Антуан де Сент Екзюпері - Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері

замовкла. Мабуть, сама відчула приниження - і власне, і чогось набагато більшого за себе. А принцеса, мов, закам’янівши, нахилилась і відбілювала білизну на камені для прання. Товаришки безкарно штурхали її ліктем. Ніщо в ній не спонукало до таких знущань, бо вона була гарна з лиця, стримана в рухах і мовчазна, тож я зрозумів, що її товаришки глузували не з жінки, а з її падіння. Адже якщо той, кому ти заздрив, потрапить у твої пазурі, ти пожереш його. Тож я спонукав її постати переді мною:

- Я нічого не знаю про тебе, крім того, що ти панувала. Починаючи відтепер, ти матимеш право на життя і смерть своїх товаришок-праль. Я відновлюю тебе в твоєму королюванні. Йди.

Коли принцеса знову зайняла своє місце понад вульґарною юрбою, то цілком слушно вважала, що було б негідно пригадувати образи. Ті самі дівчата з пральні, що вже не живили своїх душевних поривів її падінням, живили їх тепер її шляхетністю й шанували її. Вони влаштували великі свята, щоб відзначити її повернення до монаршої гідності, й простиралися ниць, коли вона проходила повз, бо й самі стали шляхетні завдяки тому, що колись доторкалися до неї пальцем.

 

- Ось чому,- казав мені батько,- я не віддам державців на поталу кепкуванню простолюду та брутальності тюремників. А накажу зітнути їм голови у великому цирку під звуки золотих сурем.

 

- Той, хто принижує,- казав мій батько,- чинить так тому, що й сам ниций.

 

- Проводиря,- казав мій батько,- ніколи не судитимуть підлеглі.

 

IX

 

 

Отак повчав мене батько:

- Примусь людей будувати разом башту, і ти перетвориш їх у братів. Та якщо хочеш, щоб вони зненавиділи одне одного, кинь їм зерна.

А ще він казав мені:

- Я бачив, як танцівниці компонували свій танок. Коли танок створили й протанцювали, то, звісно, ніхто не забере продукт праці, щоб зробити з нього запас. Танок минає, мов пожежа. А проте я називаю цивілізованим народ, який компонує танки, дарма що для танків не існує ані жнив, ані комор. Натомість називаю грубим народ, що виставляє на полицях предмети, нехай навіть найвитонченіші, створені працею інших людей, навіть якщо цей народ здатний п’яніти від їхньої досконалості.

- Людина,- казав мій батько,- це передусім творець. А братами є тільки люди, які працюють разом. А живуть тільки ті, хто не задовольняється приготованими запасами.

Одного дня батькові заперечили:

- Що ти називаєш творчістю? Адже, якщо йдеться про винахід, який привертає до себе увагу, дуже мало людей здатні до нього. Отже, ти говориш лише про кількох людей, а як щодо інших?

Батько відповів їм:

- Творити - це, напевне, пропустити в танку якесь па. Це вдарити різцем по каменю навскіс. Доля жесту має невелике значення. Тобі, сліпцю, це зусилля видається безплідним, ти відвертаєш ніс, але відступи трохи далі. Подивися з якомога більшої відстані на рух цього кварталу міста. Тут є тільки велике завзяття й золочений порох праці. А невдалих жестів ти не помітиш. Бо цей народ, схилившись над працею, за власною волею чи всупереч їй споруджує палац, де є водойми й просторі висячі сади. Завдяки чарам людських пальців різні витвори народжуються немов з необхідності. Кажу тобі: вони народжуються й від тих, чиї жести невдалі, й від тих, хто успішно виконує їх, бо ж людину годі поділити, тож якщо врятувати тільки великих скульпторів, ти втратиш великих скульпторів. Хто буде досить безумним, щоб обрати собі ремесло, яке дає так мало шансів на життя? Великий скульптор народжується з перегною поганих скульпторів. Вони правлять йому за сходи й підносять його. Гарний танок народжується з завзятого бажання танцювати. Завзяте бажання танцювати вимагає, щоб танцювали всі, навіть ті, хто танцює погано, бо інакше буде не завзяття, а лише скам’яніла академія і позбавлена значення вистава.

Не засуджуй людських помилок на кшталт історика, який судить про вже закінчену добу. Хто дорікатиме кедру, що він поки що тільки насінина, паросток, стебелинка, яка росте криво? Лишіть, нехай собі росте. Помилка за помилкою - й постане кедровий ліс, що поширить, коли дутиме сильний вітер, пахощі птахів.

Закінчуючи, батько наголосив:

- Я вже казав тобі. Помилка одного, успіх другого - не переживай через ці поділи. Плідною є тільки велика співпраця одних людей завдяки іншим. Невдалий жест служить вдалому жесту. А вдалий жест показує мету, якої прагнуть вони обидва, тому, хто зробив невдалий жест. Той, хто знаходить Бога, знаходить його для всіх. Адже моя імперія подібна до храму, і я благав людей. Я запрошував людей будувати її. Отже, імперія - їхній храм. А народження храму саме завдяки людям і має своє найвище значення. Люди винаходять позолоту. Навіть той, хто шукає її без успіху, теж винаходить. Адже передусім саме з цього завзяття й народжується нова позолота.

 

Іншого разу батько казав:

- Не вигадуй імперії, де все було б досконалим. Адже добрий смак - чеснота музейного куратора. А якщо зневажати несмак, ти не матимеш ані картин, ані танку, ані палацу, ані садків. Ти створиш огидне внаслідок страху перед нечистою працею землі. Ти будеш позбавлений тих об’єктів унаслідок порожнечі твоєї досконалості. Вигадуй імперію, де все буде просто сповненим завзяття.

 

X

 

 

Мої армії втомлені, наче несли незмірний тягар. До мене підійшли мої командири:

- Коли ми повернемося додому? Смак жінок із завойованих оаз не вартий смаку наших жінок.

Один з-поміж них сказав мені:

- Пане, я мрію про жінку, зроблену з мого часу, з моїх суперечок. Я хотів би повернутися й осісти в затишку рідних місць. Пане, є одна істина, якої я б не зміг зробити ще глибшою. Дай мені рости в тиші мого села. Я відчуваю потребу обдумати своє життя.

Я зрозумів, що вони мають потребу в тиші. Адже тільки в тиші зав’язується й пускає коріння істина кожного. Адже час спершу рахують, як під час годування грудьми. Та й сама материнська любов - передусім годування грудьми. Хто бачив, щоб дитина виросла за мить? Тільки ті, хто приходить звідкись, кажуть: «Як вона виросла!» Але ані мати, ані