Вільям Шекспір - Макбет, Вільям Шекспір

приємніше зустрітись,

Якщо до вечора побудем ми

На самоті. Всі прощавайте! З богом!

 

Усі, крім Макбета і одного слуги, виходять.

 

Гей, ти! Ті люди тут?

 

Слуга

Так, володарю,

За брамою.

 

Макбет

Веди до нас.

 

Слуга виходить.

 

Ніщо -

Стать королем, коли не стать ним міцно.

Страх перед Банко глибоко гніздиться

В моїй душі. В нім є щось королівське,

Й воно лякає. Сміливий, одважний,

Він має розум, що керує ним.

З усіх людей лиш він мені страшний,

І знічується перед ним мій геній,

Як перед Цезарем колись Антоній. 20

Наганивши сестер, що королівський

Мені звістили трон, спитав їх Банко

Про себе, й предком королів вони

Його назвали у своїх пророцтвах.

Мене ж вінцем увінчано безплідним,

В руках у мене - берло неплодюче,

Не синові дістанеться воно,

Чужою вирване рукою. Отже,

Згубив я душу для нащадків Банко,

Для них убив я доброго Дункана,

Для них злоби отруту влив у чашу

Свого спокою, вічний скарб спасіння

Віддав я ворогу людського роду,

Щоб їх вінчать, вінчать нащадків Банко!

Та ні, з тобою зітнемося, доле,

Виходь же на останній бій! Гей, хто там!

 

Повертається слуга з двома убивцями.

 

Стій за дверима, поки я покличу.

 

Слуга виходить.

 

Це з вами вчора розмовляв я?

 

1-й убивця

Так,

Із нами, володарю.

 

Макбет

Добре ж ви

Слова мої обміркували? Знайте,

Не я, як ви вважали,- винен він

В нещастях ваших. Я той раз довів вам,

Як ошукали вас, до рук прибрали

І хто призвів до цього. Безголовий

Недоумок, і той би зрозумів,-

Це справа Банко.

 

1-й убивця

Так, ви це казали.

 

Макбет

Отож. Та я на цім не зупинився

Й покликав вас для другої розмови.

Чи в вас терпіння стільки, що готові

Терпіти далі, чи такі побожні,

Що молитесь за нього з цілим родом,

Хоч він грабує вас і ваших ближніх

Та в яму заганяє?

 

1-й убивця

Ні, владарю,

Ми тільки люди.

 

Макбет

Числитесь людьми ви

В загальнім списку. Гончих, вовкодавів,

Хортів, дворняг і пуделів зовуть

Усіх собаками, та розрізняють

Лінивих, бистрих, хатніх і мисливських,

Ласкавих, злих - в залежності від тих

Властивостей, що їм дала природа.

До родового імені - собака -

Додаємо ми ще й окремі назви.

Так і з людьми. Якщо в тім списку ви

Щодо відваги не були останні,-

Скажіть мені, і я вам спосіб дам,

Як над проклятим ворогом помститись,

А цим і нашу ласку заслужить.

Бо сам я - хворий, поки він живий,

Лиш смерть його мені здоров’я верне.

 

2-й убивця

Я так багато, володарю мій,

Зазнав на цьому світі, що готовий

На все, аби лиш людям відомстити.

 

1-й убивця

Я теж од кривд стомився і недолі

І без вагань життя на карту ставлю -

Чи виграю, чи втрачу я його.

 

Макбет

То знайте ж, Банко - ворог вам обом.

 

Обидва убивці

Так, володарю.

 

Макбет

І мені він - ворог.

Запеклий ворог, так що кожна мить

Його життя загрожує моєму.

Я б міг змести його з лиця землі,

Аби лиш забажав, але не варто,-

Ми друзів спільних маємо, й тоді

Я втрачу їхню ласку, доведеться

Того оплакувать, кого згублю я.

Отож, причини маючи поважні

Це приховати від людських очей,

По вашу вдавсь я допомогу.

 

2-й убивця

Все,

Владарю, зробимо.

 

1-й убивця

Хоч би й ціною

Життя...

 

Макбет

Рішучість вашу бачу я.

Не більш як за годину повідомлю,

Коли і де у засідку вам сісти

І як підстерегти його найкраще.

Зробити треба це вночі сьогодні,

Від замку якнайдалі... Хоч би що,

Я маю чистим бути... Ще одне,-

Щоб не лишати в ділі недоробок,-

З ним разом їде Флінс, його синок,

Чиєї смерті я не менш жадаю,

Ніж батькової. Хай його у пітьмі

Спітка та сама доля. Поміркуйте

І зважуйтесь.

 

Обидва убивці

Ми зважились, владарю.

 

Макбет

То зачекайте. Зараз вас покличу.

 

Убивці виходять.

 

Гаразд. Якщо до раю в Банко путь,

Його туди сьогодні ж проведуть.

(Виходить)

 

СЦЕНА 2

 

 

Там же. Інша кімната.

Входять леді Макбет і слуга.

 

Леді Макбет

Поїхав Банко?

 

Слуга

Так, поїхав, пані,

І вернеться аж на ніч.

 

Леді Макбет

Передай

Його величності, що хочу з ним

Поговорить.

 

Слуга

Іду.

(Виходить)

 

Леді Макбет

Усе дарма,

Жертв більшає, а втіхи нам нема.

Самому краще у труну лягти,

Ніж потерпать, дійшовши до мети.

 

Входить Макбет.

 

Ну, що, мій друже? Знову ти самотній

У товаристві роздумів сумних.

Нехай вони загинуть, як і ті,

Кого стосуються. Чи варто нам

Журитись тим, чого вже не повернеш?

Що зроблено, те зроблено!

 

Макбет

Ми тільки

Поранили змію, але не вбили.

Нікчемній злобі нашій тим же зубом

Вона грозитиме. Ні, краще хай

Речей основи розпадуться, хай

Світи зруйнуються