошила тобі за мої гроші, заощаджені на козиному молоці!..

І Шимон-Еля пригадує, що у нього, з божою допомогою, є коза, і глибока радість сповнює йому серце! Він ніколи на своєму віку не бачив стількох глечиків з молоком! Стількох ворочків з сиром! А масла, масла цілі макітри! А тепер іще сколотини, кисле молоко, густе як сметана, а печиво,— щось дуже багато печива! Коржики такі молочні, печені на маслі, а зверху посипані цукром та корицею. А запах, запах! Якийсь чудний запах! Знайомий запах, фе!.. Він почуває, як щось лізе йому на шиї під коміром, і за вухами, і на обличчі, і щось лоскоче та смердить йому прямо в носа. Він мацає пальцями і намацує блощицю... Розплющує одне око, друге, кидає погляд на вікно — ой лишенько, жах який, уже розвидняється надворі!..

— От тобі маєш! Нічого собі задрімав! — звертається Шимон-Еля до самого себе, знизуючи плечима. Розбудивши орендаря, він вилітає прожогом на двір, розчиняє хлів, налигує козу поясом і подається додому похапцем, не озираючись, неначе людина, що боїться спізнитись та проґавити бозна-що.

Розділ 6

А дружина його Ципа-Бейла-Рейзя, побачивши, що чоловік так забарився, зовсім не могла збагнути, що б то могло означати. В душу почали закрадатись думки, чи не трапилось, крий боже, нещастя, може, напали розбійники на її чоловіка по дорозі, відібрали в нього тих нещасних кілька карбованців, зарізали його і закинули десь у яму, а вона, хай бог боронить, лишилась навіки ні вдовою, ні дружиною, з такою, нівроку, купою дітей, хоч бери і кидайся з ними у вир!..

Такі й багато інших подібних до цього думок непокоїли тієї ночі бідолашну Ципа-Бейла-Рейзю, і вона навіть очей, не заплющила; а коли проспівав перший півень, вона накинула на себе спідницю, вийшла на двір і присіла на призьбу виглядати свого чоловіка, може, бог змилується і він прийде... "Пришелепуватий, пішов називається!" — думала вона собі і готувалася дати чоловікові такої прочуханки, якої він заслужив. Проте, побачивши налигану його поясом козу, Ципа-Бейла-Рейзя одразу заспокоїлась і звернулась до нього лагідно:

— Чого так довго, канаряку мій? Я вже думала, що ти, боронь боже, крізь землю провалився, гарний чоловіченьку мій, чи так якесь лихо трапилось, хай бог боронить.

А Шимон-Еля розперезався, поставив козу у сінях і, щоб забити жінці баки, почав сипати словами, мов з лантуха:

— Чуєш, дружино моя, купив я козу — з Козодоївки, такої ще світ не бачив. Тутешні хазяйки повмирають від заздрощів. Вони такої кози і вві сні не бачили! Бо ж їсть вона казна-що, тільки раз на день пійло з висівок, а решту — трохи соломи з синагогальної стріхи; а молока дає, нівроку, як корова, доїться двічі на день — я сам бачив: повну дійницю дає, щоб у тебе стільки було щастя! Це хіба коза? Так каже Тема-Гітя. І дешево заплатив, аж не віриться, слово честі! Насилу-силу виторгував за шість з половиною карбованців! Скільки, думаєш, я торгувався, поки виторгував? Бо зрештою вона зовсім не хотіла продавати козу, насилу умовив! Цілу ніч мучився, умовляючи...

А Ципа-Бейла-Рейзя думала собі при цьому: "Нехума-Бруха — болячка їй у спину! Вона думає, що тільки вона хазяйка, тільки вона має козу, і ніхто більше! Боюсь, у неї очі вилізуть на лоба, коли побачить, що Ципа-Бейла-Рейзя

24

371

Шнмон-Елева має теж козу..! А Блюма-Злата? А Хая-Меії-та? Так немовбито дуже добрі сестри! Щоб їм збулося хоч наполовину те, що вони мені зичать, владико небесний!.." Так думала вона собі, затопила піч і тим часом заходилася готувати гречані галушки на сніданок, а Шимон-Еля став до ранкової молитви, молився із запалом, щиро — він давно вже не молився, як оце тепер. Він виспівував славлення богу, наслідуючи кантора, ляскав пальцями і співом розбудив усіх дітей. Діти довідались у матері, що тато привів козу і що варять галушки на молоці. Знялася радісна метушня, всі скочили з ліжок у самих сорочках, взяшся за ручки і пішли в танок, приспівуючи при цьому пісеньку, яку вони щойно склали:

Коза, коза, ой кізонька — Привів наш тато кізоньку! А кізонька дасть молочка! А мати зварить галушки!..

Дивлячись на дітей, як вони співають і танцюють, Шимон-Еля умлівав від радості. Він думав собі: "Бідолашні діти охляли зовсім, скучили за молочком... Нічого, ви вже сьогодні, бог дасть, будете ситі... Щодня склянку молока матимете, і кашу з молоком, і до чаю молочка... Коза — велика підмога в хаті!.. Чого мені боятися тепер збирача податків Фішла? Мені на нього наплювать! Не хоче давати м'яса, а тільки самі кістки? Хай сам давиться кістками! На чорта мені м'ясо, коли маю, нівроку, молоко?.. Скажете, а в суботу? На суботу можна купити риби. Де написано, що єврей мусить їсти м'ясо? Я ніде такого закону не бачив!.. Коли б усі євреї хотіли мене послухатись — всі купили б собі по козі. Гарний вигляд мав би тоді наш Фішл із своїм черевцем! Тоді вже чорти забрали б його з тельбухами!.."

Так думав собі Шимон-Еля-отченашник, закінчив молитву, помив руки, благословив хліб і приготувався до молочної трапези. Аж ось відчинились двері, зайшла Цнпа-Бейла-Рейзя з порожнім горщиком, червона, аж пашить, страшенно розлютована, і ціла злива прокльонів та лайок посипалась на голову Шимон-Елі! То були не прокльони — каміння падало з неба, сірка і смола лилися з уст Ципи-Бейли-Рейзі:

— Тата твого п'яницю щоб викинуло з могили, а тебе вкинуло! Щоб ти правцем постав, щоб ти задубів! Трясця хай тебе аж під стелю підкидає! Щоб тебе застрелили з рушниці! Вішали й топили, палили і смажили, різали і на палі катували! Іди, розбійнику ти, шибенику, волоцюго, подивись, яку козу ти привів мені! Сто сот болячок тобі в голову й спину, владико небесний, тату любий, сердечний всеблагий!..

Решту Шимон-Еля уже не дослухав. Він насунув кашкета на вуха, вийшов з хати поглянути на лихо, що його спіткало. Наблизившись у дворі до кози і побачивши цей скарб, це золото, як воно стоїть прив'язане до клямки дверей і спокійно ремиґає, він став ні в сих ні в тих, не знаючи, що робити, куди йти. Стояв, думав, думав і сказав сам собі: "Хай загину я з філістімлянами — вони в мене потанцюють, отой вчитель з учителькою! Знайшли з ким жарти витівати! Я їм покажу жарти, їм в очах потемніє! Здається, зовсім плохенький отой вчитель, нібито не втручається в діла, а насправді он який! Недарма хихикали учні, коли він мені допомагав витягти козу з хати, а дружина його мене благословляла, щоб коза в мене доїлась і доїлась... Я їм покажу доїтися! Я з них видою всю кров, з отих козодоївських святенників, дармоїдів, жартунів!.."

Так казав сам собі Шимон-Еля-отченашник і подався назад до Козодоївки з наміром вчинити скандал, як вони того заслужили.

Проходячи повз Дубову корчму і побачивши орендаря на дверях з люлькою в зубах, наш кравець зареготався ще здалеку.

— Що за радість на тебе напала,— запитує його Додя,— чого ти так регочешся?

— Погляньте, будь ласка, може, теж сміятиметесь,— каже йому кравець і сміється ще дужче, начебто десять чортів лоскочуть його.— Ну, як подобається вам, приміром, реб Додю, така рахуба? Де тільки яке горе, воно на мою голову надає! Розумієте, яка справа? Моя дружина Ципа-Бейла-Рейзя, дай боже їй здоров'я, влаштувала мені гарну зустріч; вона мені дала таку прочуханку, повік не забуду, та ще до того натщесерце, хай така погибель отому вчителеві з його жінкою! Але не хвилюйтесь, я їм не промовчу, буде око за око — катюзі по заслузі! Я не люблю, коли зі мною витівають такі жарти. Ану, дайте тим часом, реб Додю, щоб рану в серці загоїти, чарочку оковитої, прополоскати горло. Треба сили набратись для розмови і щоб душа не потерпала... Будьмо здорові, реб Додю, будьмо завжди порядними, це головне, як сказано в біблії; сьогодні судний день — тільки не журись! Будьте певні, я їм такого заграю, вони в мене потанцюють. Я їм покажу, як витівати жарти з цехом ножиць та праски, з нашим братом майстровим, аскакурдо!

— Хто тобі сказав, що це жарт? — запитує орендар з простодушним виглядом і пахкає люлькою.— Може, у вас там сталася помилка, коли ви домовлялись.

Шимон-Еля аж підстрибує на місці від люті.

— Вигадаєте біс батька зна що! Що ви кажете? Ви знаєте, що ви кажете? Я приходжу до них уперше купити козу і кажу їм ясно, як аршином відміряно: козу! А ви кажете...

Додя пахкає люлькою, знизує плечима і розводить руками, немовби кажучи: "При чому я тут? Я ж, напевне, нічим не завинив!"

Шимон-Еля хапає козу за налигач і подається до Козодоївки. Він увесь палає гнівом.

Розділ 7

А вчитель робив собі своє, тобто сидів і втовкмачував у голови своїх учнів науку, навчав їх того самого розділу "Збитки" з талмуда, і галас їхній чути було на все синагогальне подвір'я.

— Махнула хвостом...— війнула корова хвостом і побила глек...

— Хвала євреям, їхнім вченим та учням їхнім! — каже Шимон-Еля.— Доброго здоров'я вам, реб, і вашим учням.