Шекспір Вільям - Тімон Афінський, Шекспір Вільям

Переклад Василя Мисика

ДІЙОВІ
ОСОБИ
Тімон, знатний афінянин.
Луцій
Лукулл > облесливі вельможі.
Семпроній
Вентідій, один із нещирих друзів Тімона.
Апемант, філософ-грубіян.
Алківіад, афінський воєначальник.
Флавій, домоправитель Тімона.
Ф латній'
Луцілій слуги Тімона.
Сервілій
Кафіс
Філот
слуги кредиторів Тімона.
Тіт
Гортензій
Слуги Вентідія,
а також Варрона та Ісідора
(двох кредиторів Тімона).
Троє чужинців.
Старий афінянин.
Паж.
Блазень.
Поет, живописець, ювелір
та купець.
Фріна
> коханки Алківіада.
Тімандра
Вельможі, сенатори, воєначальники, солдати, розбійники і слуги.
Купідон та амазонки в масках.
Місце дії — Афіни та навколишні гаї.

ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1
Афіни. Зала в домі Тімона.
Входять різними дверима поет, живописець, ювелір, купець
та інші.
Поет Добридень вам!
Живописець Я рад, що ви здорові.
Поет Давно не бачились. Ну що, як світ?
Живописець Живе й старіє.
Поет Ба, це річ відома.
А от новішого чогось — немає?
Такого, щоб і людська поголоска
Не встигла підхопить? Але дивіться,
Що те багатство діє! Скільки люду
Бере в полон! Купець мені знайомий.
Живописець Я знаю й другого: то ювелір.
Купець О, він достойний муж!
Ювелір Це щира правда.
Купець Прекрасної душі: на світі мало
Таких невтомних, щедрих доброчинців.
Він — незрівнянний.
Ювелір Я приніс клейнод.
Купець О, дайте глянути! Це для Тімона?
Ювелір Якщо з ціною згодиться. Проте...
Поет
(декламує)
"Коли ми зло оспівуєм за плату,
Ми ганьбимо красу рядків чудових,
Яким належить славити добро".
Купець
(поглянувши на коштовність)
Клейнод чудовий.
Ювелір Просто надзвичайний!
Який прозорий, ви лишень погляньте!
Живописець
(до поета)
Ви творите, готуєте посвяту
Великому Тімонові?
Поет Це з уст
У мене вирвалося мимоволі.
Поезія — мов глей: там виступає,
Де родиться. Із кременя вогонь
Не блисне без кресала. Тільки наше
Високе полум'я само із себе
Народжується — й рине, як потік,
Усе змиваючи. А що у вас?
Живописець Картина. Скоро ваша книжка вийде?
Поет Тоді, як присвячу йому. Дозвольте
Поглянути.
Живописець Картина гарна.
Поет Справді!
Прекрасний твір! Чудовий!
Живописець Так... Нічого...
Поет Що за краса! Яка граційна постать!
А в погляді — який могутній розум!
Яка фантазія у складці уст!
І жест німий так легко зрозуміти!
Живописець Тут непогано віддане життя.
А цей мазок? Хороший?
Поет Я сказав би,
Що слід природі вчитися у нього,
Що він живіший від життя самого.
Сценою проходять кілька сенаторів.
Живописець А як багато має друзів він!
Поет Щасливий! Це сенатори афінські.
Живописець Дивіться, ще надходять...
Поет Яка юрба! Який наплив гостей!
В цім начерку намалював я образ
Улюбленця народного, чий вік
Минає у розкошах. На дрібницях
Не зупиняючись, витає дух мій
В випробування морі. Навіть коми
Він задумом недобрим не отруїть,
А лине вгору, як орел безстрашний,
І не лишає сліду по собі.
Живописець Як розуміти вас?
Поет Я поясню.
Ви бачите, як найрізніші люди —
Пусті та легковажні сотворіння
І мудреці суворі — поспішають
Тімонові чим-небудь прислужитись.
Його багатство величезне, добрій
І лагідній душі його підвладне,
Усі серця до нього прихиляє.
Так, так, усі серця! Від хвалія
З облесним поглядом до Апеманта,
Що над усе на світі полюбляє
Себе самого в грязь топтати,— й він
Тімонові вклоняється низенько
І мирно геть іде, кивком Тімона
Вщасливлений.
Живописець Я їх розмову чув.
Поет Так-от: я на горі високій, красній
Фортуну вдав на троні, під горою ж —
Юрбу людей всіх рангів і походжень,
Тих, що на лоні матері-планети
За вищість борються. Вони вп'ялись
Очима у богиню. Одного з них
Я зобразив подібним до Тімона.
Рукою сніжно-білою до себе
Його Фортуна манить — і відразу
Суперників ця ласка повертає
В його рабів і слуг.
Живописець Це вдалий задум!
Мені здається, що така гора
З Фортуною на троні та обранець,
Що з натовпу на поклик виступає
І, голову пригнувши, на крутий
Схил видирається в жадобі щастя,
Могли б знайти і в нашому мистецтві
Належний вираз.
Поет Слухайте ж бо далі:
Ті люди, що були з ним досі рівні
І навіть вищі де в чому, тепер
Біжать за ним, стоять у нього в сінях,
І щось йому нашіптують побожно,
І все освячують — аж до стремен,
І дишуть тільки ним.
Живописець А далі, потім?
Поет Коли ж Фортуна вередлива вниз
Вчорашнього улюбленця повергне,
Уся та челядь, що на верховину
За ним здиралась, навіть рачкувала,
Його спокійно покидає — жоден
Не хоче супроводити невдаху.
Живописець Звичайне діло.
Я можу тисячу картин назвати,
Де витівки підступної Фортуни
Показуються краще, ніж у віршах.
Та мудро ви вчинили, натякнувши
Тімонові, що між людьми нерідко
Високе вниз іде, а підле — вгору.
Сурми. Входить Т і м о н і чемно вітається з усіма. До нього підходить г о
н є ц ь від Вентідія і розмовляє з ним. Луцілій та інші слуги супрово-
дять Тімона.
Тімон Ви кажете, Вентідій у тюрмі?
Гонець В тюрмі, добродію. Він п'ять талантів
Заборгував. Тепер не має чим
Задовольнить жорстоких кредиторів.
Уклінно просить він, щоб написали
Ви тим, хто посадив його. Інакше
Йому кінець.
Тімон Вентідій благородний!
Я все зроблю. Не з тих я, хто в біді
Напризволяще друга покидає.
Я знаю, він достойний допомоги.
Я борг сплачу і визволю його.
Гонець Ви зобов'яжете його навіки.
Тімон Привіт йому! Я з грішми не загаюсь.
Як вільним стане, хай до мене прийде:
Бо мало раз підтримати слабого,
А треба й потім помогти. Прощай!
Гонець Бажаю щастя, ваша честь.
(Виходить)
Входить старий афінянин.
Старий афін. Тімоне, вислухай!
Тімон Що скажеш, батьку?
Старий афін. У тебе є слуга Луцілій.
Тімон Є.
І що ж?
Старий афін. Найблагородніший Тімоне!
Хай прийде він сюди.
Тімон Він є тут чи немає? Гов, Луцілій!
Луцілій
(підходить)
До ваших послуг, пане.
Старий афін. Цей чоловік, Тімоне, твій слуга,
Унадився вночі в мій дім. Ощадно
З юнацьких літ я жив — і от тепер
Достаткові моєму подобає
Гідніший спадкоємець, аніж той,
Хто бігає з підносом.
Тімон Так. Що ж далі?
Старий афін. У мене тільки й роду, що дочка.
Я їй покину все моє надбання.
Вона гарненька й саме на порі.
Я грошей не жалів — і щонайкраще
їй виховання дав. Та твій слуга
На неї важить. Я благаю, пане,
Заборони йому ходить до неї.
Я й сам просив його, одначе марно.
Тімон Це чесний хлопець.
Старий афін. Хай чесно ж і поводиться. Бо чесність
Сама в собі ховає нагороду —
І ні до чого їй моя дочка.
Тімон А він до серця їй?
Старий афін. Можливо, й так.
Адже вона ще зовсім молоденька.
З своїх палких минулих літ ми знаєм,
Як легковажить молодість.
Тімон
(до Луцілія)
Ти любиш
його дочку?
Луцілій Ми любимося, пане.
Старий афін. Як без моєї згоди поберуться,
Клянусь богами, відпишу я все
Якому-небудь старцеві сліпому,
А їй не дам нічого.
Тімон А як рівний
Посватає, що ти даси за нею?
Старий афін. Дам три таланти — й згодом все, що маю.
Тімон Цей чоловік давно у мене служить.
Ціною невеличкого зусилля
Я можу підвести його на ноги,
Бо так велить нам совість. Віддавайте
Свою дочку. Я стільки дам за ним,
Як ви за нею. От і врівноважим.
Старий афін. Заприсягнись— і я на все пристану.
Тімон Я присягаю честю. Ось рука.
Луцілій Я вдячний вам, добродію. Віднині
Усе, що я придбаю й заслужу,
Належатиме вам.
Луцілій і старий афінянин виходять.
Поет Прийміть цей твір і побажання щастя.
Тімон Я вдячний вам. Зустріньмося пізніше.
Лишайтесь тут. А що у вас, мій друже?
Живописець Картина. Я благаю вашу милість
її прийняти.
Тімон Я люблю картини.
Вони від правди майже не відходять.
Бо з того часу, як безчестя в душу
Людську проникло, тільки поверхово
Ми зберігаємо людини образ.
Таким його ми бачим на портретах.
Ціную твір ваш — а що правда це,
Самі побачите. І ждіть від мене
Запрошення.
Живописець Хай бережуть боги вас!
Тімон Бажаю щастя. Руку! Ми сьогодні
Обідаємо разом.
(До ювеліра)
Ваш рубін
Оцінено.
Ювелір Знецінено? О боже!
Тімон Ні, навпаки, захвалено без міри.
Якби ціна його відповідала
Тим похвалам, я б розорився зовсім.
Ювелір Добродію, ціна його не вища
За ринкову. Ви знаєте, звичайно,
Що кожній речі вартість додає
її володар. Вірте слову, пане,
Що ви підвищите ціну рубіна,
Коли на вас він буде.
Тімон Смієтесь!
Входить А п є м а н т.
Купець Ні, ваша милість, він сказав те саме,
Що всі говорять.
Тімон Гляньте, хто прийшов!
Ви хочете, щоб вилаяли вас?
Ювелір Як нас, то й вас.
Купець Він не щадить нікого.
Тімон Люб'язний Апеманте мій, добридень!
Апемант Щоб став люб'язним я, діждися дня,
Коли ти станеш сам у себе псом,
А ці плутяги — чесними.
Тімон Плутяги?
Ти ж їх не знаєш!
Апемант А хіба вони не афіняни?
Тімон Афіняни.
Апемант Тоді я не каюся, що так назвав їх.
Ювелір Ти знаєш мене, Апеманте? .
Апемант Тобі відомо, що знаю: я ж сказав, хто ти такий.
Тімон Ти гордий, Апеманте.
Апемант 1 найбільше — тим, що не подібний до Тімона.
Тімон Куди ти йдеш?
Апемант Хочу відірвати голову одному чесному афіняни-
нові.
Тімон Це злочин, за який доведеться вмерти.
Апемант І вмру, коли закон карає смертю за те, що не-
можливо зробити.
Тімон Як тобі подобається оця картина, Апеманте?
Апемант Дуже, бо від неї немає ніякої шкоди.
Тімон А правда, той, хто намалював її,— митець?
Апемант Той, хто зробив самого живописця, ще кращий
митець, хоч то була й брудна робота.
Живописець Собака!
Апемант Твоя мати однієї породи зі мною; хто ж вона,
якщо я собака?
Тімон Прийдеш до мене обідати, Апеманте?
Апемант Ні, я не їм вельмож.
Тімон І не треба, а то розсердиш дам.
Апемант О, якраз вони і їдять їх: тому й животи у них
більшають.
Тімон Це непристойний натяк.
Апемант Він пристав до тебе. Візьми його за свою працю.
Тімон Як подобається тобі оцей рубін, Апеманте?
Апемант Менше, ніж мені подобається чесність, а вона не
коштує нам анічогісінько.
Тімон Як ти думаєш — скільки він вартий?
Апемант Він не вартий того, щоб я про нього думав. Ну,
що скажеш, поете?
Поет А ти що скажеш, філософе?
Апемант От і збрехав. Усе брешеш.
Поет Хіба ти не філософ?
Апемант Філософ.
Поет Отже, я не збрехав.
Апемант Хіба ти не поет?
Поет Поет.
Апемант Отже, ти брешеш. Заглянь у свій останній вірш,
де ти показуєш Тімона достойною людиною.
Поет Це не брехня. Він справді такий.
Апемант Авжеж, достойний тебе й того, щоб платити за
твої твори. Той, хто любить лестощі, достойний облесника. О небо,
якби я був вельможею!
Тімон Що б же ти зробив тоді, Апеманте?
Апемант Те саме, що робить Апемант тепер: ненавидів би
вельможу всім серцем.
Тімон Як! Ненавидів би себе самого?
Апемант Еге ж.
Тімон За віщо?
Апемант За те, що, ставши вельможею, втратив би свою
злість.
(До купця)
Ти купець?
Купець Купець, Апеманте.
Апемант Хай же погубить тебе твоя торгівля, якщо цього
не зроблять боги!
Купець Якщо мене погубить торгівля, де означатиме,
що мене погубили боги.
Апемант Торгівля — твій бог, і хай твій бог тебе й по-
губить!
Сурми.