Черемшина Марко - Ранні твори, Черемшина Марко

повітрі. Ангелові про те байдуже. Його ні вода, ні вогонь не береться. Тому чимало здивувався, коли нечаяно побачив на своїй ніжній рученьці велику білу пластинку снігу.

- Ти, маленька білявиночко! Що ти є таке, що відважилася на мою руку сідати? Твої посестри не вчинили б того ніколи.

- Я не звичайна пластинка, я сльоза.

- Сльоза?! - повторив ангел.

- Я сльоза вбогої дівчинки Марусі,- говорила дальше пластинка.

- Тої Марусі з синіми очима?

- Так. Ті сині очі зронили мене он там в полі серед снігу. Студений мороз заморозив мене, а буйний вітер заніс мене сюди. Маруся лежить на снігу, замерзає небога. Поратуй її, ангеле! Це ж вечір радості - не смутку, терпіння, смерті!

- Добре, сейчас,- відказав ангел.

Він прошептав щось вітрові і полетів собі дальше. Послушний вітер поніс чим скоріш пластинку до хати того багача, що бачив у полі безпомічну Марусю та й зганив її ще лихим словом. Багач той якраз вийшов тоді на подвір’я, щоб повеліти слугам внести житняний сніп до хати. Вітер приліпив пластинку на його лиці. Він увійшов з нею до хати. Зачалася вечеря. Стіл аж гнеться під тягарем страв та напитків.

Пластинка стопилася і потекла сльозою прямісінько в пугар, що в нього наливав собі вина господар-багач. Він випив налите вино, а з ним і Марусину сльозу.

- Недобре се вино,- сказав він,- навчу я того купця, щоб знав, яке вино мені дається! - Сказав та й посумнів чогось-то.

А родина п’є те саме вино та й нахвалитися не може.

Нараз встав багач від стола та й вийшов з хати.

Вже з півгодини минуло, а він ще не вертається.

- Де отсе пішов батько? - питаються себе здивовані діти й мати. Не знають. Аж ось і надходить він та й не сам. На руках несе дівчинку, мов мерця якого.

- Се Кравчишина Маруся,- каже він до родини,- трохи що не замерзла на полі в снігу. Я бачив її, як вертався з міста. Стояло, біднятко, а я думав, що відпочиває. При вечері, зараз-таки по тім клятім вині, вона мені привиділася умираюча. Мене заболіло за нею серце, тим і побіг я на те саме місце, де я перше її бачив. Прибігаю, а вона вже й не говорить, тільки ніби стогне, ніби плаче, та й то вже останніми силами. Нумо, діти, розморожуймо її.

- У другу хату понесім через сіни, там холодно, а тут, у теплі, годі розморозити,- порадила жінка.

На другий день рано сиділа Маруся коло своєї неньки у затопленій багацькій хаті і розповідала, як орудувала в місті.

Зворушений багач занявся хорою вдовою, як би своєю матір’ю. До себе враз з донечкою забрав і хліба й до хліба всього дав. Хора Кравчиха трохи підвелася з ліжка. Вона об усім дізналася від багача. Її очі сльозами зайшли. То сльози радості й жалю! А Маруся обіймає матір та й щебече, біднятко:

- Ненько дорога! звідки се для нас добро взялося? Чи не сон се?

- Ні, дитино, то твоє добре серце заподіяло сю людську ласку.

- А я, ненечко, сон мала, що десь-то моє серце гаряче, гаряче, таке гаряче, що вас ним я хотіла загріти.

- Ти ж і загріла ним мене, любочко моя дорога, сиза.

І досі ще ніхто не знає, що то все зробила Марусина сльоза.

 

 

 

_____________

ПРИМІТКИ

 

 

РАННІ ТВОРИ

 

ОПОВІДАННЯ

 

Марко Черемшина розпочав друкувати свої твори у 1896 р. Ранні оповідання молодого прозаїка цікаві насамперед для розкриття його творчої еволюції. За жипя письменника вони не передруковувалися.

 

 

КЕРМАНИЧ

 

Вперше надруковано в газ. «Буковина», 1896, 3 (15) квітня, 4 (16) квітня. Це перший друкований твір Марка Черемшини.

Подається за першодруком.

 

 

НЕЧАЯНА СМЕРТЬ

(Ескіз із великоміського життя)

 

Вперше надруковано в газ. «Буковина», 1898, 26 січня (7 лютого). Подається за першодруком.

 

 

ПОЕЗІЯ

 

Поетичні твори Марка Черемшини стилізовані під коломийки і колядки, їх ритмомелодика і образна система запозичені з народних джерел. Близькість до фольклорних текстів підтверджує висловлену Черемшиною в «Автобіографії» тезу, що він був просякнутий «наскрізь народними піснями та казками із самого малку [...], виріс серед співанок, казок та сопілок, вдихав їх в себе і віддихав ними». В «Автобіографії» він писав також: «Гімназистою віршував я чимало, та що ті віршовання не мали ніякої стійності, я їх кинув у піч». Віршовані твори, які подаються у даному виданні, написані пізніше, у першій половині 20-х років, за винятком «Параски», про яку згадує Черемшина у «Фрагментах моїх споминів про Івана Франка», що відносяться до 1896 р.

 

 

СВІТЛЯНІЙ ПАННОЧЦІ ОДАРЦІ, ДОНЕЧЦІ СЛАВНОЇ АВТОРКИ «ШЕСТИКРИЛЬЦЯ», В НЕЗАБУДЬ

 

Вперше надруковано у виданні 1937 р., т. 3, с. 168-169, як додаток до листа Катрі Гриневичевій від 12 грудня 1925 р.

В ІЛ, ф. XII, № 56, зберігається чорновий автограф - 1 арк.

Подається за автографом.

 

Гриневичева Катря Василівна (1875-1947) - українська письменниця, автор історичних романів «Шеломи в сонці» (1929) і «Шестикрилець» (1935).

 

 

СИВ-СОКІЛ

 

Вперше надруковано у львівській газ. «Новий час», 1926, 7 січня, під назвою «Коляда».

У рукописному відділі ЦНБ АН УРСР (І, 2377) зберігається вирізка з першодруку. Тут Марко Черемшина закреслив назву «Коляда» і написав нову - «Сив-сокіл», під якою і друкується твір у даному виданні.

В ІЛ, ф. XII, № 57, зберігається чорновий автограф.

Подається за першодруком.

 

 

НЕДОПИСАНІ КНИГИ

 

Вперше надруковано в жури. «Світ», 1926, № 1, с. 6, під назвою «Коляда».

У рукописному відділі ЦНБ АН УРСР (I, 2378) зберігається вирізка з першодруку, надіслана автором на Радянську Україну. Тут автор дописав зверху нову назву - «Недописані книги» і викреслив 21-22-й рядки - «Червоні книги та й розтворились, Самі пошепки та й розчитались».